Німецький бізнес фактично «сів на голку» Росії – Перепелиця

Гості програми «Ваша Свобода»: Сєрґєй Сумлєнний, керівник представництва Фонду Генріха Бьолля у Києві; Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики; Валентин Землянський, експерт з енергетичних питань.

Німеччина розраховує на поступове відновлення діалогу з Росією, незважаючи на конфлікт Москви із західними державами. Про це заявив німецький міністр закордонних справ у створеному після тривалої коаліціади уряді ФРН Гайко Маас. Такі заяви лунають на тлі продовження скандалу з хімічною атакою на території Великої Британії, продовження агресії Росії проти України, та на тлі того, що Німеччина не відмовляється від «Північного потоку-2». Президент України Петро Порошенко через тиждень поїде до Берліна для переговорів із канцлером Німеччини Ангелою Меркель.

Олександр Лащенко: Пане Сумлєнний, на вашу думку, Німеччина – союзник України чи ні?

​Сєрґєй Сумлєнний: Німеччина не є супротивником України. Німеччина бачить Україну як важливого партнера між країн Центральної та Східної Європи. У цьому немає жодних питань. Це гарантовано вже багато разів представниками німецького уряду.

(Повна версія програм)

Щодо інтерв’ю Маас – вже продемонстрував (вже два тижні, як Маас є міністром закордонних справ), що підтримує Україну, підтримує курс на розбудову європейського простору безпеки.

​По-перше, Маас – представник нового покоління, вже не має навіть «релігійної» ідеї, що тільки відносини з Москвою потрібні. Він розуміє, що для безпеки в Європі потрібні відносини з Києвом, Ригою, Таллінном, навіть з Мінськом, іншими країнами.

По-друге, він сказав дуже ясно, що це можливо тільки, якщо Росія зробить певні кроки. Він не є прихильником ідеї Габріеля, що потрібно поступово знімати санкції, коли Росія, наприклад, надасть свою згоду щодо миротворців на Донбасі.

По-третє, він зробив заяву на Великдень. Традиційно в цей день багато людей виходить на так званий марш у підтримку миру – багато лівих. Ліві радикальні сили традиційно останніми роками проросійські. Вони говорять: ми повинні погодитися з усім, що робить Росія, тому що Росія – «гарант миру в Європі та у світі». Вони дуже багато критикують німецький уряд. Це не реверанс, а він (Маас – ред.) демонструє тим людям у Німеччині: ми не хочемо тільки радикальної війни з Росією, ми принципові, але якщо Росія піде назустріч, ми також готові досягти якогось діалогу.

«Північний потік-2» частково руйнує відносини Німеччини з Польщею та Україною. Для частини німецького уряду це проблема – жоден міністр закордонних справ не хоче мати ще один головний біль, коли, наприклад, колеги з ЄС звинувачуватимуть, що Німеччина зробила, як поляки говорять, новий «пакт» між Берліном та Москвою.

«Північний потік-2» збільшує залежність Німеччини від російського газу. На сьогодні Німеччина близько 40% всього газу купує у Росії. Якщо «Північний потік-2» буде, мабуть, буде більше від 50%. У Німеччині уряд не може ухвалювати рішення щодо заборони якогось будівельного проекту. Для компаній з європейського боку це економічний проект, для Росії – політичний проект.

– Пане Перепелиця, на вашу думку, що можна очікувати з боку Берліна щодо конфлікту Росії і України?

​Григорій Перепелиця: Німці до Росії налаштовані переважно позитивно. З Росією асоціюється і об’єднання Німеччини – саме Горбачов «дав добро» на повалення Берлінського муру. Після чого Німеччина стала лідером в Європі і економічним, і геополітичним, впливовим гравцем на європейському континенті і не тільки.

По-друге, Росія їм також відповіла за схильність і лібералізм до неї відкриттям для німецького бізнесу величезних ринків. Німецький бізнес фактично «сів на голку» Росії. Ринкову «голку». Такі компанії, як «Мерседес», «Сіменс» отримали колосальні преференції від російського уряду. «Північний потік-2» – теж черговий проект, який працює на німецький бізнес, який не хоче втрачати шалені надприбутки.

А якраз соціал-демократи предcтавляють інтереси крупного німецького бізнесу. Більше того, у Бундестаг прийшла «Альтернатива для Німеччини», яка має чітку проросійську орієнтацію. Відтак канцлеру Німеччини Ангелі Меркель дуже важко знайти баланс між європейськими цінностями і інтересами великого німецького бізнесу. Можливості проведення політики, яка була попередньо – відстоювати європейську солідарність, у неї значно зменшилися. Звідсіля і така політика, коли і Штайнмайєр був міністром закордонних справ – бачили величезне розходження між тим, що говорила Меркель відносно конфлікту Росії і України, і що Штайнмайєр приїжджав сюди і протаскував «план Мореля».

Те, що може бути зрадою європейських цінностей, може бути і перемогою інтересів німецького бізнесу. Нашу надію, щодо опори на Німеччину, буде набагато складніше реалізувати.

Путін у гібридній війні проводить дуже селективну стратегію – одним дає «пряники», як Німеччині, іншим – вбиває хімічною зброєю людей, які перебувають під юрисдикцією країн Заходу, як у Британії. Маніпулюючи інтересами європейських країн, добивається певного успіху.

– Пане Землянський, буде тепер побудовано до кінця наступного року, як планують, гілку газогону «Північний потік-2»? Чи марно на це у Кремлі сподіваються?

​Валентин Землянський: А в чому нереальність проекту? Проект суто економічний, який дає політичні дивіденди Німеччині. Німеччина як один із засновників ЄС чхати хотіла на позицію східноєвропейських країн. Ніякої зміни щодо залежності від російського газу не відбувається. Відбувається зміна маршруту.

Всі ж пам’ятають, Путін взяв і краник прикрутив по українському маршруту – нічого йому не завадило. І весь Брюссель сидів тут з Тимошенко і Ющенком вирішував, яким чином забезпечити Європу газом. Потім Україна, тобто Тимошенко сама домовлялася у Москві, а Європа, як завжди, висловлювала політичну підтримку.

Це стосується саме українських економічних інтересів, а європейськими економічними інтересами це ніяк не корелюється, вони виграють від цього – отримуватимуть кошти за транзит, які зараз отримує Україна, і візьмуть участь в «СП» з управління українською ГТС (це додаткові кошти) та ще й у модернізації. Тричі ЄС, Німеччина у першу чергу, виграють від реалізації «Північного потоку»!

Для України «Північний потік» – це втрати фінансові, інфраструктурні, питання вже не тільки магістральних газопроводів високого тиску, а функціонування української газорозподільної системи – ті труби, які подають газ до українських споживачів.

Транзит лишиться, але у більш малих обсягах. Прогноз «Газпрому» – приблизно 15 мільярдів кубічних метрів на рік, більш-менш реалістично-оптимістичні – це 30 мільярдів. Проблема в тому, що українська ГТС у тому вигляді, в якому існує, тієї потужності, яку має, буде не потрібна. Обсяг транзиту буде у 4 рази меншим, ніж може транспортувати українська ГТС.