Гібридне кохання. Як в українській провінції знімали російські телевізійні фейки

Журналіст і письменник Сергій Лойко зняв документальний 4-серійний фільм-розслідування, в якому за допомогою фактів показується, як влаштована російська машина пропаганди.

Ось кадр з фільму: в програмі «Пусть говорят», коли її ведучим був Андрій Малахов, демонструється інтерв'ю з брутальним кілером. Згодом виявляється, що це – безробітний житель українського провінційного містечка Кам'янське, який погодився за скромну винагороду зіграти роль виконавця убивства депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, який виїхав в Україну.

Автор цього та інших проаналізованих у фільмі фейків – Сергій Соколов – сам себе називає співробітником служби інформаційної безпеки Бориса Березовського. До нещодавнього арешту, в тому числі й через описані в фільмі події, Соколов був експертом російського федерального інформаційного центру «Аналітика і безпека».

Фільм «Гібридна історія» починається з любовної лінії. Сергій Соколов закохується в триразову чемпіонку України з тхеквондо, жительку Кам'янського Дарину Мастікашеву після того, як вона починає працювати у створеній ним в Україні спортивній організації. Головна героїня цієї історії невдовзі опиняється у в'язниці, їй загрожує до 15 років позбавлення волі за статтею «державна зрада», а її арешт відбувається після того, як вона (разом зі своїм знайомим Олександром Каратаєм) бере участь у створенні чергового інформаційного фейку, який нагадує швидше операцію спецслужб.

За сценарієм, імовірно, написаним заздалегідь, троє українських військових, які брали участь у військовій операції на Донбасі, їдуть до Москви нібито на заробітки. Насправді один з них, Юрій Бондар, знімає на відео будівлі Ленінградського вокзалу, аеропорту «Домодєдово», станцію метро «Комсомольська», а також час від часу здійснює дзвінки по телефону, озвучуючи написані для нього на папері діалоги. З протилежного боку йому відповідає, можливо, найнята Мастікашевою людина, яка також читає відповіді з папірця. Двоє інших ветеранів української військової операції, які поїхали з Бондарем до Росії, вже наступного дня запідозрили недобре і вирішили поїхати зі знятої для них в Підмосков'ї квартири додому. Повернувшись до України, вони розповіли про те, що трапилося, після чого були порушені кримінальні справи щодо Мастікашевої, Каратая і Соколова, які і в Росії, і в Україні нині чекають на суд. Але якщо на момент зйомок фільму і Мастікашева, і Каратай вже перебували за ґратами, то Соколов ще був на волі. Дивно, але з усіма учасниками цієї історії, а також з численними героями фейкових розслідувань Соколова, показаних на російських телеканалах, журналісту Сергію Лойку вдалося зустрітися і поговорити.

– У фільмі «Гібридна історія» ви висловлюєте припущення, що це була операція російських спецслужб, щоб вплинути на внутрішню ситуацію в Україні. Адже найняті нібито для роботи на московському будівництві українські військові повинні були інсценувати теракти в Росії.

– Насправді я цього не кажу. Я просто говорю, що Соколов, можливо, був пов'язаний з російськими спецслужбами. Тому що якби він не був з ними пов'язаний, то все інше пояснити неможливо. Він що, цим займався заради спортивного інтересу? Якщо там брали участь такі гігантські гроші, про які він говорить, хто їх йому платив? Перед тим, як я почав вивчати історію трьох учасників АТО, я вирішив перевірити, що мені сказав Соколов. А він мені сказав, і адвокат сказав те саме, що СБУ переслідує його за кілька розслідувань, проведених ним в Україні. І оскільки Соколова дістати не могли, то взяли в заручниці його цивільну дружину Дар'ю Мастікашеву, з якою він, зокрема, займався розвитком спорту в Україні. Я вирішив, що перевірю ці розслідування, які він проводив, – про табір терористів, про те, що «Боїнг» (Малайзійських авіаліній, збитий над донбаським селом Грабово 17 липня 2014 року – ред.) був підірваний вибухівкою, яка була закладена на його борт в аеропорту Амстердама, і про те, що Дениса Вороненкова, російського депутата-втікача, вбили в Києві гангстери за участю СБУ. Усі ці історії і всі висновки, які зробив Соколов у всіх трьох випадках, були засновані на фейках, зліплених за п'ять копійок на коліні якимись ледь не безхатченками, безробітними не в дуже маленькому, але досить провінційному українському містечку Кам'янське, де Соколов і зробив свою базу, «розвинув», як він говорив, «свою агентурну мережу». У розслідуваннях Соколова брав участь також Руслан Мільченко (до арешту – голова російського федерального інформаційного центру «Аналітика і безпека» – ред.).

Усі ці розслідування навіть зовні, навіть якщо б я нічого не дізнався, були абсолютною маячнею. Це інтерв'ю з кілером, цей якийсь запис з вежі спостереження... (зроблений після катастрофи «Боїнга» Малайзійських авіаліній – ред.). Яка вежа спостереження у військових?! Який диспетчер?! У них прямий канал! Що це маячня, було зрозуміло навіть без моїх розслідувань. Але я знайшов всіх людей, які в цьому брали участь.

Тоді я зрозумів, що Соколов займався не спортивними справами зі своєю цивільною дружиною, колишньою чемпіонкою з тхеквондо, а займався створенням цих багатошарових фейків. Що мене ще здивувало, що Соколов з цими фейками, з результатами всіх цих «розслідувань», разом з Русланом Мільченком з одного каналу бігав на інший, вони потрапляли в найпрестижніші програми на найбільш топових російських телеканалах. Спробуйте з такою маячнею – з інтерв'ю кілера, «двометровою машиною для вбивства» – потрапити в програму Малахова «Пусть говорят». Малахов не найрозумніший чоловік в Росії, але він не ідіот.

– Окрім, скажімо так, шпигунської лінії і припущень про те, що за Сергієм Соколовим та за всією цією машиною зі створення фейкових новин стоять спецслужби, є ще й друга версія, яка, можливо, теж має право на існування: можна припустити, що Сергій Соколов – це такий собі Остап Бендер? Можливо, телеканали платили величезні гроші Сергію Соколову саме для того, щоб він створював картинку?

– Я думаю, що це було б цілком можливо, якби не було московської експедиції трьох учасників АТО, яка абсолютно чітко вибивається діями і фактурою з низки цих фейкових новин. Це була не новина. Я бачив паспорти цих людей: у них стоять дати в'їзду і виїзду. Я це перевірив: вони їздили до Москви. Вони зупинилися в орендованій квартирі, яку для них знімав Олександр Каратай, і я знайшов цю квартиру. За їхніми словами, її здавали їм якісь «дивні кавказці». Я поговорив з цими «дивними кавказцями» через домофон. Акцент я сплутати не можу. При цьому всі троє розповіли, що у них переписували паспорти: їхні імена, прізвища. Перед тим, як вони їхали, Каратай робив фотографії їхніх посвідчень учасників бойових дій. Це було шалено дивно. Потім, коли вони їхали, Мастікашева, яка заплатила їм аванс у 100 доларів, і вони це підтвердили, знімала їхній від'їзд на відео. У Москві Бондар, який до цього брав участь в одному з фейків, знімав аеропорт «Домодєдово», Ленінградський вокзал та станцію метро «Комсомольська». Три або чотири рази на день він розмовляв по телефону, читаючи текст за ролями. З тексту було зрозуміло, що це якась оперативна група, яка прибула до Москви для диверсії. Після Москви вони повинні були за планом, який був в цих інструкціях, поїхати до Курчатова, де розташована Курська атомна електростанція. Потім вони повинні були поїхати в Тольятті, де розташований хімічний комбінат азотних добрив. Уявляєте вибух на такому комбінаті? Вони повинні були ще в Обнінськ їхати – це атомне місто. Вони виконали повністю перший день програми, а коли Бондар повернувся і ліг спати, поклавши свої інструкції на стіл, хлопці їх прочитали. Вони – не ідіоти, вони зрозуміли, в чому справа. Вони ледь не побили Бондаря і вночі пішли начебто погуляти Москвою, але прийшли на квартиру до знайомого одного з них, і вже звідти вранці на BlaBlaCar повернулися до України.

Найслабше місце цієї історії в тому, що якби це з самого початку була операція ФСБ, то тоді на кордоні повинен був бути сторожок, і їх не повинні були випустити. Але я нічого не виключаю. З багатьох речей, які відбувалися раніше, стирчать роги, вуха і хвіст. Пам'ятаєте історію з цукром, який був гексогеном в підвалі житлового будинку в Рязані, – після того як були підірвані чотири будинки: два в Москві, один в Буйнакську і один в Волгодонську? Я був в Рязані. Я тоді був перекладачем газети Los Angeles Times і приїхав туди буквально наступного дня з Морою Рейнольдс, американською журналісткою. Ми зустрілися з людиною, яка знайшла вибухівку, – його звали Картофєльніков, це житель цього будинку, – і з міліціонером, який за викликом Картофєльнікова цю вибухівку виявив. Міліціонер (я не пам'ятаю його імені) сказав нам тоді, що він у 1995-1996 роках служив в Чечні як вибухотехнік і він не сумнівається, що в мішках був гексоген. Але було оголошено, що це навчання, після того, як два агенти ФСБ були заарештовані місцевими спецслужбами.

Мені не дуже зрозуміло, навіщо було Соколову, який створював тільки фейки, робити цю всю багатошарову історію? Я знайшов водія Каратая в Кам'янському, який разом з Мастікашевою три рази на день приїжджав на зняту нею квартиру (і господиня підтвердила мені, що Мастікашева її зняла). Водій відповідав по телефону Бондарю і зачитував свої інструкції. Коли я йому показав текст і прочитав одне речення, він мені практично на пам'ять прочитав інше. Ці інструкції не були вигадані СБУ. Вони реально існували. У найнятих українських військових у сумках, які їм видав в Дніпропетровську Каратай, були інструменти, спецодяг, але на дні кожної сумки лежав складений новенький рюкзак військового зразка.

Уявіть, що відбувається, скажімо, вибух в московському метро. Після цього одразу ж заарештовують трьох українців або їх вбивають під час опору. Потім ми бачимо всі ці докази, а докази прямі: їхні телефонні розмови, вони квартиру зняли, там їхні імена, вони – ветерани АТО. А в їхніх сумках – чорт його знає, може, там залишки гексогену були або якогось тротилу – рюкзаки військового зразка. Я не розумію, навіщо Соколову потрібно було це робити: щоб цю штуку представити в програмі Малахова?

– Але при цьому його і Руслана Мільченка заарештували.

– Я спочатку не міг зрозуміти, навіщо Соколов погодився дати мені інтерв'ю. А потім я зрозумів. Він знав, що я буду брати інтерв'ю у Грицака. Я йому сказав, що ми у всіх візьмемо інтерв'ю, якщо нам дадуть. І він запитав мене: що він повинен зробити, щоб врятувати свою кохану, що від нього хочуть, за якої умови вони її випустять? І Грицак тоді (це є в інтерв'ю) сказав, що якщо Соколов приїде в Україну, здасться владі, все розповість, як було насправді, то тоді Мастікашевій перекваліфікують статтю на більш м'яку. У мене є таке відчуття, що Соколов над цим думав. У будь-якому разі, оскільки це все розкрилося, або російські спецслужби їх викрили за допомогою українських спецслужб і заарештували, або російські спецслужби заарештували їх, щоб показати всьому світу, що вони до цієї історії ніякого стосунку не мають, тобто вмили руки.

– Ваш фільм заснований на фактах, але частково дає інтерпретацію подій саме таку, якою її бачать українські спецслужби. Голова СБУ Василь Грицак вам в інтерв'ю так і сказав, що вони припускають, що все це було задумано для того, щоб створити casus belli.

– Мій фільм звинуватити в пропаганді неможливо. Тому що, наприклад, коли я питаю Грицака: «Звідки у неї синець під оком?», Він каже, що хтось їй раніше поставив, але я розумію, що це не так. Я кажу: «Ну добре, припустимо, так воно і було». Або коли я йому кажу: «Ну як вони кордон пройшли?», Він каже: «Ну просто бардак». Ви бачили мою реакцію на те, коли він сказав «бардак».

Я не виконував їхнього плану. Якби у мене була якась замовна історія, то в ній би не було ні Соколова, ні, можливо, Мастікашевої. Вони не могли змусити Мастікашеву говорити зі мною. Те, без чого не відбувся б фільм як об'єктивне розслідування, – інтерв'ю Соколова. Він був у Росії. Змусити його дати мені інтерв'ю ніяк Грицак не міг. Я ж не в суді перебуваю. Я зробив фільм, де надав слово всім. Мені здається, що фільм цей досить об'єктивний. Я провів настільки об'єктивне розслідування, наскільки це можливо. І я не зібрав прямих доказів проти Соколова, але непрямих доказів чомусь у мене в історії повно. І мені здається, що Соколов був пов'язаний з російськими спецслужбами, бо інакше немає відповіді, на кого він працював, чому він мені брехав, чому він весь час публічно розповідав, скільки грошей він за те і за інше заплатив, чому був заарештований разом з ним Мільченко.

– Подивившись ваш фільм, складається враження, що, крім війни на передовій, де існує лінія зіткнення на Донбасі, існує і війна спецслужб.

– Я думаю, звичайно, так повинно відбуватися, тому що йде гібридна війна, а це частина гібридної війни. Було б дивно, якби в Україні не було б агентів російських спецслужб, а в Росії, я думаю, було б дивно, якби не було зараз агентів українських спецслужб, хоча це важче здійснити, ніж перше, тому що Україна, наскільки я розумію, не готувалася до війни.

– Можна скористатися логікою вашого фільму і спроектувати її на справи, які зараз веде ФСБ Росії щодо українських громадян, – наприклад, справа «кримських диверсантів». Це – українці, причому серед них є людина, яка служила в АТО, – це Євген Панов. Він зараз перебуває в Кримському СІЗО, чекає вироку. Він разом з іншими людьми був заарештований на території Криму. Причому родичі досі не знають, як він взагалі туди потрапив. Це теж могла бути якась спецоперація?

– Я не бачу сенсу для українців здійснювати диверсійну роботу в Росії, тому що це може спровокувати абсолютно страшні речі. Україні ця війна не потрібна. Україна обороняється. Україна робить все, щоб не спровокувати Росію на чергове ускладнення відносин у військовому сенсі.

– З огляду на цю обставину, тим не менш, учасники описаної вами історії, українці, які воювали на Донбасі, спочатку погодилися поїхати до Росії заробляти гроші. Я думаю, що таких людей багато.

– Таких дуже багато. Я літаю раз в два або три місяці в Москву і назад, і літаки забиті молодими людьми, більшість з яких їдуть до Росії на заробітки. Влітку, навесні і восени місця в поїзді треба заздалегідь замовляти. За офіційними даними, близько 5 мільйонів українців відвідали Росію в минулому році, з них більшість – це робочі руки.

– Ви вважаєте, що це теж частина гібридної війни? Адже Україна і Росія, офіційно не оголосивши, що вони перебувають у стані війни, дозволяють, щоб такі контакти тривали.

– Це одна з особливостей цієї війни. Начебто її немає, але вона є. Гібридність цієї війни багатогранна, починаючи з мотивів. Зрозуміло, що Путіну і Кремлю ніде не потрібна великомасштабна війна, але потрібна війна відволікаюча, як в романі Оруелла «1984», для внутрішнього споживання. Щоб люди не думали про те, чому вони так бідно живуть, чому Шувалов будує собі палаци по всьому світу, чому все оточення Путіна, всі його друзі з кооперативу «Озеро», всі його родичі стали доларовими мільярдерами, чому пан Сєчін, який є державним службовцем, працює в державній компанії «Газпром», отримує 6 мільйонів рублів у день. Щоб люди про це не замислювалися, потрібно їм пояснити, що йде важка ідеологічна боротьба з Заходом, яка стягує кільце антиросійської спрямованості навколо Росії, що все, що відбувається навколо Росії, – це підступи Заходу. Це риторика холодної війни, вона потрібна Кремлю для відволікання.

Окрім того, війна в Україні потрібна Кремлю для того, щоб Україна потихеньку спливала кров'ю і не могла дієво проводити реформи, щоб для внутрішньої ситуації в Україні окупація Криму та частини Донбасу були подразниками. Щоб населення Росії бачило, що якщо вони колись почнуть повторювати щось схоже на Майдан, то вони так само погано будуть жити.

Інша частина гібридної війни – це гібридна війна проти всього світу. Це ті самі фейкові новини, це фейкові news organizations, які розкидані по всьому світу і лобіюють інтереси Росії. Втручання у вибори в США, втручання у вибори у Франції, в Європі – це все частина цієї гібридної війни. І поле бою цієї гібридної війни – весь світ! Просто сьогодні «гарячі» місця цієї гібридної війни – Сирія і Донбас. Путін – людина війни. Для нього війна – це інструмент вирішення політичних завдань. Основним інструментом проведення зовнішньої політики Росії є безперервна гібридна війна.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода