Закон України «Про відновлення прав депортованих за національною ознакою» Верховна Рада ухвалила ще в квітні 2014 року. У ньому визначається статус депортованих та затверджуються державні гарантії і компенсації для них та їхніх спадкоємців. Зокрема, це стосується кримських татар і представників інших національностей, яких насильно переселили в спецпоселення за рішенням радянської влади, а також родичів цих людей.
Пізніше до закону внесли пункт, який передбачає повернення майна депортованим. Якщо будинок, в якому вони жили, зайнятий або не зберігся, його вартість держава має покрити в грошовому еквіваленті.
До того ж, у 2014 році закон про реабілітацію депортованого з Криму населення з'явився в сусідній Росії. У ньому йшлося не тільки про кримських татар, а й про вірменів, болгар, греків та німців. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров розкритикував документ, назвавши його декларативним.
Представник позивача в одній з українських справ про компенсацію для депортованої особи Мер'єм Усейнова розповідає, що на практиці з українськими нормами про компенсацію теж не все гладко.
‒ Часто реалізувати закон неможливо без підзаконного акту Кабінету міністрів України. У випадку з законом про компенсацію підзаконний акт мали ухвалити ще в серпні 2014 року. У нашому суді Кабмін висував масу незрозумілих причин і намагався просто уникнути відповіді, чому досі жодного підзаконного акту немає. У вересні 2017 року Українська Гельсінська спілка з прав людини подала адміністративний позов про бездіяльність Кабміну й зобов'язала його ухвалити нарешті відповідні норми. Не знаю, наскільки затягнеться цей процес. Що ж до основної справи, до 2014 року мій батько виконав дуже багато роботи й знайшов архівні довідки, в яких виписане майно сім'ї на момент депортації аж до чайних ложок. Якщо можливо, хотілося б повернути будинок і землю, оскільки для кримського татарина це ‒ його історія. Однак будинок знесли.
Хотілося б повернути будинок і землю, оскільки для кримського татарина це ‒ його історіяМер'єм Усейнова
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко зазначає, що позитивні зрушення в ухваленні необхідного підзаконного акту вже намітилися.
‒ В Україні це поширена практика: в законі є багато норм-декларацій, які обіцяють громадянам золоті гори, однак відсутність нормальної комунікації між Верховною Радою та Кабміном приводить до таких випадків. Вже травень 2018 року, а з реалізацією положень закону від 2014 року нічого не було зроблено. Слід зазначити, що відразу після подачі нашого позову про бездіяльність уряду там почався рух, почали розробляти якісь документи. Намітилася позитивна тенденція. Окремо варто відзначити, що Кабмін мав визначитися з механізмами компенсації в світлі окупації Криму, про яку в нинішній версії закону немає ні слова. Взагалі він не стільки про соціальні гарантії та пільги, скільки про можливість кримчан протистояти уряду та вказувати на його недопрацювання в судах, що на півострові зараз неможливо.
Кабінет міністрів України навесні 2017 року запропонував виправити закон про права депортованих за національною ознакою громадян, щоб вони подавали заяви про компенсації не пізніше від трьох років з моменту відновлення українського конституційного ладу в анексованому Криму. Однак, судячи з інформації на офіційному порталі Верховної Ради, ця правка так і не була ухвалена парламентом.
Член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель робить висновок, що в 2018 році для корінного народу Криму найважливіше питання національної автономії, а не компенсацій.
Російський закон про реабілітацію на півострові ухвалили, люди отримують довідки про депортацію й надбавки до пенсій
‒ Тривалий час на проблеми кримських татар уваги не звертали, й це одна з помилок української держави. Те, що зараз робиться в Криму, можна оцінити в 1 одиницю, а показати прагнуть на 3-4 одиниці. Дійсно, російський закон про реабілітацію на півострові ухвалили, люди отримують довідки про депортацію й надбавки до пенсій, до виплат. Але де-факто й де-юре в Криму, звичайно ж, потрібно буде чекати українську владу. Однак, спостерігаючи за тим, що відбувається на материку, можу сказати, що на порядку денному зараз більш глобальні питання. Все-таки компенсацій не було тривалий час, і від того, що їх не буде ще трохи, нічого принципово не зміниться. Потрібно виходити з конкретними результатами щодо процесу внесення правок до Конституції, який триває вже два роки, ухвалювати закони про статус корінного народу тощо. Це найважливіше.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
