(Рубрика «Точка зору»)
Коли 2017 рік вже позаду, і розпочався 2018-й, є п’ять основних питань стосовно Росії.
1. Як Кремль справлятиметься із «кампанією» Навального?
Як і очікувалося, Олексію Навальному не дозволять брати участь у президентських виборах цього року.
І, як і слід було очікувати, Навальний все одно планує продовжувати кампанію, ніби він все ж бере участь у виборах.
Як тільки Центральна виборча комісія відмовила в реєстрації Навального, антикорупційний активіст закликав до «страйку виборців» 28 січня.
Навальний, вочевидь, нікуди не зникне найближчим часом. І, в результаті, кампанія наступного року буде не схожою на жодну з тих, що були під час правління Володимира Путіна.
Жорстко постановочні вибори в Росії не націлені на результат, який визначений заздалегідь. Вони стосуються лише наративу і мають на меті створити шоу.
Вони є ритуалами легітимізації, в яких режиму Путіна потрібно розповідати електорату переконливу історію.
Із харизмою Навального, його вмінням використовувати соціальні мережі та відданістю прихильників, які готові виходити на вулиці, він має здатність (яка є досить унікальною для опозиції в Росії) зіпсувати, якщо не вкрасти, шоу.
І це, до певної міри, становить собою дилему для Кремля.
«Навальний кидає виклик і ставить подвійне запитання Кремлю: «Що ти будеш робити зі мною, і що ти будеш робити з цими виборами?» – написав колишній експерт у питаннях Кремля Гліб Павловський.
І справді, що?
Авжеж, вони можуть знову затримати Навального чи помістити його під домашній арешт. Але це сприятиме його «історії». Це дозволить антикорупційному хрестоносцю вкрасти основну увагу в той час, коли Кремль хоче, щоб саме кампанія Путіна була в центрі уваги всіх людей.
Кремль може у відповідь просто спробувати ігнорувати Навального або перешкоджати йому дрібними домаганнями.
Але це, фактично, дало б Навальному вільне панування щодо ведення кампанії проти ще одних «підроблених виборів» (і так само глузувати та насміхатися).
«Три попередні президентські виборчі кампанії, у 2004, 2008 та 2012 роках, проводилися так, щоб зробити кампанії зоною, вільною від політики, в якій результат був повністю заздалегідь визначеним. Навальний зараз працює над тим, щоб зіпсувати цей сценарій», – пише Павловський.
2. Чи буде на виборах «ефект Собчак»?
Тісно пов’язане з тим, як Кремль ставитиметься до Навального, є питання того, як Олексій Навальний і Ксенія Собчак ставитимуться один до одного.
Як Навальний, так і Собчак з’явилися в ролі політичних діячів під час так званих протестів на Болотній – масових демонстрацій, які охопили Москву взимку 2011-2012 років.
Обидва стали частиною опозиційного руку як аутсайдери. І обидва вибудували мережу прихильників у соціальних мережах.
І політичні відносини між колишньою телевізійною зіркою та антикорупційним блогером стали тепер епіцентром російської опозиції.
Не дивлячись на те, що сама Собчак це спростовує, її кандидатуру широко розглядають як підтримувану Кремлем операцію, яку розробили для створення хвилювання та підвищення явки на виборах, а також для придушення та нейтралізації фактору Навального.
Можливо, через цю причину, Навальний від самого початку називав Собчак «карикатурою ліберального кандидата».
Відтоді він пом’якшив свою риторику.
У відео від 28 жовтня на своєму каналі YouTube Навальний сказав, що Собчак «громадянка Росії, якій більше, ніж 35 років, і яка, слава Богу, не ув’язнена і має повне право бути кандидатом. Вона доросла, вона може робити власний вибір».
Зі свого боку, Собчак доклала всіх зусиль, щоб звернутися до Навального та навіть запропонувала зняти свою кандидатуру, якщо йому дозволять брати участь у виборах.
Чи є її кандидатура проектом Кремля, чи ні, Собчак, схоже, також грає в свою власну гру. І, як колишня телевізійна зірка реаліті-шоу, вона дещо знає про те, як треба ставити шоу.
Якщо б вони діяли у тандемі, Навальний і Собчак могли б створити потужну силу, яка могла б, не загрожуючи переобранню Путіна (що є попереднім висновком) серйозно нашкодити наративам Кремля та підірвати легітимність режиму в цьому процесі.
Якщо ж вони працюватимуть на перехрестях, то будуть грати прямо на користь Кремля.
3. Як система впорається з тим, що Путін стане «кульгавою качкою»?
Незважаючи на потенціал Навального та Собчак створити менш гладкі вибори для Кремля, ми можемо, ймовірно, забігти наперед та передбачити, що у березні Путін виграє четвертий строк.
Але що тоді? Що ж, Путін ефективно стає дещо «кульгавою качкою».
«Зростає відчуття, що ці вибори не стільки про майбутнє, скільки про кінець», – зазначив професор Московського державного інституту міжнародних відносин Валерій Соловей виданню The Independent.
Так само Павловський у розмові з The Independent зазначив, що режим вступає в «кінцевий» етап, зауваживши, що «незалежно від методу гри, ця кампанія – це перехід до пост-путінської Росії».
Частково, це проста математика. Путіну у жовтні виповнилося 65. Якщо він завершить ще 6 років правління в ролі президента, йому вже буде 71.
Тоді він міг би змінити або ж ігнорувати російську Конституцію та шукати третього поспіль переобрання у 2024 році – крок, який ефективно дорівнювався б оголошенню його президентом на все життя.
Або він міг би спробувати повторити те, що робив із Дмитром Медведєвим у 2008-12 роках – і переможно повернутися в Кремль 2030 року у віці 77 років?
Можливі обидва варіанти, але вони є малоймовірними.
Як зазначила Тетяна Станова в нещодавній колонці для Republic.ru, «Кремль неодноразово надсилав сигнали, давши зрозуміти, що Володимир Путін має на меті залишити свій пост після 2024 року. Наступний строк стане його останнім».
Щодо підказки стосовно того, що буде після, нам лише необхідно подивитися на колишні періоди, коли процес передачі влади ставав досить гострим.
Коли другий термін Путіна добігав кінця у 2007-2008-му, суперництво в службах безпеки перетворилося у відкритий і насильницький конфлікт, який став відомий як «війна силовиків».
І сутінки президентства Бориса Єльцина в 1999 році ознаменувалися жорстоким конфліктом між двома елітними фракціями, відкритим повстанням у регіонах, війною на Кавказі та низкою підозрілих вибухів у житлових будинках у Москві та інших містах.
4. Чи буде «Конституційна реформа»?
Авжеж, Путін завжди може піти, насправді так і не пішовши.
Російські ЗМІ та соціальні мережі переповнені витоками та чутками про те, що готується якась форма «Конституційної реформи», яка б зробила Путіна російським де-факто правителем навіть після того, як він вже перестане бути президентом.
Ці спекуляції приймали різні форми, включаючи припущення про передачу виконавчої влади в кабінет прем’єр-міністра, створення Державної ради як вищої влади за зразком китайської моделі, а також створення «національного лідера», на зразок «російського аятоли».
Ми це вже проходили.
Коли закінчувався другий термін Путіна 10 років тому, було чимало спекуляцій стосовно того, що Кремль готував схему для збереження Путіна при владі довічно – врешті-решт використати Медведєва в ролі людини, яка заповнить місце президента, а потім помінятися з ним місцями через чотири роки.
Але різниця сьогодні в тому, що Путін на 10 років старший і що вже є розуміння, що будь-які конституційні закріплення для того, щоб утримати його при владі і після 2024 року, лише відкладуть неминуче.
Все ж таки, Путін є смертним.
Вперше російські еліти змушені всерйоз замислитися над життям після Путіна і про те, як вони зберігатимуть свою владу та привілеї після того, як його не стане.
Дмитрій Бадовський, радник спікера Державної думи В’ячеслава Володіна, нещодавно сказав для «Газета.ру», що «правлячий клас зараз вступає в період, коли він більше зацікавлений у питанні як влада і майно будуть передані в майбутньому, як нове покоління прийде до влади, і як чинне членство еліти перейде в майбутнє. І які правила гри стануть застарілими, незмінними, а які можуть змінитися».
В результаті, зазначає Павловський, Путін-людина і так званий «колективний Путін», який складається з його найближчих соратників, стають відчуженими.
«В кінці 2017 року можливо говорити про систему, яка оперує без Путіна, – зазначає Павловський. – Він не діє синхронно з його внутрішнім колом».
Павловський додає, що «дискусії» у кремлівському дворі «всі стосуються зберігання системи, а не зберігання Путіна» і «на відміну від Путіна, ця система прагне не зникнути, нею керують чемпіони мистецтва виживання».
Він також зазначає, що «початок президентського терміну 2018-2024 років буде приводом для укладання угод на найвищому рівні. Угода буде про дещо більше, ніж інтереси втомленого старого джентльмена, і вона не може покладатися виключно на кремлівське коло «регентів», які занадто сильно зацікавлені в отриманні контролю над Путіним, коли він стане слабшим».
5. Чи змусять санкції та економіка перезапустити зовнішню політику?
Лютий місяць багато значитиме для багатьох у російській еліті.
Тому що саме тоді урядовий звіт США повинен визначити найбільш значимих політичних діячів та олігархів Росії, стосовно «їхньої близькості до російського режиму та їхніх чистих статків».
Звіт підготують на основі ухвал Конгресу США про санкції, за які проголосували влітку.
«Судячи за рівнем децибелів у Москві та інтенсивністю діяльності вашингтонських лобістів від імені російських клієнтів, багато хто в російській еліті з ненавистю поставиться до того, якщо на них вкажуть пальцем як на причетних до створення Володимира Путіна», – написали нещодавно Андерс Ослунд і Даніел Фрід у статті для Atlantic Council.
«Зрозуміло, чому: бути названим в цьому звіті може призвести до майбутніх санкцій США, а загрози відключення від долара та американської банківської системи можуть мати руйнівні наслідки, навіть без санкцій опинитися у списку означатиме ускладнення ведення бізнесу на Заході», – йдеться у статті.
Більш того, згідно із повідомленнями ЗМІ, іноземні інвестори покидають Росію в очікуванні нових санкцій.
«Коммерсант» зазначає, що Росія могла втратити до мільярда доларів в іноземних інвестиціях через масовий вихід інвесторів наприкінці року.
Стандарти життя в Росії знижуються, а невдоволення в суспільстві зростають.
Економісти також говорять про гостру кризу ліквідності.
Раніше цього місяця, Центральний банк Росії націоналізував «Промсвязьбанк», дев’ятий за величиною в Росії, та розрахувався з його кредиторами.
Це ознаменувало третє велике падіння банку за чотири місяці.
Ці потрясіння вказує на ще одне ключове питання, за яким ми стежитимо у 2018 році: чи зможуть санкції та напружена економіка нарешті змусити путінський режим перезавантажити свою зовнішню політику, шукати стратегію виходу зі своєї війни на Донбасі та полегшити її протистояння з Заходом?
Антон Барбашин, керуючий редактор онлайн-журналу Intersection, написав, що «Кремль намагається адекватно підрахувати свої ресурси, на які він може розраховувати в умовах низьких світових цін на нафту, санкцій та стратегічної напруженості».
Багато хто залишається скептичним щодо будь-яких змін карт.
У блозі на Kasparov.ru, російський історик та політичний активіст Олександр Скобов зазначає, що так само, як під час Холодної війни, конфлікти між ліберальною системою Заходу та неліберальною путінською системою несуть непримиренно і безповоротно антагоністичний характер.
Він робить висновок, що ця «Друга Холодна війна» тільки зростатиме та може закінчитися лише повним руйнуванням однієї з систем».
Браян Вітмор – оглядач Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Празі, автор англомовного блогу «Вертикаль влади», в якому він висловлює власні погляди щодо політики Кремля, які не обов’язково збігаються з міркуваннями редакції. Follow@PowerVertical
Оригінал публікації – на англомовному сайті Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
