Ксерокс на дачі: таємниця фальшивої дисертації Володимира Путіна (розслідування)

У передвиборчому штабі нинішнього президента Росії Володимира Путіна в російському Санкт-Петербурзі не припиняється сварка. У 2000, 2004 і 2012 роках його очолював ректор Гірничого університету, мільярдер Володимир Литвиненко. Цього разу він теж мріяв стати одноосібним головою штабу і вже скликав з цього приводу прес-конференцію, однак в Москві вирішили інакше, і Литвиненко став лише одним з чотирьох співголів. Тоді він оголосив, що його не влаштовує місце розташування штабу, але приміщення на Червоногвардійській площі було вже оплачене, і Литвиненко створив в Гірничому університеті окремий штаб, який назвав «технологічним», причому його заступником став спікер міського парламенту В'ячеслав Макаров. Водночас співголова федерального штабу Олена Шмельова заявила російському «Комерсанту», що в петербурзькому штабі всі будуть працювати на рівних, а ніякого «технологічного» штабу не існує.

Причина цієї комічною плутанини очевидна: ім'я Володимира Литвиненка пов'язане з низкою скандалів. Нещодавно він подав позов до антикорупційного центру Transparency International, сайту «Офшорам-нет.ру», газеті «Діловий Петербург» і трьом журналістам – авторам публікацій про його елітну нерухомість. За підсумками розслідування «Мільярдер з гори» робився висновок про те, що частина цієї нерухомості раніше перебувала у власності держави і була передана в управління Гірничого університету, а потім за допомогою «інвестиційних схем» була перепродана. Литвиненку вдалося домогтися, щоб справа за його позовом слухалася в закритому режимі.

​

Той же Василеостровський суд у січні визнав недійсними російські паспорти Ольги Литвиненко – дочки ректора-мільярдера. Ольга Литвиненко з 2007 по 2011 рік була депутатом законодавчих зборів Санкт-Петербурга, брала участь в роботі передвиборчого штабу Путіна. Сім років тому, після конфлікту з батьком, вона втекла з країни. Її дочка, Естер-Марія, залишилася в Росії. Ольга Литвиненко стверджує, що її високопоставлений батько викрав внучку і тепер видає за свою дочку. Всі спроби Ольги повернути дитину є безуспішними. Зараз вона живе в Польщі і отримала громадянство цієї країни. Радіо Свобода розповідало про цю історію в публікаціях. Інформація, надана Ольгою Литвиненко, допомогла провести розслідування, висновки яких Володимир Литвиненко тепер намагається оскаржити в суді. 24 січня Ольга Литвиненко виступила в Сеймі Литви. Вона вимагає включення свого батька і його друзів до списку Магнітського. На 7 березня призначений її виступ в парламенті Естонії.

«Країною править бандитське путінське угруповання, яке прийшло з Петербурга і зараз метастазами розростається на всю Росію, знищуючи її, ведучи до економічного краху. Мій батько, будучи керівником трьох передвиборчих штабів, а також довіреною особою Путіна, є посібником того, що в Росії всіма можливими способами порушуються права людини. Він є одним з тіньових касирів, як Ролдугін, що тримають капітал Путіна», – говорить Ольга Литвиненко.

Вона впевнена, що її виступи відіграли свою роль в тому, що вплив Володимира Литвиненка скоротився: «Він оголосив на прес-конференції, що очолить штаб Путіна. Потім цю прес-конференцію різко скасували. Після цього з'ясовується, що він буде співголовою. Традиційно штаб в рідному місті Путіна був у Гірничому інституті. А тепер в Гірничому штабу немає, і мій батько усього лиш четвертий співголова, тобто практично відсторонений від штабної діяльності».

Одна з таємниць президента Росії Володимира Путіна, яка добре відома Ользі Литвиненко, пов'язана з тим, як він захищав свою кандидатську дисертацію. Сталося це у 1997 році, в тому самому Гірничому інституті, нині університеті, який очолює Володимир Литвиненко. Путін тоді вже перебрався до Москви і обіймав посаду заступника керівника справами президента Росії. Услід за Путіним у 1998 році захистився в Гірничому й Ігор Сєчін, за освітою філолог-романіст, викладач португальської та французької мов. Його дисертація називалася «Економічна оцінка інвестиційних проектів транзиту нафти і нафтопродуктів (на прикладі нафтопродуктопроводу Кіріши-Батарейна)».

У 2006 році дослідники інституту Брукінґса у Вашингтоні виявили в дисертації Володимира Путіна під назвою «Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази регіону в умовах формування ринкових відносин» плагіат: 16 з 20 сторінок, якими починається ключова частина роботи Путіна, були або скопійовані, або переписані з мінімальними змінами з книги «Стратегічне планування і політика» професорів Піттсбурзького університету Вільяма Кінга і Девіда Кліланда, опублікованої в 1979 році, а в 1982-му перекладеної російською. Шість діаграм і графіків з роботи Путіна майже повністю збігаються з американськими.

«Щоправда, подекуди змінювали вигуки або коми переставляли. 16 сторінок тексту і схем просто copy-paste, copy-paste, copy-paste. Із 216 сторінок роботи 140 – це методичка по ленінградських мінеральних ресурсах, 16 сторінок з основних теоретичних розділів – піттсбурзькі вчені. У своїй дисертації Путін сам написав, мабуть, всього кілька сторінок», – розповідає Ігор Данченко, який знайшов плагіат. Після публікацій в американській пресі про дисертацію Путіна він почав отримувати телефонні погрози: «У Росії в держструктурах вам не працювати після такого!».

В інтерв'ю журналу «Власть» у 2006 році Володимир Литвиненко говорив: «За роботою я стежив від самого початку. Перший варіант дисертації Володимира Путіна, людини «неакадемічної», викликав зауваження і був відхилений, і ми рекомендували доопрацювати. Через кілька місяців він приніс зовсім перероблений варіант з урахуванням зауважень і був допущений до захисту. Тому в мене немає жодних сумнівів, що працював він самостійно».

Сам президент Росії і його представники звинувачення в плагіаті не коментували.

Як же насправді Володимир Путін став кандидатом економічних наук? Ольга Литвиненко розповідає Радіо Свобода про те, як була написана ця дисертація і десятки інших:

– Почнемо з передісторії. Мій батько у 1991 році познайомився з Путіним через Геннадія Бєліка – голову Асоціації ветеранів зовнішньої розвідки. Бєлік керував незаконним вивезенням рідкоземельних металів до західних країн. Мій батько був втягнутий в цей бізнес як спеціаліст з мінеральних природних ресурсів. У 1994 році Путін і Бєлік зробили його ректором. Був здійснений певний тиск, десь навіть підкуп представників професорсько-викладацького складу, які входили до вченої ради і мали право голосувати, і таким чином були організовані вибори. Ректором він став у 1994 році. Після того, як він став ректором, він використовував свої посадові повноваження і організував незаконний бізнес – виготовлення дисертацій. Тоді був бум, всі хотіли стати кандидатами або докторами наук. На основі плагіату робилися різні дисертації для високопоставлених осіб. І Путін скористався послугами свого ставленика. Фактично в найстарішому технічному вузі країни була організована злочинна група з шанованих людей, професорів, викладачів, наукових діячів. Я знаю їхні імена, але називати поки не буду: можливо, вони самі зізнаються. Вони організували такий бізнес, це було на потоці: штампувалися фіктивні дисертації зі свідомо зрозумілим результатом на захист. «Під ключ» там входив передзахист, захист, потім це все батько проштовхував через Вищу атестаційну комісію, щоб не було жодних питань до щасливого володаря високого наукового ступеня, кандидата або доктора наук. Я там працювала помічником ректора і все це бачила.

Ставки приблизно були від 30 тисяч євро за кандидатську дисертацію, а якщо ми говоримо про докторські, то тут варіювалося від ступеня крутості бізнесмена, від 50 до 100 тисяч євро. Дуже багато людей з «Газпрому» захищалися. Яким чином отримували гроші? Це просто був кеш, клали під стіл. Яким чином отримували винагороду люди, які писали дисертації? Не всім же писав мій батько, як Путіну, а писала група з професорсько-викладацького складу. Відповідно їм закривалися договори з позабюджетного фонду інституту під нібито наукову діяльність, їм офіційно виплачувалася зарплата.

А Путіну він писав особисто цю дисертацію. 1997 рік, літо, до нас на дачу завезли ксерокс, мій батько взяв відпустку. Путін ніколи не з'являвся у нас на дачі, ніколи не консультувався з моїм батьком щодо дисертації, тобто це не було так, що приходить аспірант до професора: у мене є такі запитання, давайте обговоримо, перепишіть і так далі. Ні, тут цього абсолютно не було. Тобто все це написав виключно мій батько. І ось як це робилося: бралися різні книги, якийсь абзац подобався, значить ми кладемо цю сторінку на ксерокс, потім він вирізав те, що йому сподобалося, наклеював на аркуші формату А4, додавав свій коментар і далі йшов якийсь інший абзац. Все це я бачила, це було на моїх очах.

​

– Американці знайшли одне з джерел – книгу 1979 року. Напевно, Ваш батько не підозрював, що плагіат можна буде так просто знайти.

– На той момент він думав, що це просто закриється десь в архіві. Я працювала в першому штабі Путіна, і до нас прийшов журналіст Washington Post. І він сказав: я хочу ознайомитися з авторефератом дисертації майбутнього президента. Ректор сказав: ні, це стратегічний, надсекретний документ, ми його не можемо показувати західним ЗМІ. Журналіст каже: «Це неправильно, я буду тут сидіти доти, доки ви не дасте мені ознайомитися з дисертацією, я маю на це право». Після цього інциденту в Гірничому з'явилася охорона, яка відсіювала інакомислячих.

– Скільки заплатив за дисертацію Путін?

– Не знаю, але, можливо, батько йому навіть написав безкоштовно. По-перше, це – його ставленик на посаді ректора, у них спільний бізнес, і не один. Тому мені здається, тут не йшлося про певну грошову суму. Можливо, це була вдячність мого батька за допомогу в отриманні посади ректора. Плюс їх все життя поєднували різні бізнес-інтереси. Крім рідкоземельних металів, там нафтова галузь, золото, діамантовий бізнес. Transparency хороше розслідування провела, але це тільки верхівка айсберга, що насправді робив і робить мій батько.

– На захисті Путіна Ви не були?

– Ні, але бачила фотографії з передзахисту. Він там дійсно був, йому написали, що він повинен сказати. Підготовлені, заздалегідь обрані члени спеціалізованої вченої ради проголосували за. Це була частина договору, як фабрикувались ці дисертації. Завжди був позитивний результат, не повинно було бути жодних сумнівів, що дисертація може не пройти захист. Це ж як іспит, захист і передзахист, ти складаєш іспит або не складаєш. Тут був позитивний результат.

– І жодного разу ніхто в інституті не намагався заперечити, совість ні у кого не заговорила?

– Був один професор, я не хочу зараз називати його ім'я. Потім хулігани на нього напали за дуже дивних обставин. Ще один професор виступав проти режиму: що немає ніякої свободи в Гірничому для викладачів і студентів, а став якийсь режимний об'єкт. Його теж труїли по адміністративній лінії, не давали навіть проводити наукові дослідження. Але в основному всі боялися. Адже всі чудово знають, які звірства може коїти мій батько. Особисто на моїх очах він побив охоронця, який з ним не привітався вчасно. Це – страшна людина, його дійсно бояться.

– Залишилося два тижні до президентських виборів в Росії. Що Ви думаєте як колишній депутат, людина, яка знає Володимира Путіна і його друзів та працювала в його штабі, про те, що чекає на Росію?

– На Росію чекає тільки гірше, економічний занепад, повна катастрофа на міжнародній арені. Інститут самодержавства Путіна тільки посилюватиметься. Європа об'єднується, всі намагаються шукати шляхи до співпраці, а він діє старими радянськими методами – зміцнення суспільства шляхом мілітаризації, холодна війна, ядерна зброя. Це не вибори – це псевдовибори, і результат абсолютно очевидний. А вся решта учасників виборів – підставні фігури, які роблять їх показово легальними, хоча насправді ми всі розуміємо, що кандидат тільки один.

Серед коментарів на сайті Російської редакції Радіо Свобода до інтерв'ю Ольги Литвиненко є і такий, від колишнього викладача Гірничого інституту, а нині пенсіонера Сергія Суглобова: «Литвиненко – страшна людина. Я це відчув на собі. Тому я вірю Ользі. І знаю її історію з самого початку».

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода