Петро Черьомушкін
Проблема російської анексії Криму залишається больовою точкою у відносинах Москви з країнами ЄС, США, Україною та спірним питанням під час ухвалення рішень світовою спільнотою щодо Москви. Багато експертів у галузі міжнародного права рішучі в оцінках: вони пророкують створення міжнародного трибуналу щодо розслідування дій Росії і вважають, що кримська проблема буде вирішена на користь України, нехай і не швидко. Для відновлення суверенітету Естонії, Латвії та Литви, нагадують вчені, довелося чекати півстоліття.
Висновки юристів-міжнародників із декількох країн узагальнені у книжці-збірнику матеріалів «Випадок анексії Криму в контексті міжнародного права», випущеній у Польщі англійською мовою. Презентація видання та міжнародна дискусія, організована Польсько-російським центром примирення і згоди, відбулася у Варшаві. Учасники діалогу зійшлися на думці, що одностороннє рішення про «входження Криму до складу Росії» суперечило міжнародному праву, стало помилкою і привело Москву до ізоляції. Інструментами вирішення конфлікту експерти називають створення міжнародних інститутів, які привели б до покарання учасників анексії Криму та бойових дій на сході України, застосування до них як законів України, так і міжнародних законів про злочини проти людяності, а також послідовну ізоляцію Росії.
В обговоренні брали участь директор Польсько-російського центру примирення і згоди професор Славомір Дембський, професор Микола Гнатовський з Університету імені Тараса Шевченка в Києві, професор Кароліна Верчинська з варшавського Інституту правових наук, а також Діно Крітсіотіс, професор права і засновник Центру прав людини в Ноттінгемському університеті. Російські представники у варшавській конференції участі не брали.
Славомір Дембський зазначив, що анексія Криму стала тією помилкою, яка створила безліч нових труднощів як для Росії, так і для міжнародної спільноти. Кароліна Верчинська нагадала про рішення комісії ООН з питань міжнародного права від 2001 року: держава не може здійснити злочин, а лише «неправильний міжнародний акт». У міжнародному праві існує небагато інструментів, використання яких здатне призвести до визнання відповідальності Росії за «кримську операцію». За словами Верчинської, Україна має можливість подати позов щодо Росії до Міжнародного суду ООН, але це не призведе до швидких юридичних наслідків, бо питання відповідальності за такі злочини може розглядатися кілька десятиліть («справу Югославії» розбирали 15 років). Українські суди можуть організовувати процеси проти росіян, які вчинили на території сусідньої країни діяння, які підпадають під українське кримінальне законодавство. Злочини проти людяності, скоєні громадянами Росії на сході України, можуть розглядатися і в Міжнародному суді ООН, Україна має право подавати позови до Гааги.
Діно Крітсіотіс звернув увагу на те, що в міжнародному праві найчастіше важливе значення має стратегічне терпіння, хоча іноді проблема існує так довго, що будь-яке терпіння може вичерпатися. У зв’язку з цим британський професор згадав доктрину історичної консолідації: анексована територія через багато років може «надто ґрунтовно» перейти під контроль окупанта. Раніше дієвою реакцією на агресію могла стати насильницька відповідь окупанту, як це сталося у випадку нападу Іраку на Кувейт у 1991 році. Але тоді світ був, за словами Крітсіотіса, менш розділеним, і навряд чи така «операція солідарності» можлива сьогодні. Іншим і дуже важливим засобом боротьби з агресором, за словами вченого, є «зброя ізоляції»: необхідно послідовно і всіма доступними методами проводити лінію на ізоляцію, нехай навіть ідеться про державу-гігант, причому не тільки за допомогою економічних санкцій.
Якщо проявити твердість і послідовність, то навколо Росії виникнуть герметичні бар’єри повної і послідовної ізоляціїДіно Крітсіотіс
«Якщо проявити твердість і послідовність, то навколо Росії виникнуть герметичні бар’єри повної і послідовної ізоляції», – вважає професор. Захід підтримує зв’язок із Росією за різними напрямками і за різними каналами, нагадав він, але практично всі ці лінії комунікації проходять «повз Крим». На думку Крітсіотіса, міжнародне співтовариство повинне розуміти: не можна обійтися напівзаходами в тому, що стосується протидії анексії; санкції не стануть ефективними, якщо не будуть виконані повністю.
Кожен, хто вивчав міжнародне право, знає: стаття 2 Женевської конвенції визначає як акт агресії вторгнення однієї держави на територію іншої навіть у тому разі, якщо цій агресії не чинився опір. Випадок із Кримом, проте, зовсім не був мирним, зауважив український правознавець Микола Гнатовський.
«Війна вже йде – в Донецьку і Луганську. Президент України неодноразово говорив, що те, що відбувається на сході України, є «актом агресії», – нагадав Гнатовський. Дії, що вживаються Європейським союзом, США, Австралією і Японією, можливо, не приносять негайного результату, але їхній вплив на Росію відчутний. На думку українського правознавця, слід почекати, адже зміни не відбуваються відразу.
Деякі позасистемні опозиційні політики в Росії говорять, що в Криму слід провести «новий референдум». Про який «новий референдум» може йтися мова, якщо попередній був незаконним?Микола Гнатовський
«Мені не подобається, коли деякі позасистемні опозиційні політики в Росії говорять, що в Криму слід провести «новий референдум». Про який «новий референдум» може йтися мова, якщо попередній був незаконним? – запитує він. – Референдум у Криму може вважатися законним тільки в тому разі, якщо він проводиться за законами України, якій півострів належить згідно з нормами міжнародного права».
За оцінкою Гнатовського, юридична відповідальність за злочини, вчинені на Донбасі, повинна поширюватися і на те, що відбувається у Криму: «Перш за все, щодо злочинів, скоєних проти кримських татар, у зв’язку з призовом до армії держави-окупанта, у зв’язку з переселенням російського населення до Криму».
На думку юриста, актив у вигляді Криму, який Росія отримала, занадто дорого обходиться, і в якийсь момент Москві доведеться Крим відпустити, тому що тягар стане надсильним. Гнатовський вважає, що має бути створений спеціальний трибунал для розгляду російських дій щодо України.
«Ніщо не може перешкодити державам світу створити такий юридичний орган», – заявив він. Юрист зазначив: вето, яке Росія накладе в ООН на можливе рішення про створення такого суду, – реальність, але з часом ситуація може змінитися.
Діно Крітсіотіс, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, заявив, що військове вторгнення до Іраку або до Косова не можна порівнювати з ситуацією навколо Криму. За оцінкою професора, з військової точки зору в цих випадках не йшлося про анексію чи захоплення території.
«Так, була використана сила – відповідно до міжнародного права, хоча багато хто і стверджував, що це застосування сили – незаконне. В цьому сенсі є схожість з російським випадком. Але ні в Косові, ні в Іраку за застосуванням сили не було територіального захоплення в будь-якій формі», – зазначає Крітсіотіс.
У багатьох випадках держава, яка здійснює захоплення території іншої держави, відмовляється визнавати себе окупантом, бо вважає свої домагання історично виправданимиДіно Крітсіотіс
«У багатьох випадках держава, яка здійснює захоплення території іншої держави, відмовляється визнавати себе окупантом, бо вважає свої домагання історично виправданими», – говорить британський правознавець.
На його думку, «держава не може бути сувереном і окупантом одночасно – ці терміни суперечать один одному». Складність полягає в тому, що учасники конфлікту вкладають різні сенси в терміни «анексія», «возз’єднання», «суверенітет», «військова окупація».
На думку учасників варшавської дискусії, Росія є в Криму військовим окупантом, а не суб’єктом, що відновив своє суверенне право на територію. У Москві, звичайно, думають інакше, і в цьому немає нічого дивного: в більшості випадків країни, які здійснили військове захоплення, не вважають себе загарбниками. Так було, коли Аргентина захопила Фолклендські острови або коли СРСР увійшов до Афганістану. Ось і Росія не вважає, що здійснила військова захоплення чужої території, увійшовши до Криму, – але закони міжнародного права вказують на це.
На думку учасників конференції, підхід західних країн до анексії Криму є відображенням практичного політичного підходу: світ буде регресувати і стане менш безпечним, якщо анексія буде сприйматися як законний інструмент міжнародної політики. Думати інакше – означає надавати іншим можливість робити односторонні спроби анексії, збільшуючи ризик поширення конфліктів. І мова в цьому випадку не про русофобію чи прояв антиросійських упереджень, упевнені експерти з міжнародного права.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
