Проросійські одесити змінили своє ставлення до Росії після подій у Криму й на Донбасі – Олексій Ботвінов

Прізвище віолончеліста Сергія Ролдугіна було невідомим, поки не з’ясувалося, що він є другом Володимира Путіна, зазначає Олексій Ботвінов – піаніст, народний артист України, один із найкращих у світі виконавців творів Рахманінова. Як констатував Ботвінов, історія навколо Ролдугіна смішна для музикантів. А є Валерій Гергієв та інші високого рівня митці, які підтримали анексію Криму. Це безвідповідально, наголосив Ботвінов. Але «пул» близьких до Путіна артистів невеликий. Викликають повагу ті, хто його не поповнив, зауважив гість Радіо Свобода. В інтерв’ю йшлося також про його рідне місто, і маестро наголосив: Одеса однозначно належить Україні. Крім того, Ботвінов поділився, чи збивався він під час концертів з ритму і чи слухає Beatles, Pink Floyd, Metallica тощо.

​Олександр Лащенко: Пане Ботвінов, не знаю, чи може виконавець такого рівня, як Ви, виділити для себе улюбленого композитора, якого виконує? Рахманінов усе-таки? Чи, може, дуже спрощено такий висновок робити?

– Переклад. Якщо дійсно так спростити, то Рахманінов і Бах. Два різних нібито – такий романтик мегаемоційний і мудрий, поліфонічний, філософський Бах. Вони в мене обидва, по-різному, але дуже близькі. Через усе життя проходить любов до цих двох композиторів. Бувають періоди в житті, коли до цього приєднується ще Моцарт, Шопен, різні, звісно, композитори. Я граю різних авторів. Але ось ці в мене по життю якось близькі завжди.

– Я читав, коли Рахманінов був Вашим ровесником, навчався у консерваторії, звісно, теж. Один із композиторів заради розіграшу, маючи дружбу з іншим композитором-викладачем (а той його друг влаштовував завжди прем’єру перед ним, і ніхто більше не чув), Рахманінова за шторою залишив. Рахманінов один раз почув без жодних нот, а потім вийшов і повністю зіграв твір. Це можливо так? Наскільки феноменальними пам’ять може бути в людини, талант?

– Ця історія відома. Був задіяний, я зараз не пам’ятаю, хтось із великих композиторів. Дійсно, це був такий розіграш. Вийшов Рахманінов і сказав: навіщо Ви обманюєте, я знаю цей твір, він був давно написаний. Сів і його зіграв. Рівень обдарованості у Рахманінова, звісно, був унікальним. Почнімо з того, що (суто фізично) у нього були величезні руки, розтяжка між пальцями, якої не буває у людей. Він був віртуозом-піаністом, прекрасним диригентом, звісно, і композитором. І при цьому в нього була дійсно феноменальна пам’ять. Він у 18 років написав оперу «Алеко», абсолютний шедевр. Чайковський був головою журі. А це була його студентська робота. Чайковський поставив п’ятірку і навколо чотири плюси, тобто найбільша оцінка, яку тільки можна було придумати. Ось така була людина. Дійсно геній. Так ось, його музика мені є надблизькою.

– А Ви без нот можете виконати? Чи обов’язково мають бути ноти? Чи для Вас це не є значимий момент?

– Більшість концертів були без нот, звісно. Якісь з нотами. Насправді, коли був молодим, це було дуже важливо – все грав абсолютно без нот, доводив, що можу. А зараз це доводити вже не є важливим, тому коли граєш із нотами, суть у тому, щоб музика йшла від серця і до серця, щоб вона зачіпала людей.

– Була така історія в 1930-х роках, коли той же Рахманінов грав за роялем, а великий Стравінський – диригент, композитор (причому, твір Стравінського саме виконували), тоді вже літня людина, збився з ритму. І під час ніби виконання (я так розумію, близько ж сидить людина, яка за роялем) каже: «Сергію, де ми?» А той йому відповідає: «у «Карнегі-холі»!»

– Це відома історія. Дай Боже, щоб у мене такого не сталося під час великого концерту. Безумовно, коли багато концертів, коли велика складна програма, практично у всіх музикантів десь може статися невеликий збій. Просто потім треба дуже швидко вийти з цієї ситуації. Таке стається, звісно.

– «Під фанеру», звісно, ніхто класичну музику не виконує. Це навіть не обговорюється.

– По-перше, це було б кінцем кар’єри будь-якого класичного музиканта. По-друге, я не уявляю, як це зробити. Тому що це навіть показує, наскільки класика складніша й комплексніша, ніж «попса». Тому що «попсу» записали в одному ритмі – він чітко йде. Можна достатньо артистично розкривати рота чи зображати гру на гітарі, тому що є чітка композиція. А будь-яка, навіть дуже підготовлена, зрежисована класична річ на кожному концерті трішки інакша. Спробуєш потрапляти пальцями у свою фонограму – практично ніколи не потрапиш. Кожен концерт трошки інакший. У цьому й таємниця класичної музики. Одна з таємниць.

– Великий композитор Свиридов дуже негативно, дуже різко відгукувався про рок. А інший виконавець, альтист Башмет, казав, що Beatles, при всій відносності порівняння, – це «Моцарт ХХ століття» за мелодіями. Ви рок-виконавців слухаєте?

– Я чув схожу цитату від Бернстайна. Це один із найкращих диригентів і композиторів ХХ століття. Він говорив, що Beatles у 1960-і роки були «голосом Бога» для музики. Я добре ставлюся до рок-музики, особливо 1960 –1970-х років. Мені здається, що вона була дуже живою і талановитою. Принаймні, в 1970-і роки вона була значно цікавішою, ніж те, що, в основному, робили класичні композитори. Зараз багато цікавих, передових класичних композиторів взяли кращі речі з рок-музики у тканину нової класики. Дуже багато паралелей знаходимо. Це і американські композитори, наприклад, Філіп Глас. Це вже щось на межі між рок-музикою і класикою. Це нова музика ХХІ століття. Мені це дуже подобається.

У юності я любив хорошу рок-музику і зараз ставлюся з повагою. Тому що це все-таки не «попса». Сам сенс рок-музики має духовність. «Попса», як правило, ні. Це винятково розвага. А в рок-музиці є щось спільне з класикою навіть за посилом.

Я став грати речі, наприклад, Енніо Морріконе, Мішеля Леграна або навіть якісь джазові речі. Мені здається, що навіть у музиці кіно, класній, хорошій, є такі речі, які і за своїм настроєм, і за якістю не соромно поставити поруч із творами Моцарта і Рахманінова. Я вже проводив такі концерти. На щастя, побачив, що не було навіть у найвишуканіших меломанів заперечень, чому це поруч стоїть.Якщо музика дуже хороша, викликає той же спектр емоцій, як і класика, то чому б ні? Я не зашорений на класиці, я намагаюся дивитися у всі боки музичного процесу.

– Можете назвати, хто для Вас улюблені виконавці рок-музики?

– З класики 1970-х – це Pink Floyd і Led Zeppelin, а ті, що ще зараз грають, – Garbage, U2, Coldplay.

– Жодним чином не претендую на порівняння з Вами, але у мене улюблена група Pink Floyd. Особливо одна з безлічі композицій Us And Them, 1973 року, альбом «The Dark Side of the Moon». Як Ви оцінюєте це з точки зору виконавця?

– Я не пригадаю зараз ім’я. Там і клавішник, який був хорошим піаністом.

– Райт, якщо не помиляюся. Як Ви це оцінюєте – це високе мистецтво теж?

– Кілька альбомів Pink Floyd – це абсолютно висока музика. Там, дійсно, є речі, які зараз слухаються актуально. Вони зачіпають тебе емоційно і духовно також. Шкода, що увійшла комерція в цей процес, і рок-музика поступово перетворилася на попсу зараз. За винятком кількох колективів. Але це щире бажання, імпульс творчості, який був надпотужним у 1960–1970-і роки серед молоді, народив вражаючі речі. І зараз Pink Floyd – це велике мистецтво.

– А як Ви оцінюєте спроби, коли відомі рок-виконавці, наприклад, гурт «Metallica», з симфонічним оркестром виступають?

– Чому б і ні? Metallica, якщо взяти важкий рок, – напевне, найцікавіший колектив за останні десятиріччя. І їхніх кілька композицій. З іншого боку, є приклади, коли рокери виконують надсерйозні класичні речі...

– Як, наприклад, Інгві Мальмстін на гітарі.

– Так, цікавий він. Рік Вейкман робив чимало речей – і Чайковського, і Ліста.

– «Emerson, Lake & Palmer» – Мусоргського…

– … А гурт «Emerson, Lake & Palmer» записали Мусоргського повністю. Всі ноти зіграні. Дуже цікаво.

– Це не профанація, на Ваш погляд?

– Ні, це дивовижно. Насправді щось схоже... Можна сказати, ми зробили такий експеримент з турецьким перкусіоністом Бурханом Очалом. Ми зробили свою варіацію «Гольдберг-варіації» Баха. Я граю весь текст Баха, але навколо ми зробили абсолютно різні ритми і спецефекти. Вийшла така особлива річ. Навіть для нас несподівано, адекватно і цікаво. Ми це в багатьох країнах виконували. Зараз підготували нову програму, де буде той же Мусоргський, Рахманінов, Прокоф’єв, Бетховен. Все це разом зі східними ритмами. Як не дивно, ці два світи якось взаємодіють. Виходить щось нове, цікаве.

– Пане Ботвінов, ми не можемо не говорити про політику. У нас передовсім політична радіостанція. Я Вам один відеофрагмент продемонструю і нашим глядачам, звісно. Там соло віолончеліст Сергій Ролдугін і диригент Валерій Гергієв. А відбувається це все в Пальмирі в Сирії. Той же Ролдугін відомий не стільки своїми виступами, скільки тим, що нібито він з офшорами Путіна пов’язаний. Коли така класична музика, високе мистецтво так чи інакше пов’язане з політикою, причому самі виконавці на це йдуть, це нормально? Чи митець має бути поза політикою?

– Прізвища Ролдугіна я не чув до того моменту, поки не з’ясувалося, що він мільярдер і раптом у нього якесь зібрання...

– «Скрипки Страдиварі».

– ...і друг Путіна. Це смішна історія. Всі колеги сміються. Гергієв, звісно, дуже відомий музикант, високого рівня. Є якісь речі, яких, мені здається, допускати не можна. Тому що одна справа – бути поза політикою, а інша – підтримати таку річ, як анексія Криму. Причому підтримати активно. Для мене незрозуміло, як він міг піти на це... На жаль. Той пул російських артистів, які близько біля Путіна, їх не так багато. Гергієв, Мацуєв, ще пара людей.

​– Той же Башмет теж підписував цього листа 2014 року. Нетребко, виконавиця оперна.

– Наскільки я знаю, Нетребко втягли в цю справу. І вона, м’яко кажучи, не рада. Те ж стосується Башмета. А от деякі люди дуже активні, такі як Гергієв, Співаков. Вони підтримали всю цю політику. І це жахливо! Це така річ, яку вибачити надскладно. Коли в тебе такий талант, ти маєш ще якусь відповідальність.

Є ж дуже хороші російські артисти, які не підписали це. І музиканти класичні. Для них це було непросто. Однак вони це зробили. Це викликає велику повагу.

– Цікавий зв’язок музично-політичний у Росії – від віолончеліста Мстислава Ростроповича, який, зокрема, в Білому домі в Москві був у 1991 році, теж його боронив, і до віолончеліста Сергія Ролдугіна. З політичної точки зору, бачимо, яка парадигма в сусідній державі.

– Ростропович був взагалі дисидентом. І це не виглядає дивним...

– Він був в еміграції з Галиною Вишневською. У Росії Путін любив з ним зустрічатися. Правда, не через офшори.

– Тоді не було ще всієї цієї історії. Точніше, з Путіним не було зрозуміло, у що це все виллється, коли він зустрічався з Ростроповичем. Але коли Ростропович приїхав захищати Білий дім у Москві 1991 року і демократію з ризиком для свого життя – це був вчинок великого музиканта і великої людини. І ось вчинок іншого – це... На жаль, соромно.

– Пане Ботвінов, Ви, можна сказати, один із найвідоміших одеситів. Дуже багато робите і для України, і для Вашого рідного міста. Дуже велику дискусію свого часу викликало відновлення чи побудова пам’ятника Катерині ІІ. Ви підтримували це?

– Одеса практично будувалася...

– Були й критики цього рішення. При Гурвіці це було.

– Так за часів Гурвіца поставили пам’ятник. І площа ця дуже красива. Тоді цей проект навіть отримав приз як один з найкращих архітектурних проектів у Європі, відновлення цієї площі з цим пам’ятником. Для одеситів – це частина історії. І пам’ятник Катерині – це частина історії нашого міста. І я підтримую цей пам’ятник. Це основа міста. Взагалі історія – така штука непроста. Треба тверезо дивитися на деякі речі. Одеський міф – це надважлива річ і для розвитку міста, і культури, економіки. І одесити, які народилися в місті, в більшості однозначно за, щоб цей пам’ятник був.

– 2 травня 2014 року. Це трагічна подія для Одеси. Як Ви вважаєте, який надалі вона матиме відбиток? Те, що вона матиме, сперечатися не доводиться. Взагалі і для України, і для Одеси, для протистояння з Росією...

– Звісно, це трагедія.Те, що в Одесі тоді пролилася кров, – це трагедія. З іншого боку, треба не забувати про те, що ми живемо в цьому місті...І після 2 травня ми з достатньо вагомими представниками інтелігенції створили «Форум одеської інтелігенції». Так, ми це назвали гучно. Там була не вся одеська інтелігенція, але та її частина, яка від самого початку була налаштована за Майдан, проукраїнськи налаштована. Ми відкрито виступили з тим, що Одеса – це російськомовне місто, але це місто, яке однозначно належить Україні, ми не бачимо себе інакше, ніж в Одесі, яка є Україна. У той момент це питання стояло гостро, тому що були люди, які вважали інакше. І це протистояння вилилося в цю трагедію – події 2 травня. Зараз ті люди, які від самого початку були налаштовані проросійськи, коли побачили, що відбувається в Криму і особливо на Донбасі...

– Міняють вони свою думку зараз?

– Так. Ну, не зараз. Раніше поміняли (свою думку – ред.), тому що зрозуміло, до чого все призводить.

Одна справа говорити: давайте об’єднаємося з російською культурою, а інша – яка кількість крові, смертей і безвиході, безнадії приносить ця ідея. Це, по-моєму, для багатьох людей є очевидним.

Але в той момент це було важливо. Ми не знали, що буде з нами. І ось тоді багато людей саме з середовища інтелігенції відкрито сказали дуже голосно й чітко про те, що Одеса має бути в Україні, і ми бачимо тільки один шлях розвитку – це шлях у Європу. Це досі, напевне, все-таки наша українська ідея саме в цьому, що ми обираємо цивілізаційні цінності, які притаманні європейській культурі.

– Те, що Ви вголос так не побоялися сказати, було ризиковано. До речі, Бориса Херсонського, по-моєму, квартиру сина...

– … так.

– … була ж в Одесі серія терактів уже після подій 2 травня. По-моєму, з десяток. На жаль.

– Борис був одним із найактивніших учасників «Форуму інтелігенції». У нас з ним дуже гарні стосунки. Це якраз одна з тих фігур, яка дуже важлива для самоусвідомлення Одеси як особливого такого міста, але тільки України. Звісно!

– Наближається Новий рік. Напевне, у вас будуть якісь виступи відразу після Нового року, на Різдво. Ви підготували своїм шанувальникам...

– Цього року в мене цікава така історія. У мене буде велика серія виступів у Мілані в театрі «Ла Скала». Я гратиму «Гольдберг-варіації» в балетній версії. Це знаменита версія швейцарського хореографа Гайнца Шперлі. Буде багато спектаклів. Це січень, лютий, березень. Тому традиційні новорічні концерти будуть, напевне, вже в наступному році.

Навесні і влітку буде дуже багато. І найголовніше – буде в Одесі фестиваль «ODESSA CLASSICS» з 1 по 10 червня. І я запрошую всіх громадян нашої країни, всіх тих, хто любить музику. Це буде програма найвищого рівня. Без перебільшення. Топ-артисти світу приїдуть в Одесу. Я думаю, що всім буде цікаво приїхати в Одесу, послухати їх і насолодитися нашим одеським літом з його морем, з нашими ресторанами і прекрасною атмосферою міста.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ОЛЕКСІЄМ БОТВІНОВИМ – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю