«Десь на межі норми»: що таке сексуальні домагання у Росії?

Масштаб сексуальних домагань в Росії не беруться оцінити навіть фахівці. Проведені опитування, вважають вони, не показові, тому що багато з респондентів відповідають, навіть не розуміючи суті питання: більшість жертв домагань нікому про нього не розповідають, а деякі не бачать в ньому нічого поганого, вважаючи наполегливу увагу з певним підтекстом з боку начальника надійним способом просунутися службовими сходами.

Діані було 24, коли вона влаштувалася у велику фірму юристом. Буквально через кілька тижнів на неї «поклав око» 50-річний високопоставлений співробітник компанії, який, втім, не був її безпосереднім керівником.

«Мені досі гидко все це згадувати, усі ці його масні погляди і слівця, шкодую, що тоді не дала йому відразу в пику – якби це зараз зі мною сталося, врізала б не замислюючись», – каже Діана.

Незабаром жарти «на межі» перейшли в практичне русло, згадує вона.

«Він міг спокійно зайти до мого кабінету і замкнути зсередини двері. Або стою я біля ксерокса, роздруковую потрібні мені документи, а він обережненько так ззаду підкрадається і цілує мене в шию, мене аж пересмикує, як згадаю все це», – розповідає жінка.

«Мамі я поскаржитися не могла – у неї хворе серце, сказати своєму хлопцеві теж – він би його просто вбив. Я шукала причину в собі: що я роблю не так, чому він мене домагається? А потім пішла до керівника компанії, це була жінка років 45, розповіла їй, як він себе поводить і що це просто неприйнятно. Але вона лише посміялася: «Радій, сказала вона мені, що чоловіки звертають на тебе увагу, стукне 30 – і ти сама будеш про це мріяти, але тільки нікому вже не будеш потрібна». Для мене така реакція була ударом, я зрозуміла, що шукати захисту мені нема де, хоча начальниці достатньо було викликати цього товариша до себе в кабінет і з ним поговорити, він би, думаю, вгамувався. Але вона цього не зробила».

Чоловік, дізнавшись про скаргу, почав мстити своїй жертві: перевіряти всі контракти, аж до того, що найняв за свій рахунок юридичну фірму, аби її фахівці знайшли помилки в її договорах, щоб довести некомпетентність непіддатливої співробітниці.

«Довести мою безграмотність йому не вдалося, але атмосфера увесь цей час була просто ненормальна, я знайшла нове місце роботи і звільнилася, – каже Діана. – Знаєте, я і зараз вважаю, що найкращий спосіб боротьби з домаганнями – це звільнення. І якщо до мене як до юриста прийде дівчина з аналогічною проблемою, я їй чисто по-людськи так і пораджу вчинити: можливо, з точки зору розвитку суспільства і краще витягнути цього гада до суду, запросити туди колег і спробувати домогтися обвинувального вироку, але з точки зору подальшого життя, краще забути це все як страшний сон. Бо ніколи не знаєш, чим навіть виграна в суді справа для тебе обернеться, ринок праці не такий величезний, як здається на перший погляд, і не кожен роботодавець захоче мати справу зі співробітником, який готовий піти в суд».

Що таке сексуальні домагання?

У законах різних країн вони трактуються по-різному: від невинних жартів до фізичного насильства. У Росії Найбільш близька до сексуальних домагань ст. 133 КК Російської Федерації (примушування особи до статевих зносин), карається штрафом до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або примусовими роботами на строк до одного року, або позбавленням волі на той самий строк. Однак окремої статистики по цій статті навіть не ведеться.

«Керівництво завжди має рацію»

Тема сексуальних домагань отримала новий розвиток після того, як три журналістки звинуватили в непристойній поведінці депутата від ЛДПР Леоніда Слуцького, а комісія з етики Держдуми не знайшла порушень в його діях, запропонувавши журналісткам звернутися до правоохоронних органів. Сам же Слуцький назвав висунуті проти звинувачення «маячнею». У відповідь на рішення думської комісії майже три десятки російських ЗМІ відмовилися працювати в парламенті. Трохи пізніше журналіст телеканалу «Настоящее время» Ренат Давлетгільдєєв звинуватив в домаганнях очільника фракції ЛДПР Володимира Жириновського. Про домагання Жириновського в своєму ЖЖ пізніше написав і театральний критик Слава Шадронов.

​

Утім, з домаганням на роботі зустрічаються не тільки журналісти, а й представники практично всіх професій, як жінки, так і чоловіки. Спробу з'ясувати, як часто це трапляється, зробив у 2015 році Дослідницький центр порталу Superjob. В опитуванні взяли участь 3000 економічно активних росіян. Під час опитування 9 відсотків з них зізналися, що особисто стикалися з сексуальними домаганнями на роботі. Більшість (85 відсотків) респондентів сказали, що ніколи не стикалися з домаганнями. Ще 6 відсотків не захотіли відповідати на запитання. За даними опитування, жінки стають жертвами домагань вдвічі частіше за чоловіків: 11 відсотків проти 6. Як відзначають автори опитування, дуже часто люди навіть не намагалися скаржитися на домагання, вважаючи, що «правим все одно буде керівництво».

Насправді, вважають експерти, рівень домагань в Росії може бути набагато вищим. Наприклад, подібне опитування, проведене у Великобританії, показало, що домагань на роботі зазнавало понад 52 відсотка опитаних жінок. Дослідження проводив Британський конгрес профспілок спільно з проектом «Щоденний сексизм». Результати опитування показали, що найчастіше з сексуальною агресією стикаються молоді жінки у віці 18-24 років. Під агресією в дослідженні розумілися не тільки сексуальні домагання, але і непристойні зауваження та висловлювання, грубі жарти сексуального характеру, поширення та демонстрація порнографії.

Наскільки часто сексуальних домагань зазнають студентки/студенти? Заступник голови Всеросійського студентського союзу Лейла Вишегурова каже, що зі скаргами на домагання до них жодного разу не зверталися.

«Такі випадки напевно є, але ця тема ніколи не порушувалася, в цілому ж відносини між викладачами та студентами не заохочуються», – говорить вона.

Організаційний секретар російської профспілки «Університетська солідарність» Володимир Комов відсутність таких скарг пов'язує з досить архаїчно-патріархальним в ґендерному аспекті розвитком суспільства.

«Наше суспільство схильне до віктимізації, здіймати галас через сексуальні домагання досі вважається непристойним, – пояснює він. – Загальний же тренд держави, масове нав'язування «духовних скрєпів» ще більше відкидає російське суспільство до архаїки».

Бойкот Слуцькому як початок

Бойкот Державної думи, яка фактично виправдала дії Леоніда Слуцького, звинуваченого в домаганнях, повинен покласти початок громадській дискусії про цю проблему і її справжні масштаби, вважає автор проекту «Насильства net», юрист Анна Рівіна.

«У мене немає сумнівів, що ми просуваємося вперед. Очевидно, що зараз багато людей, які взагалі про це ніколи не замислювалися, дізналися, що така проблема є, а тим більше побачили і жахнулися реакції офіційних осіб», – каже вона.​

«Тут ми бачимо порушення прав людини, її честі та гідності. Проблема в тому, що для того, щоб оцінити масштаб будь-якого явища, потрібно зрозуміти, що це за явище. А у нас, звичайно ж, в правовому контексті немає розуміння, що таке гарасмент. Ба більше, у нас часто і жінки, і чоловіки не знають, що це таке, не знають, де межа. Тому що якщо ми навіть будемо говорити про домашнє насильство або про зґвалтування, в голову наших людей прийде чітке таке розуміння – побив, вбив, зґвалтував. А те, що все починається з малого, люди не розуміють, навіть коли очевидно, хто кривдник, а хто постраждала сторона. В контексті з гарасментом – та ж сама історія. Багато жінок для того, щоб не стикатися з проблемою зайвий раз, сприймуть це як нав'язливий комплімент, хоча це буде дискримінація за гендерною ознакою».

Проблема родом із 1990-х років

Нечіткі межі дозволеного і сексуально-ґендерна нерівність родом з 1990-х, коли, з одного боку, в пошані була сексуальна свобода, а з іншого боку, жінка залишалася об'єктом бажання, і опитування показували, що самі жінки пишалися своєю затребуваністю, зауважує професор, співдиректор програми ґендерних досліджень Європейського університету в Санкт-Петербурзі Ганна Тьомкіна.

«Депутат Слуцький лише продовжує ті соціальні патерни з 1990-х, для нього можливо і допустимо сприймати журналіста, який звертається до нього, не як професіонала, а як якийсь сексуальний об'єкт. Але сьогоднішні молоді жінки в більшості своїй хочуть бути саме професіоналами, а не секс-об'єктами, звідси і починається конфлікт на цю тему, – пояснює Тьомкіна.

«Опитування показали, що тема домагань настільки для багатьох незвична, що люди просто не розуміють, про що їх запитують, що, власне, такого сталося. У нас поки немає звички обговорювати інтимні питання, розділяти особисте і публічне. Утім, події останніх днів показують, що наше суспільство може це обговорювати, хоча на масовий відгук поки не можна розраховувати».

Після скандалу з домаганнями в Державній думі правозахисна організація Amnesty International виступила із заявою про необхідність термінового відкритого обговорення всеосяжного законодавства щодо боротьби з усіма формами насильства за ґендерною ознакою, включаючи сексуальні домагання.

«У Росії має бути покладено край схваленню на урядовому рівні культури стигматизації жінок, які постраждали від сексуальних домагань», – йдеться в заяві.

Заступник директора Amnesty International по кампаніям в Східній Європі і Центральній Азії Анна Кирей вважає, що бойкот ЗМІ, оголошений Держдумі після ігнорування домагань, – важливий, але це тільки перший крок для усвідомлення важливості проблеми.

«На жаль, в Росії сексуальні домагання вважаються нормою поведінки, тому часто жінки не говорять про них, а чоловіки вважають, що це прийнятно, – говорить вона. – Саме тому, мені здається, ми зараз спостерігаємо такі гучні реакції з Держдуми. Ці норми давно пора змінювати».

«Якщо спиратися на опитування громадської думки різного часу, то приблизно 30-40 відсотків людей говорять про те, що сексуальні домагання існують. І якщо не вони самі з цим стикалися, то це було в колі їх близьких друзів, – розповідає соціолог, гендерний дослідник Ольга Здравомислова. – За деякими даними, 70 відсотків людей говорять про те, що таке сексуальне насильство існує в прихованій формі, тобто це ніколи не буде оприлюднено».

Де ж найчастіше зустрічається гарасмент?

«У вузькому сенсі – це, звичайно, сексуальні домагання на роботі. Але частіше люди вважають за краще змовчати саме тому, що в суспільстві це не визнається. Це існує десь на межі норми або навіть просто в рамках норми. Якщо ви почитаєте інтерв'ю з багатьма громадськими діячами, я не кажу про депутатів Думи, то вони вважають це нормальним, що це в рамках нормального поведінки чоловіка і жінки. Це така сексуальна гра. Це говорить про те, що в свідомості наших російських громадян дуже сильні патріархальні норми сексуальних відносин. І цей сценарій, цей образ давньої культури досить впливовий, хоча люди вже його переросли».

Адвокат, лідер руху «За права жінки» Людмила Айвар на особистій практиці не раз переконувалася, що довести факт домагань в Росії практично неможливо.

«Поки не буде чіткого визначення, що таке сексуальне домагання, що таке гарасмент, то і не буде предмета вчинення протиправного діяння. Як розібратися в цій ситуації? Що сталося? Чи відбулося сексуальне домагання, чи був здійснений інший вчинок, який був сприйнятий за сексуальне домагання?» – пояснює вона.

Адвокат Сергій Воронін каже, що в Росії, на відміну від зарубіжних країн, домагання розуміється як невирішене питання двох осіб.

«У зарубіжних компаніях прийнято, що жінка це такий же працівник, який не може бути використаний за фізіологічним призначенням для іншого працівника, і домагання розглядається як порушення техніки безпеки – компанії завдається шкода через зниження продуктивності окремих робочих функцій і з'являється можливість обходу корпоративних шляхів , – говорить Воронін. – Але не потрібно думати, що гарасмент – це тільки погане. Для багатьох дам або чоловіків – це спосіб очолити відділ, отримати посаду. Тобто гарасмент за фактом ними вітається. Тому багато хто згоден на те, щоб домагання були».

Юрист Діана, яка зазнала гарасменту з боку 50-річного високопоставленого співробітника компанії, в якій вона працювала, каже, що в підсумку той чоловік все-таки позбувся роботи.

«Якщо чоловік вважає домагання нормою і його ніхто при цьому не зупиняє, то він і далі так себе поводить. Так було і в цьому випадку. Після мого звільнення в компанію на роботу влаштувалася молода дочка керівниці фірми, яка відмовилася мені тоді допомогти, – розповідає Діана. – І він точно так само почав домагатися цієї дівчини. Дізнавшись про це, очільниця фірми прореагувала вже зовсім по-іншому – вона вигнала цього козла з вовчим квитком».

Матеріал повністю – на сайті Олсійської Роійської редакції Радіо Свобода