День Європи, який Євросоюз відзначає 9 травня, коли була підписана Декларація Шумана, що й дала старт співдружності, з «легкої руки» Москви у східноєвропейських державах затьмарили марші «безсмертного полку», пише брюссельське видання Euractiv. Про те, як Захід повинен готуватися до інтеграції Росії після Путіна, пише німецька Die Welt. Тим часом видання Bloomberg аналізує, що заважає реалізації литовської ініціативи «План Маршалла для України», яка передбачала виділення українцям 50 мільярдів доларів протягом 10 років.
Тенденцію до підміни цінностей помічають деякі європейські ЗМІ: замість святкувань Дня Європи на теренах країн колишнього радянського табору та центральної та східної Європи проходять марші «безсмертного полку».
Інтернет-видання Euractive пише, що замість святкування дати, коли 9 травня 1950 року була підписана Декларація Шумана, «яка стала наріжним каменем того, що нині являє собою Європейський союз, в Східній Європі Росія останніми роками посприяла разноманітним святкуванням в дусі парадів часів Холодної війни».
Навіть більше, пише Ґеорґі Ґотев, автор статті «У Східній Європі марші «Безсмертного полку» затьмарили День Європи»: останніми роками святкування 9 травня в Москві «стали всі більш показовою демонстрацією своєї військової сили і майже релігійною патріотичною лихоманкою».
І цьогоріч Путін та його підлеглі, в компанії президента Сербії Вучича й прем’єр-міністра Ізраїлю Нетаньягу, стежили на Красній площі за парадом тисяч військових, танків і ракет – із часу незаконної анексії Криму європейські лідери уникають участі в цих заходах, зауважує інтернет-газета.
Схожі святкування пройшли в сусідніх Болгарії, Сербії. Пройшов маршем «безсмертний полк» і в Берліні. Тим часом, пише видання, в Україні, де відзначається не День Перемоги, а День пам’яті за загиблими у Другій світовій війні, президент Порошенко наголосив, що Росія використовує ці марші як елемент гібридної війни.
Чи стане Росія після Путіна прозахідною? – Свої відповіді на це питання в програмній статті для німецької Die Welt опублікував Андреас Умланд, німецький політолог, старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва.
Автор переконаний: псевдодемократичний режим, як і буцімто радянська система демократичних рад, недовговічні та приречені на провал, а коли впаде система Путіна, є лише питанням часу.
«Врешті-решт, майбутнє Росії може бути забезпечене тільки покроковою інтеграцією у західні структури економіки та безпеки, а для Москви жодної азійської альтернативи європейському інтеграційному проектові немає», – мовиться в статті.
Автор пояснює, що сенс його публікації такої широкої програми дій (лібералізація безвізового режиму, інтеграція торгівлі з ЄС і навіть можливе приєднання до НАТО) полягає в тому, щоб показати росіянам уже тепер, що їхня країна має перспективи після Путіна – без імперії і в складі Європи.
«В обмін на відмову Росії від різних зовнішньополітичних авантюр у Сирії або ще деінде, виведення російських військ із Молдови, Грузії та України, із урахуванням повного відновлення територіальної цілісності і суверенітету цих трьох держав, Росія стала б частиною Заходу як із економічному огляду, так і в питаннях політики безпеки», – пише він.
Водночас, публікуючи свій доволі детальний план асоціації, співробітництва та євроінтеграції Росії після Путіна, Умланд закликає Захід не повторювати історичних помилок та готуватися до нового, третього падіння авторитарного режиму (після двох перших, у лютому 1917-го та серпні 1991-го).
«Дні Путіна та його хиткої політичної системи вже злічені», – резюмує Андреас Умланд. Беручи на озброєння цю «дорожню карту» євроатлантичної інтеграції росіян, «європейські дипломати, західні політики, російські демократи, політичні експерти і активісти громадянського суспільства мали б уже сьогодні важливий інструмент для аргументації у своїх засобах масової інформації. Вони могли б чітко дати зрозуміти своїм партнерам у Росії, що Захід у жодному разі не бажає відмежування або навіть ізоляції Москви, а, навпаки, прагне до тісного партнерства, до глибшої інтеграції з Росією. Тож громадяни цієї країни повинні самі усвідомити, що цей шлях розвитку і прощання з імперією для їхньої країни бажані».
І керівну роль у цьому проекті, на думку політолога, могла б відіграти саме Німеччина, яка з Росією тісно пов’язана і до того ж є колишньою постімперською державою, яка у 1950-х роках виграла від обрання такої західної політики.
Надходження іноземної грошової допомоги дало б змогу прискоритися українській економіці, тож що заважає Києву отримати другу частину обіцяних грошей з боку МВФ, питає видання Bloomberg. Автор статті Дарина Краснолуцька зауважує, що зволікання із виділенням наступних траншів пов’язане із кількома вимогами.
«Тим часом як Україна успішно здійснила реформи, від банківської сфери до енергетики, ентузіазм щодо продовження економічних перетворень ослаб, зокрема, у зв’язку з парламентськими й президентськими виборами наступного року. Для МВФ цього було недостатньо, тож надходження останнього рятувального траншу затягнулося з кінця минулого літа», – пише Bloomberg, нагадуючи, що виділення коштів було припинене у зв’язку з, із одного боку, очікуванням підвищення ціни на газ для громадян, з іншого – через зволікання з появою Антикорупційного суду для переслідувань корумпованих чиновників.
Водночас Ліліт Ґеворкян, яка є головним економістом компанії IHS Market, каже, що Україна потребує будь-якої грошової допомоги, натомість «відновлення економіки дало лідерам України можливість послабити непопулярні реформи та зосередитися на виборах 2019 року, замість продовження заходів задля збалансування економіки й викорінення впливу олігархів».
Водночас ці чинники, на думку експертів, також стали причиною того, що пропозицію надати Україні значно більший пакет допомоги сумою у 50 мільярдів доларів протягом 10 років, яку висунула Литва, не були почуті.
