Публікація американського аналітичного центру Atlantic Council прогнозує ситуацію після переобрання Володимира Путіна на черговий президентський термін. Ріст апетитів Росії на Чорному й Азовському морях та економічні наслідки цього для України аналізує автор статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation. А The Economist пише про те, чому відповідь Заходу на втручання Путіна в його демократичні режими є не достатньо адекватною.
Американський аналітичний центр Atlantic Council публікує статтю старшого дослідника аналітичного центру American Foreign Policy Council Стівена Бланка, котрий подає своє бачення, що ж буде після неминучого переобрання Володимира Путіна на черговий президентський термін.
Вибори президента в Росії, які мають відбутися 18 березня, привертають багато уваги попри те, що результати всім заздалегідь відомі. Можливо, причиною є те, «що самі вибори не настільки важливі, як питання того, що буде після них», – припускає автор.
Переобрання Путіна лише поглибить нинішню стагнацію в Росії і позбавить її інших альтернатив розвитку – багато в чому це відмова від майбутнього.
Спекуляції стосовно того, що наступний президентський термін Путіна стане останнім, можуть призвести до певних політичних змін. Однак, на думку аналітика, навіть якщо на політичній арені Росії з’являться «нові молоді чоловіки та жінки, основні принципи системи – авторитаризм, православність та російський державний націоналізм чи імперіалізм – не зміняться і, ймовірно, стануть ще більшими». Путінський режим, навіть у свій останній термін, навряд чи принесе якісь зміни.
Бланк переконаний, що «військовий психоз Кремля перешкоджатиме будь-яким спробам покращити демократичні зв’язки за кордоном». На думку експерта, війна Росії із Заходом почалася не зі вторгнення в Україну в 2014 році, а ще в 2004-2005 роках, коли Кремль уперше захотів скинути уряд в Україні, але не зміг.
Під час останнього терміну Путіна російські кібер-втручання в демократичні процеси країн-суперників триватимуть, пише автор, у той час як інформаційна війна Кремля досягне глобальних масштабів. «Використовуючи ці методи, Путін може зберігати свої вигадки про те, що Росія – осаджена фортеця».
Путін, може, й думає, що він будує велику Росію, але замість цього він прокладає шлях для ще одного великого перевороту, робить висновок Стівен Бланк.
У статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation ідеться про економічні наслідки розширення присутності Росії на Чорному та Азовському морях для України. Автор констатує, що апетит Москви на цих морях після анексії Криму не зменшився.
«Росія поступово посилила свою присутність на значних обширах ексклюзивної морської економічної зони України, яка, згідно з міжнародним правом, підпадає саме під суверенні права України,– продовжує аналітик.– Це розширення має на меті встановити контроль над критичними морськими районами та вузлами транспортних комунікацій».Росія порушує положення Конвенції ООН про морське право будівництвом Керченського мосту.
У статті йдеться далі, що через незаконну анексію Криму Україна втратила 70 відсотків свого військово-морського потенціалу. Кремль незаконно привласнив собі вісім морських газових родовищ, що належали Києву.
Голова «Чорноморнафтогазу» Світлана Нєжнова повідомила, що після анексії півострова Росія незаконно видобула близько 7,2 мільярда кубометрів газу. Автор дослідження попереджає, що «критична слабкість Військово-морських сил України в контролі й захисті ексклюзивної морської економічної зони держави може суттєво знизити ефективність дипломатичних зусиль Києва» припинити незаконні дії Москви.
Як підсумок – Україна терміново потребує патрульних катерів та інших засобів, «якщо вона хоче захистити свою національну безпеку від посилення морських загроз».
Видання The Economist пише про те, як Путін втручається в західні демократичні режими і чому відповідь Заходу на це є недостатньо адекватною.
Наприкінці 1980-х років, коли Михайло Горбачов розпочав перебудову, Росії вдалося порозумітися із Заходом, і нарешті можна було сподіватися, що обидві сторони матимуть добрі відносини. Та сьогодні, веде далі видання, Росію підозрюють у фінансуванні екстремістських політиків, кібератаках, організації протестів та поширенні брехні.
Заходу слід взяти до уваги кілька уроків. По-перше, звернути особливу увагу на соціальні мережі та кібербезпеку: «якщо ти зламуєш комп’ютери важливих демократів, як це зробили росіяни, ти отримуєш мережу ботів, які готові поширювати бруд».
По-друге, слід зауважити, що Росія не створювала розподілів в американському суспільстві, а використала ті, які вже існували. Саме ці розбіжності дозволяють зовнішнє втручання Кремля. Найважливішим є й те, що відповідь Заходу при цьому була досить слабкою.
На думку автора статті, стійкість має починатися згори. Канцлер Німеччини Анґела Меркель, наприклад, попереджала Путіна про наслідки його втручання в німецькі вибори.
У Фінляндії, тим часом, навчають медіа-грамотності, а представники державної преси працюють разом у боротьбі з дезінформацією. Але стійкість дається легше в країнах з більшим рівнем довіри.Тому США слід звернути особливу увагу на внутрішні суперечності.
