Ведмежий притулок на Львівщині: чому дикі тварини не мають нас розважати

Офіційної статистики про те, скільки ведмедів в Україні перебувають у неволі – немає. Але зоозахисники кажуть, що це число майже однакове із кількістю ведмедів у дикій природі. Звірі стають заручниками людини, а ті використовують їх для розваг чи збагачення. У притулку «Домажир» Яворівського району Львівської області допомагають ведмедям, які жили у неволі, адаптуватися до нормального життя. І пояснюють, чому дикі тварини не повинні нікого розважати.

Ведмідь Тайсон метушиться біля металевого паркану. П’ять кроків вперед, п’ять назад. Ще кілька місяців тому він жив у тісній клітці з бетонною підлогою, де заледве міг розвернутися.

Це була випробувально-тренувальна станція, де ведмедів прив’язують до дерева і ті слугують об’єктом дресирування для собак.

Тепер Тайсон має власний вольєр просто неба, де можна вільно бігати, бавитися та більше не боятися агресивного гавкоту.

Тайсон та ще шестеро ведмедів почали нове життя у притулку для тварин «Домажир», що на Львівщині.

За австрійського сприяння

Невелике село Жорниська Яворівського району стало місцем, де австрійська організація «Чотири лапи» створила умови для кращого життя диких тварин, а для людей – можливість побачити, як насправді ведмеді мають жити у природі.

Кожен вольєр для ведмедя має площу не меншу ніж 1200 квадратних метрів, у кожного є компактний ставок, куди постійно подають свіжу воду.

У структурі притулку є технічні приміщення, що розраховані на працівників та адміністративні – для відпочинку відвідувачів.

У невеличкому дерев’яному будинку біля в’їзду до притулку триває ремонт: зовсім скоро тут можна буде поїсти, відпочити та придбати сувеніри.

Одне з найголовніших завдань у «Домажирі» – рятувати від людей ведмедів саме із випробувально-тренувальних станцій.

«Притравка ведмедів на мисливських станціях – це найгірша форма стосунків між людиною і твариною. Це ганебна практика, якої в Європі немає», – розповідає директор притулку Ігор Николин.

Організація «Чотири лапи» – це глобальна міжнародна організація, яка виникла у Австрії у 1988 році. Відтоді з’явилося понад 90 проектів у різних країнах світу: Європі, Південній Африці, Індонезії, В’єтнамі та інших. Серед інших є департамент диких тварин, куди входить і центр компетенції ведмедів.

В Україну організація прийшла у 2012 році, допомагаючи зі стерилізацією безпритульних тварин під час підготовки до Євро-2012.

У 2014 розпочалася підготовка будівництва притулку для бурих ведмедів на Львівщині. Разом із тим організація допомагаю реабілітаційному центру бурого ведмедя у національному парку Синевір.

Кількість ведмедів у неволі та у природі – майже однакова

Поведінка Тайсона за кілька місяців у «Домажирі» дуже змінилася. Спочатку він був дуже лякливий і нікого до себе не підпускав: забився в куток і кілька днів звідти не виходив. Але потім – настало покращення і сьогодні він гуляє вольєром і дозволяє до себе підійти.

Старша доглядальниця за ведмедями Ліза Шляхтіна каже, що у ведмедів добре розвинена довготермінова пам'ять, тому навряд вони забувають той жах, який із ними відбувався.

Просто після певного часу у притулку вони починають розуміти прихильне ставлення і більше не очікують нічого поганого.

Ліза Шляхтіна працює у притулку майже із самого початку його відкриття. За освітою молекулярний біолог, нещодавно захистила дисертацію на тему онкології у французькому Страсбурзі. Після навчання з’явилося бажання попрацювати із тваринами.

Кожен ведмідь, каже дівчина, має власний характер і у однакових ситуаціях поводиться по-різному. У притулку це можна спостерігати, коли тваринам дають однакові іграшки.

Тут постійно працюють над тим, аби ведмедям не було нудно: роблять спеціальні іграшки, ховають їжу, приносять гілки та пісок з лісу. Кожен новий запах і предмет для звірів – цікавий і може захопити їхню увагу на кілька годин, а то й днів.

Притулок досі будується і зможе прийняти в майбутньому дванадцять ведмедів. Планується, що «Домажир» може стати частиною туристичних маршрутів, які пов’язані з Яворівським національним парком та природним заповідником «Розточчя».

Ведмеді, які ніколи не повернуться у дику природу

Коли людина садить ведмедя до клітки – вона позбавляє його практично усіх природніх потреб. На волі ці тварини щодня проходять десятки кілометрів. Для них звично лазити деревами, копати землю, шукати їжу.

Коли ж у тварини цього не має, у неї розвивається патологічна поведінка, психологічні відхилення. Наприклад стереотипія. Це обсесивно-компульсивний розлад і, як правило, тварина його переживає, коли відчуває стрес.

Вона повертається до того, що є зрозумілим і простим. Наприклад, повторення рухів видається їй зрозумілим.

«У ведмедиці Мані є чіткі прояви цієї хвороби. Вона повторює одні й ті ж рухи. Якщо подивитися на доріжку, де тварина ходить, то видно, що вона навіть лапи ставить на одне і те ж місце», – розповідає Ліза Шляхтіна.

Для того, аби адаптуватися після клітки, тварині іноді потрібен майже рік. Повернутися до життя у дикій природі ці ведмеді не зможуть ніколи.

У природі маленькі ведмежата живуть поруч із матір’ю протягом двох-трьох років після народження і за цей час вона передає їм усі свої знання. Саме тому ведмежата, народжені в неволі, не знають, як жити у природі: будувати барліг, діставати їжу, взаємодіяти з іншими звірами.

У неволі ведмідь розглядає людину, як ресурс. Перші два роки, поки тварина маленька, виникає певний рівень довіри до людини і їхнє спілкування безпечне. Але потім відбуваються гормональні зміни, збільшується вага звіра, змінюється його поведінка і стає для людини небезпечною.

У ведмедя немає людських емоцій і він не любитиме людину, бо та дає їй їсти. Тварина може поводитися агресивно незалежно від того, добре з нею поводилися, чи ні. Після таких проявів агресії люди часто хочуть позбутися тварин, або ж вбивають їх.

Більшість тварин у неволі – хворі

Кожен ведмідь у притулку має свою особисту дієту, що часто залежить від розмірів та стану здоров’я. Тварини їдять сезонні овочі та фрукти, яйця, хліб, рибу або м'ясо, горішки. Раціон складають спеціалісти-зоологи та ветеринари.

Натомість у неволі ведмедів зазвичай годують незбалансовано, тому до притулку вони потрапляють або занадто худі, або з ожирінням.

Більшість тварин опиняються у притулку хворими: мають проблеми із суглобами, травленням, зубами – деяким потрібні навіть стоматологічні операції. У ведмедиці Христини – цироз печінки. Є ймовірність, що попередні господарі давали їй алкоголь, щоб потім використати тварину у цирковій виставі.

Ведмідь Потап дев’ять років жив у клітці біля ресторану просто в міському парку Кельменців, Чернівецької області. Клітка була такою, що діти могли залізти на її дах і чухати звірю спину. Потап опинився у «Домажирі» одним із перших і має дуже товариський характер: завжди виходить привітатися зі співробітниками притулку.

Для того, аби забрати ведмедя із неволі, його присипляють на кілька годин, переносять у клітку, яку потім вантажать на автомобіль. Після перевезення у притулку тварина ще добу перебуває у боксі, аби адаптуватися, а вже потім її відпускають у вольєр.

В Україні всього три притулки для реабілітації ведмедів. Загалом вони можуть утримати до п’ятдесяти тварин, чого абсолютно не достатньо для всієї країни.

Ігор Николин, директор притулку «Домажир», розповідає, що власники ведмедів часто не хочуть добровільно віддавати тварин. Тому це доводиться робити з допомогою поліції та Державної екологічної інспекції.

Більшість ведмедів тут не впадають у сплячку – хтось через теплу зиму, а хтось не набрав достатньої для цього ваги.

Взимку «Домажир» закритий для відвідувачів, але чекає їх вже наприкінці березня.

Навіщо люди тримають ведмедів у неволі?

Один із найпоширеніших варіантів – усвідомлена комерційна експлуатація тварини. Власники випробувально-тренувальних станцій отримують за використання ведмедів гроші. Або це може бути звичайний цирк, який і не приховує того, що збагачується, використовуючи звірів.

Інша причина – ведмідь стає частиною інтер’єру, його використовують для атракції відвідувачів ресторанів чи в готелі. Власники називають це «міні-зоопарком», пишуть про це на сайтах, рекламують.

Ще одна ситуація, не така поширена, коли тварина потрапляє до людей випадково – ведмежат забирають з лісу.

Коли ведмеді маленькі – вони милі і це їхня біда. Людям здається, що вони отримають пухнасту смішну тваринку.

За словами Марини Шквирі, представниці фонду «Чотири лапи» в Україні, на території колишнього СРСР залишилася сама традиція того, що ведмідь у неволі вважався нормою. Люди завжди ходили в цирк, спостерігали за ведмедями на велосипедах, а тепер дивляться по телевізору мультфільм «Маша та ведмідь», де тварина дружить із дівчинкою.

«Це менталітет і рівень культури. Людина не усвідомлює відповідальності. Від тварини вона очікує, що та буде її любити, буде для неї безпечною та тварині з нею буде краще. Але жодна з цих умов насправді не виконується», – розповідає Шквиря.

Звідки у людей з’являються ведмеді?

Приблизно 30% ведмедів опиняються у людей через контрабанду з Росії. Марина Шквиря розповідає, що там ці тварини не належать до червонокнижних, на них полюють, таким чином залишається багато осиротілих ведмежат. Потім вони потрапляють до України.

Найгірше, каже природозахисниця, люди дозволяють цим тваринам розмножуватися – вважають, що зроблять таким чином їх щасливими. Як результат – кількість тварин у неволі збільшується.

Ще частина ведмежат потрапляють до людей з карпатських лісів. Люди спеціально, або навіть випадково забирають малих звірів із лісу і вважають, що так рятують їх.

Червона книга України закликає, що вилучати диких тварин із природи – не можна. Якщо знайшли звіра у лісі і забрали – це вважається браконьєрством. Зробити це можна лише маючи окремий дозвіл Міністерства екології, наприклад, у наукових цілях.

Вісім років троє ведмедів жили на фермі

Колишній голова районної державної адміністрації міста Самбір Іван Білак має біля міста власну ферму «Білаки», де тримає різних свійських і диких тварин.

Минулого року він добровільно віддав трьох своїх ведмедів, які протягом восьми років жили у міні-зоопарку поблизу його ресторану.

Білак каже, що тварини потрапили до нього після того, як перевізний зоопарк покинув їх у Самборі.

«Годував їх за свій рахунок, але прийшов такий момент, коли я вирішив віддати цих тварин. Протягом двох років шукав місце, де би їх взяли в належні умови. І люди підказали мені звернутися до заповідника», – розповідає Білак.

Троє ведмедів із Самбора тепер живуть у реабілітаційному центрі «Синевир» на Закарпатті.

«Це не є маленька птиця. Це тварина всеїдна, яка хотіла і моркви, і капусти, і каші, і риби. Мав бути відповідний раціон, аби люди не казали, що Білак голодом морить тварин», – розповідає чоловік.

Підприємець зауважує, що було би добре, аби кожен власник дикої тварини віддав її в належні умови, хоча йому і шкода було прощатися зі звірами, бо до них «звик».

Хоча й іноді з тваринами виникали небезпечні ситуації: один із відвідувачів запхав до клітки з ведмедем руку, після чого потрапив до лікарні.

У той же час, на фермі «Білаки» під Самбором сьогодні досі живуть леви, які у 2008 році мали потомство. Цих звірів Білак також хотів би комусь передати, але поки що забрати їх нікому.

Що не так з українським законом?

Нині Верховна Рада розглядає проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення міжнародних стандартів у сфері охорони тваринного та рослинного світу) №6598.

Цей закон має заборонити використання та утримання хребетних тварин на мисливських випробувальних станціях, а також проведення іспитів, змагань і притравки мисливських собак.

Проект був внесений у липні 2017, його підтримали в комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і передали на перше читання.

Існує також проблема у нормах, які регулюють правила утримання диких тварин у неволі:

«В Україні у приватних руках утримувати диких тварин можна за наявності спеціального дозволу Міністерства екології, але його не існує – його так і не розробили. З одного боку людина не може утримувати дику тварину, а з іншого дивно вимагати дозвіл, якого немає», – зауважує Марина Шквиря.

Законопроект №6598 має частково врегулювати і це питання – у статті 25 зазначено:

«Забороняється утримувати в закладах громадського харчування, готелях, базах відпочинку, оздоровчих закладах та інших непридатних для показу диких тварин громадських місцях ведмедів, кабанів, крокодилів, вовків, інших тварин, які несуть загрозу для відвідувачів, а також використання тварин для реклами в розважальних закладах та ресторанах».

Як діяти, якщо бачите ведмедя в неволі в поганих умовах?

Марина Шквиря радить звертатися до Екологічної інспекції, а якщо тварині загрожує небезпека – то викликати і поліцію. Останні мають скласти протокол і забрати тварину на досудове утримання.

«Існує порядок утримання і розведення тварин у напіввільних умовах. Але там немає жодної конкретної інформації. Площі вольєрів вказані смішні – 30 квадратних метрів на ведмедя, а ще щось таке загальне, на зразок: «І щоб була вода і їжа, щоб ведмідь був щасливий». Тому коли екоінспекція приїжджає на виклик, то констатує, що все нормально, згідно із законом», – зазначає зоозахисниця.

За словами зоозахисниці, активісти давно пропонують внести зміни до закону щодо умов отримання тварин у неволі, однак вирішення цього питання не відбувається.

Однак, екоінспекція таки реагує на виклики щодо неналежного утримання: восени минулого року на Хмельниччині виявили чотири тварини у двох клітках. Таким чином порушили статтю 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», а також закони «Про Червону книгу України» та «Про тваринний світ».

Для зменшення кількості тварин у неволі, на думку Шквирі, потрібно підходити більш глобально:

«Притулків для ведмедів можна побудувати хоч сто, але якщо люди щороку цих тварин розмножують, привозять контрабандою, тому це ніколи не скінчиться. Важливо все це перекривати «зверху» – змінити закон і ставлення людей до диких тварин».