Що думають про анексію Криму в Ізраїлі? Навіщо севастопольський рабин Біньямін Вольф збрехав про те, що єврейське товариство визнало Крим російським? Чому ізраїльтяни з кримськими коренями змушені порушувати українські закони?
Про це в «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з ізраїльським журналістом і істориком Шимоном Бріманом.
‒ Ви народилися в Харкові, закінчили історичний факультет. Яким було ваше дитинство?
‒ Щоліта ми з батьками їздили потягом Харків – Сімферополь до Криму. Дуже любили пляжі, курорти. Ялта та Гурзуф ‒ це були наші постійні місця. Найприємніші, напевно, спогади дитинства пов’язані з цим відпочинком. Зараз я вже не зміг би повернутися в те дитинство, тому що Крим уже не той, яким я його пам’ятаю.
‒ А в дорослому віці ви їздили до Криму?
‒ Востаннє раз я там був 1996 року ‒ перед репатріацією в Ізраїль. Відтоді я не повертався. Коли я зміг побачити світ, зокрема, курорти Ізраїлю, вже не було необхідності було міняти Середземне море на Чорне.
‒ Як ви оцінювали ситуацію 2014 року? Ви одразу зрозуміли, що відбувається, чи вам знадобився для цього час?
Було відчуття, що на моїй колишній батьківщині відбувається пограбування. Наче до будинку увірвалися грабіжники
‒ Перші думки в мене були такі: якщо відбувається спалах українського національного руху, то, як говорила моя єврейська генна пам’ять, це може закінчитися насильством і кров’ю. Тому я придивлявся до Майдану, але досить швидко зрозумів, наскільки це позитивне явище. Будучи в Ізраїлі, я був на стороні Майдану, підтримував активістів. І коли в лютому-березні 2014 року почалися кримські події, у мене було відчуття, що на моїй колишній батьківщині, в країні мого дитинства відбувається пограбування. Наче до будинку увірвалися грабіжники.
Навесні 2014 року в мене з моїми родичами, частина з яких приїхала з Криму, виникли з цього приводу дискусії. Потім це було навіть у більш різкій формі: ми сперечалися, чий же Крим і як треба до цього ставитися. Я був на боці України, мої родичі ‒ на боці Росії. В той момент я відчув, що ми різні, ми розходимося щодо кримського питання. Це було нове для мене.
‒ Чому так відбувається? Це такий сильний вплив політики, пропаганди?
Я був на боці України, мої родичі ‒ на боці Росії. В той момент я відчув, що ми різні
‒ Мені здається, коли люди жваво про щось сперечаються, це означає, що тема суперечки важлива для них. У дискусіях із родичами раптом виявилося, що їм як уродженцям Севастополя важливо довести, що Севастополь і Крим ‒ це Росія. А мені ‒ харківському єврею ‒ виявилося важливо доводити їм зворотне. Виявилося, що їх виховували так, що Севастополь ‒ місто російської культури, російської слави, російської армії. Тому в них не було й тіні сумнівів, що Росія має повернутися. Мене виховували в Україні, я вчив українську мову й літературу та отримував від цього велике задоволення, тому для мене було важливо, щоб Крим залишався українським. Це було важливо на рівні якоїсь справедливості ‒ щоб не грабували мій колишній будинок. Ми не можемо спокійно ставитися до того, що іноземний грабіжник відбирає квартиру в будинку.
‒ Що ви можете порадити людям, які опинились у схожій ситуації? Припиняти спілкування з родичами на цю тему?
‒ Ми в Ізраїлі вирішили не обговорювати ці теми, але зберегти сімейні відносини. Мені здається, це правильно. Зрештою, у нас є багато тем із нашого ізраїльського життя, наших проблем безпеки. З кузеном ми вже не сперечаємося гаряче про Крим, але іноді обмінюємося гострими словами або жартами на цю тему.
‒ Нещодавно російські ЗМІ писали, що Всесвітній єврейський конгрес нібито визнав Севастополь територією Росії. Йшлося про те, що на конгресі був представлений рабин Біньямін Вольф як офіційний представник російського Севастополя. На вашу думку, про що ця історія?
‒ Це історія про російську фальсифікацію. Це «фейк» чистої води. Не було ніякого єврейського конгресу в ці дати в Нью-Йорку. Це був з’їзд зовсім іншої організації ‒ хасидів «Хабаду». Всесвітній єврейський конгрес ‒ це абсолютно інша структура, яка не має стосунку до цього заходу. Почалося все з того, що російський пропагандистський канал «РИА Новости» подав цю інформацію неправильно. Вони вирішили надати своїй фальшивці соліднішого рівня. Там дійсно було 5700 рабинів із усього світу. Ви уявіть: подія з такою кількістю учасників, всі натовпом стоять за цими бейджами… Підійшов севастопольський рабин, попросив написати: «Біньямін Вольф, Севастополь, Росія». Та будь ласка, написали. Це не політичне рішення, а технічна операція.
Біньяміна Вольфа ніхто не змушує вислужуватися перед Росією ‒ можна ж просто жити
Мені, як єврею та ізраїльтянину, вся ця історія дуже не подобається, я бачу співучасть рабина Вольфа в цій фальсифікації. Я знаю його особисто, він хороша людина, допомагає людям. Але я бачу, що він вирішив співпрацювати з російською системою в Криму. Можна по-різному ставитися до того, що ти рабин у місті, над яким російський прапор. Але можна жити своїм життям, проводити єврейські свята, виховувати дітей, займатися релігійними та духовними питаннями. Його чомусь не просто потягнуло в політику, йому сподобалося бути ньюсмейкером.
Я знаю, що багато українських рабинів засуджують його в особистих розмовах. Кажуть йому, щоб він припинив і заспокоївся, щоб не ганьбив себе. Треба ще враховувати, що два його старші брати ‒ рабини в Україні, шановані люди. Один ‒ головний рабин Одеси, другий ‒ головний рабин Херсона. Біньяміна Вольфа ніхто не змушує вислужуватися перед Росією ‒ можна ж просто жити. Я також отримав інформацію, що він перебуває під повним контролем ФСБ Росії та що Facebook-сторінку Біньяміна Вольфа веде не він, а якийсь чоловік за завданням контрольних органів. Саме тому там з’являються пости улесливі, наприклад, привітання «великому лідерові» в день народження Путіна. Мені неприємно це бачити. Я б порадив йому трохи заспокоїтися й займатися релігійними питаннями, а не політикою.
‒ На вашу думку, може що-небудь трапитися в світі, щоб визнання легітимності анексії Криму прозвучало?
‒ У світі може бути все, що завгодно. Але є й інший приклад. 1940 року США не визнали входження балтійських країн до складу СРСР. І всі наступні роки Америка не визнавала, що Латвія, Литва й Естонія є частиною Радянського Союзу. Дочекалися до того, що Союз розпався. У Криму інша ситуація. Балтійські народи самі хотіли незалежності, а чого хоче населення Криму ‒ я поки не знаю. За деякою інформацією, багато хто з тих, хто там залишився, налаштовані проросійськи. Можливо, я помиляюсь.
‒ А Ізраїль може визнати Крим російським?
Ізраїль закрив своє почесне консульство в Криму, припинив авіарейси до Криму
‒ Ні, такого не відбувається. Є офіційні заяви МЗС ‒ і 2014 року, і 2015-го ‒ про те, що Ізраїль не визнає анексію Криму й наполягає на відновленні територіальної цілісності України. Це була досить смілива заява, тому що вона якоюсь мірою була проти бажання Росії, яка хотіла б, щоб Ізраїль визнав Крим російським. Але Ізраїль цього не зробив. Навіть більше, Ізраїль закрив своє почесне консульство в Криму, припинив авіарейси до Криму. Фактично повна блокада ‒ як політична, так і бізнесова.
‒ Чи існує в Ізраїлі проросійське лобі?
‒ Так, лобі досить активне й сильне. Але ніхто поки не ставить питання про визнання Криму російським. Навіть сама Росія постійно ухвалює резолюції, критикує Ізраїль і каже, що наша столиця Єрусалим ‒ це теж якісь окуповані території. Я не бачу сенсу робити приємні бонуси Росії, коли вона нас намагається переламати через коліно.
‒ Ізраїлю потрібно підтримувати хороші відносини і з Україною, і з Росією. Чи виходить це робити?
‒ Мені здається, виходить. У цьому є велика заслуга нашого прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу. Путін добре ставиться до Ізраїлю, українське керівництво ‒ теж. Для нашої країни, яка перебуває далеко від вашого конфлікту, правильно бути нейтральною.
Україні потрібно полегшити цю процедуру для іноземців, у яких є кримське коріння
Є проблеми в ізраїльтян, які родом із Криму й хочуть туди поїхати, наприклад, на могили родичів. Навіть якщо вони підтримують Україну та хочуть приїхати до Криму, дотримуючись українських законів ‒ як їм потрапити до Криму? Вони змушені летіти до Москви, там пересідати на рейс до Сімферополя. Інакше їм потрібно летіти до Києва, там у МЗС підтверджувати свою поїздку, потім до Херсона їхати… Мені здається, що Україні треба полегшити цю процедуру для іноземців, у яких є кримське коріння.
‒ Чи є у вас знайомі, які поїхали до Криму, дотримуючись українських законів?
‒ Коли вони дивляться, що їм треба доїхати до Києва, потім до Херсона, потім автобусом через контрольно-пропускні пункти… Це все настільки втомлює. Люди віддають перевагу легшому шляху ‒ літак Москва – Сімферополь, без зайвих папірців.
‒ Але це ризики. МЗС якої країни буде за це відповідати?
‒ Можливо, це ризики. Але виходить, що ізраїльтяни змушені порушувати закони України, щоб потрапити до Криму. Мені здається, МЗС наших країн мали б обговорити це питання.
‒ Поділіться ізраїльським досвідом: що варто змінити в Україні в цілому?
‒ Я нещодавно спілкувався з головним рабином України Моше Реувеном Асманом. Він сказав, що найважливіше ‒ цілком очистити й змінити прокурорсько-судову систему. На його думку, система застаріла, вона налаштована на засудження людей, хабарі. Він сказав, що без цього не буде позитивних змін в країні, тому що справедливий суд ‒ це основа майбутнього розвитку. І я з ним згоден.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
