(Рубрика «Точка зору»)
Наші втрати від криз – від буревіїв до воєн – пов’язані не тільки з потужністю викликів, але і з адекватністю та ефективністю ухвалених нами рішень. Це, в свою чергу, пов’язано з адекватністю сприйняття нами загроз і ризиків, які викликають кризи.
Однак цього недостатньо. Загрози стають все більш різноманітними, все більш складними для сприйняття і вироблення адекватної ефективної відповіді; суспільство також змінюється – нелінійно і нерівномірно.
Комунікація ризиків – засіб управління та загроза
У сучасному інформаційному суспільстві наші рішення залежать не тільки від сприйняття, але і від комунікації ризиків, від ефективності та повноти багатостороннього відображення і обміну інформацією про наявні загрози та існуючі ризики між всіма учасниками ухвалення і впровадження рішень з метою адаптації процесу управління ризиками. Причому на різних рівнях і в різних соціальних групах ця залежність виявляється різною.
Якщо для осіб, які ухвалюють рішення, змінена, навмисно спотворена комунікація ризиків (при обов’язковому правильному сприйнятті їх) може бути важливим і правильним стратегічним рішенням, то для суспільства в цілому така модель може призвести до фатальних наслідків.
Наприклад, боротьбу з тероризмом можна комунікувати як ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. У деяких випадках це буде найбільш ефективним рішенням з точки зору управління ресурсами. Так само боротьбу з мережевими терористичними організаціями оголошують «війною», а асиметричні чи гібридні війни – навпаки – «антитерористичними операціями» чи «відновленням конституційного ладу».
Важливо, що експертні, управлінські та соціальні підходи до комунікацій ризиків нелінійно та динамічно пов’язані між собою через складні багатовимірні соціокультурні моделі, характерні для кожного суспільства. Тому важливо розуміти управлінські та соціальні обмеження різного роду комунікаційних методів адаптації управління ризиками.
Отже, важливо пам’ятати, що спотворені комунікаційні патерни не підходять для всього суспільства в цілому, позаяк легко стають пропагандистськими кліше. Якщо і колись пропаганда виробляє у суспільства – особливо у суспільства зі слабкою чи нерозвиненою правозахисною або мілітарною культурою – невірний комунікативний шаблон загрози, люди перестають розрізняти ризики, втрачають навички самостійного ухвалення рішень, соціальної самоорганізації, скочуються у фаталізм. Суспільству з невірним підходом до комунікації ризиків стають притаманні уявлення про силу як про право, соціальна атомізація, архаїзація соціальних відносин, впевненість в тому, що «всі однакові» і «скрізь все одне й те саме».
Російське суспільство і воєнні загрози: ресурс для продовження війни
Зокрема, сьогодні сприйняття та комунікація загроз російським суспільством виявилося повністю зруйнованим під впливом пропаганди. Військові ризики і загрози більше не виділяються в свідомості російського обивателя як щось особливе, а перебувають в низці звичайних викликів, таких як дорожньо-транспортні пригоди, природні катаклізми чи побутові сварки. Це той стан, який Оруелл охарактеризував тезою «війна – це мир». Більш того, серед рутинних життєвих негараздів війна вигідно відрізняється можливістю покращити своє матеріальне становище. Тому «холодильник» ніколи не переможе «телевізор»: реальність та пропаганда працюють гармонізовано у спотвореній свідомості обивателя.
Західне суспільство, незважаючи на існуючу в експертному та управлінському товаристві викривлену комунікацію ризиків, змогло уникнути фатального спотворення загроз в масовій свідомості завдяки розвиненій мілітарній і правозахисній культурі. Крім того, чималу роль, особливо в європейських суспільствах, зіграли, мабуть, національні рухи. У країнах з більш слабкими демократичними традиціями проблеми комунікацій проявилися зовсім драматично.
Якось довелося почути історію з життя «захисників Новоросії», яка найкращим чином ілюструє описане спотворення комунікування і сприйняття загроз, що відбулося в свідомості «русского мира». Отже, видача зарплати членам незаконних збройних формувань на окупованих територіях, змусила «захисників Новоросії» гучно відзначити цю довгоочікувану подію. Вживання місцевого виробництва спиртних напоїв та психоактивних речовин передбачувано призвело до конфлікту між «шахтарями» і «трактористами». В результаті один із захисників російськомовного населення Донбасу від українських фашистів героїчно загинув від нетвердої руки своїх нетверезих побратимів. Його бойовий товариш, викладаючи трагічні перипетії цієї історії, зробив парадоксальний на перший погляд висновок: «Говорив я йому, треба було в Сирію їхати, коли пропонували, може, був би живий ще».
Що має статися в голові у людини, щоб вона не бачила відмінностей між ризиками п’яної побутової бійки і бойових дій? Ймовірно, те саме, що і в тих, хто не бачить відмінностей між агресором і жертвою, хто вірить, що «ворог не в Кремлі», хто вимагає звільнити заручників, захоплених кремлівськими терористами, виключно під Адміністрацією президента України, а не під Кремлем. Пропаганда, що руйнує комунікації ризиків і сприйняття загроз, робить з людей заручників простих рішень і рабів насильства.
Інформаційна та культурна залежність як критична вразливість
Українське суспільство надзвичайно вразливе щодо пропаганди, особливо пов’язаної з війною. Як в силу нерозвиненості мілітарної культури, слабкості і спотворення правозахисної діяльності, слабкості і однобічності освіти, недостатньої мобільності населення, так і недостатньої соціальної компетентності наших медіа.
У цих умовах наша спільна задача – не поширювати неправдиву інформацію, припинити нескінченно обговорювати вкиди пропаганди. Наприклад, проблема не в тому, що в минулому році було зафіксовано понад тисячу вкидів дезінформації тільки в традиційних медіа, а в тому, що наші ЗМІ взяли активну участь в їх розповсюдженні та обговоренні. Більшість наших ЗМІ з ентузіазмом поширюють розслідування західних агентств про російську пропаганду, але ніхто не розслідує свою роль в поширенні пропагандистських фейків.
А саме це сьогодні для нас є головним питанням: створити незалежне від російської пропаганди інформаційне середовище, власний, інтегрований в західний світ, простір соціальних комунікацій.
Отже, щоб не перетворитися на масу дезорієнтованих байдужих фаталістів, які не розрізняють загроз, а тому не відчувають ані страху, ані співчуття, нам слід бути надзвичайно уважними в комунікаційній сфері, і не допускати не лише поширення пропагандистських фейків, але і, зокрема, відтворення культурних стереотипів, які сприяють сприйняттю тез російської пропаганди.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
