Офіс ООН з координації гуманітарних питань назвав 6 речей, які потрібно знати світовій спільноті про кризу на сході України.
Незважаючи на те, що збройний конфлікт в Україні триває вже понад чотири роки, він зник з перших сторінок міжнародних засобів масової інформації. Проте людські страждання в Україні залишаються реальністю, а затяжна криза кожен день призводить до виникнення нових гуманітарних потреб. Нині, за даними ООН, внаслідок конфлікту на сході України у скрутному становищі опинилися 3,4 мільйона людей.
У грудні 2017 року гуманітарні організації випустили пріоритетний план реагування на 187 мільйонів доларів, щоб надати гуманітарну допомогу та захист людям з найбільш вразливих верств населення України. Наразі цей запит залишається на 95% нефінансованим.
Ось 6 речей, які Офіс ООН з координації гуманітарних питань вважає, що світ повинен знати про кризу в Україні:
Цивільне населення надалі несе левову частку страждань, спричинених війною.
Приховати високу людську ціну збройного конфлікту на сході України не можливо. Понад 2 540 цивільних загинуло, тисячі поранені. За приблизними оцінками, 600 тисяч людей, в тому числі 100 тисяч дітей, живуть в межах 10 кілометрів від «лінії розмежування», де на очах щоденні обстріли, збройні сутички та безліч закладених мін.
«Лінія розмежування» як кордон.
«Лінія розмежування» між підконтрольними та непідконтрольними уряду територіями на сході України все більше нагадує кордон. Сотні тисяч людей, що проживають на непідконтрольних уряду територіях, вимушені регулярно перетинати «лінію розмежування» для того, щоб отримати соціальні виплати, пенсії, мати доступ до заощаджень, придбати продукти харчування, медикаменти та інші товари. В середньому щомісяця через 5 відкритих контрольних пунктів в’їзду та виїзду (КПВВ) реєструється більше від мільйона перетинів. Вкрай необхідно відкрити більшу кількість КПВВ, що дозволить дещо полегшити ситуацію для цивільних осіб, що прагнуть вижити серед невиправданих страждань.
Східна Україна вкрай забруднена мінами та вибухонебезпечними залишками війни.
Від 2014 року внаслідок вибуху мін та вибухових залишків війни загинули або отримали поранення понад 1 800 чоловіків, жінок і дітей в Україні. Понад 1,9 мільйона людей, в тому числі 220 тисяч дітей, живуть на території, забрудненій вибуховими пристроями. Це не лише становить постійну загрозу, але міни та вибухові рештки війни значно обмежують вільне пересування людей, їх можливість влаштуватися на роботі, ходити в школу.
Пенсіонери становлять майже третину від постраждалих в результаті конфлікту.
Однією з характерних ознак, що відрізняє гуманітарну кризу в Україні від інших світових криз, є величезна кількість літніх людей, які постраждали в результаті конфлікту. 30% зареєстрованих ВПО, складають люди, яким понад 60; багато з них проживають на непідконтрольній уряду території або у повній ізоляції на так званій «нічийній території». Чинне законодавство вимагає, щоб літні особи перетинали «лінію розмежування», щоб отримати доступ до соціальних виплат. Кожні 60 днів вони мають реєструватися як переміщені особи. Не всі у змозі подорожувати. В результаті наприкінці 2017 року понад 600 000 людей похилого віку були «відрізані» від своїх пенсій та соціальних послуг.
На Донбасі підвищився рівень смертності від туберкульозу.
У результаті війни знищено або матеріально ушкоджено лікарні та медичні заклади. Збройний конфлікт призвів до нестачі ліків та лікарів-медиків. Зареєстровано збільшення кількості випадків туберкульозу в східній Україні. За даними, 41 000 людей хворі на туберкульоз, а рівень смертності від цього захворювання в Україні найвищий в Євразії. (Точні дані неможливо підтвердити через відсутність безперешкодного доступу до регіону).
Рівень продовольчої небезпеки в східній Україні за рік вдвічі підвищився.
У результаті перебоїв у доступі до працевлаштування та соціальних послуг протягом останніх 12 місяців рівень продовольчої безпеки у східній Україні подвоївся. Мільйони людей змушені робити важкі рішення: харчуватися, приймати ліки чи забезпечити дітей освітою. Щоб дати раду, чимало людей не відправляють дітей в школу, зловживають алкоголем чи наркотиками. Втім, головні гуманітарні організації покидають Україну через брак фінансування та доступу до районів, коли їхні послуги найбільш потрібні.
