Самотності Росії не буде, вона приречена на поразку – Юрій Щербак

Ідеолог «Новоросії» та радник президента Росії Володимира Путіна Владислав Сурков у статті «Самотність напівкровки» заявив світу про «завершення епічної подорожі Росії на Захід»: Після 2014 року Росії, за словами Суркова, належить сто (двісті? триста?) років геополітичної самотності». Що обіцяє «сто років самотності» Росії світу? Чи справді Росія не здатна стати європейською? І як трактують прагнення людини до самотності психіатри? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда, дипломат, екс-посол України в Ізраїлі, США та Канаді, член ініціативної групи «Першого грудня» Юрій Щербак та психолог і психіатр Борис Херсонський.

– Євгене, як вам такий жанр? Чи зустрічали ви подібні статті у виданнях, присвячених міжнародній політиці? Як би ви оцінили такий опус?

Євген Магда: Стаття надрукована у російському виданні, присвяченому світовій політиці. Якби мене не запросили, я б цю статтю не читав. Я не вважаю, що вона варта такої уваги. Я вважаю, що це декадентство у міжнародних відносинах, прагнення людини відповзти від образу великого та могутнього і піти у тлумачення «завершення подорожі на Захід». А внаслідок чого? Брутального, безпрецедентного, після Другої світової війни, порушення норм міжнародного права.

Але Росія не є державою вигнанцем, це одна шоста частина суші світу. З приводу 100-200 років геополітичної самотності є питання. Доки вона буде у цій самотності, вона перетвориться з суб’єкта на об’єкт. І я думаю, у Пекіні це дуже добре усвідомлюють і дуже уважно слідкують за подіями Російської Федерації. Там усвідомлюють, що Росія конфліктує із Заходом, попри це він не зацікавлений у розпаді Російської Федерації. Але Пекін зацікавлений, особливо у тих природних багатствах, які є за Уралом.

– Ви сказали, що вам не особливо цікаво, що пишуть на сайті «Россия в глобальной политике», присвяченому міжнародній політиці. Але Владислав Сурков досить впливова людина в Росії, зустрічається із Куртом Волкером. Вам не цікаво, що у нього в голові?

​Євген Магда: Я не вважаю, що він написав про те, що у нього в голові. Він намагається декадентствувати у такий спосіб достатньо активно, але, на мій погляд, це суцільне «около ноля», говорячи мовою Суркова. Тому що у цій статті немає посилу майбутнього, який має будувати будь-який класичний політик.

Я не зовсім розумію цього ажіотажу навколо статті, який написав радник президента. Росія вже кілька років намагається перетворитися на фортецю в облозі, де мешканців цієї фортеці не заохочують підніматися на стіни, щоб вони дивилися, що відбувається навколо, навпаки, щоб вони варилися у власному соку. І стаття Суркова, думаю, на це і спрямована.

​– З точки зору історичної перспективи, Сурков згадує 2014 рік. До речі, чотири роки тому реконструктор Ігор Гіркін (Стрєлков) зайшов до Слов’янська. І тоді російська риторика була зовсім інша. Хоча, все йшло до самоізоляції. Якщо тоді вона вставала з колін, то зараз відбулася своєрідна констатація того, що домовитися із Заходом не вдасться?

Євген Магда: Це не означає, що Росія припинить свої агресивні дії. У Росії є достатньо цікава перевага – централізована директивна модель державного управління. Доки НАТО чи Європейський союз ухвалюють певні рішення досить довго, то в Росії їх ухвалюють дуже швидко. У цьому плані вона може конкурувати тільки з Китаєм.

Але говорити про те, що Росія кається, шукає виходу з ситуації, шляхи збереження обличчя…

– Вони навпаки не шукають, вони кажуть, що їхнє обличчя, це їхній шлях на 100-200-300 років.

​Євген Магда: Тоді він попереджає громадян про те, що це шлях на майбутнє. Але, як на мене, у російського суспільства немає якогось обурення. Там досить велика кількість людей підтримують цей державний курс, що підтвердило перепризначення Володимира Путіна.

– Юрію, а які ваші враження від статті?

​Юрій Щербак: Я уважно прочитав цю статтю. Вона викликала певні змішані почуття. З одного боку, це у чомусь навіть елегантний твір, стилізований вправним імітатором під високу російську публіцистику 19-го століття. Але коли згадати, яким є Сурков, то сьогодні недолугість порівняння з публіцистикою 19-го століття відпадає. Виявляється, що продукт Суркова фальшива підробка, яка не має жодного відношення ні до правди, ні до совісті.

Автор грайливо згадує 2014 рік – кривавий рік злочину Росії, війни проти України, захоплення Криму, окупації Донбасу.

Нам відома справжня роль Суркова у розпалюванні цієї війни, в ідейному обґрунтуванні міжнародного злочину, під час якого Росія порушила 487 двосторонніх та міжнародних угод.

Назвати цю подію «завершением эпического путешествия России на Запад» – блюзнірство. Ми знаємо справжню ціну цим словам.

Ніяких 100-200-300 років геополітичної самотності не буде, ця конструкція приречена на повну поразку.

Головна проблема Росії – бути останньою імперією у світі, приреченою на поразку або спробувати стати національною демократичною державою.

​– Лейтмотив цієї статті Суркова – самотність. Чи можна її трактувати якимось чином у клінічному розрізі? Коли людина чи країна констатує свою приреченість на самотність, навіщо вона це робить?

Борис Херсонський: Я не ставлю діагнозів, якщо ніхто мене не просить. Сурков не просив. Він написав деякий текст. У цьому тексті видно загрозу, в останніх рядках, коли він пише, що «війна це теж засіб спілкування». Мені здається, це не щось нове. Цей текст не політичний, він ліричний, епічний, філософський, який повторює те, про що сперечалися у 19-му і на початку 20-го століття.

Але обставини зовсім інші. Ядерна зброя є у Росії, на жаль, Україна від неї відмовилися. І ми можемо говорити, що в американців вона потужніша. Але у Росії достатньої зброї, щоб зруйнувати світ.

Цей текст не показує історичну реальність. Там є багато помилок, похибок, але це не дослідження, а маячня, соціальна маячня. І вона має свою мету. Яка означає жахати людей, що вони готові воювати, що війна – це нормально. На жаль, ми це бачимо не тільки у статті, а й у світовій політиці Росії.

– Якщо відійти від Владислава Суркова. Що означає, коли людина чи країна декларує про свою прихильність до самотності?

​Борис Херсонський: Я думаю, що самотність – це не точне слово, яке він вживає. Він хоче сказати «самостійність». Про те, що Росії ніхто не потрібен. Не потрібен Захід, не потрібен Схід, вона є Всесвіт сама по собі.

Я як лікар не сприймаю це слово як самотність. Самотня людина страждає, а я не бачу страждань у цьому тексті. Я бачу гордість. Може це нарцисизм, найбільш точний термін, щоб оцінити сенс цієї статті.

– Євгене, дуже багато людей вірять у цю маячню і поділяють думку Владислава Суркова. На вашу думку, росіяни європейці або чи можуть вони стати європейцями?

Євген Магда: Історія незалежної Росії після розпаду Радянського Союзу дуже цікава. Був період з 1991 до 2000 років, коли були європейські спроби, навіть на тлі розстрілу парламенту у 1993 році, Чеченської війни тощо. Але з початком 2000-х років з утриманням надприбутків від експорту енергоресурсів і приходом до влади Володимира Путіна Росія повністю відмовилася від європейського шляху.

Сурков міг про це не писати, не констатувати, що Росія у 2014 році це зробила ледь не усвідомлено. Це зробили неусвідомлено, тому що Росія не розраховувала на подібну реакцію Заходу, вона розраховувала, що повториться ситуація 2008 року в Грузії, коли вона зможе пограти м’язами, а Захід це проковтне.

З Україною сталося інакше, у цьому заслуга українців. Як на мене, ми не зовсім усвідомлюємо те, що Україна збереглася як суб’єкт міжнародного права – наша заслуга, наш значний успіх.

Підтримка Заходу була не визначальною. Українці самі відстояли свою незалежність. Без прагнення українців ми б не мали зараз незалежної держави.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)