Київ – Захист прав учасників АТО та підтримка побратимів, які постраждали, захищаючи Україну від російської військової агресії – такі завдання поставив перед собою ветеран АТО, у недалекому минулому боєць батальйону ОУН Павло з позивним «Блюз». За його словами, до рішення боронити Україну він дійшов тоді, коли збагнув: не виключено, що «зелені чоловічки» можуть з’явитись не лише в Криму, а в будь-якій іншій частині України з «розкраденою армією» і «деморалізованим військом». Про це «Блюз» розповів Радіо Свобода.
– Я називаю себе коротко: я – єврей з російським прізвищем. Коли починалась Революція гідності, працював на телеканалі БТБ. Пам’ятаєте такий? Тоді Національним банком України керував Сергій Арбузов, він і запустив канал.
Я добре пам’ятаю, яким чином канал висвітлював події на Майдані, звісно, що про це ведучі новин говорили з позиції тодішнього президента Віктора Януковича та його прибічників.
Я сам не брав участі у Революції гідності – можна сказати, я її бачив з крісла режисера монтажу. Але прийшов день 18 лютого 2014 року – і мій довколишній світ змінився, як би це патетично не звучало.
– Що Ви відчули тоді, коли почались силові протистояння на Майдані з побиттями і розстрілами людей?
18 і 20 лютого, особливо сам розстріл майданівців, – це справило на мене неймовірний вплив! Я раптом збагнув, що не можу, як раніше, спокійно приходити на студію і працювати
– 18 і 20 лютого, особливо сам розстріл майданівців – це справило на мене неймовірне враження! Я раптом збагнув, що не можу, як раніше, спокійно приходити на студію і працювати.
Прийшло розуміння: якщо нічого не робити, сидіти і звинувачувати когось у всіх бідах і негараздах – це неправильно. Я подумки себе запитав: Павле, а що ти сам зробив, щоб цього не сталося? А відтак – чим я кращий від тих, хто натискав гачок снайперської гвинтівки? Тоді ж почав міркувати, чим можу підтримати зміни, які почав Майдан, бо вже не міг сидіти й монтувати сюжети.
– А тим часом «ввічливі зелені чоловічки» окупували Крим…
Де може опинитись український єврей? Звісно, серед українських націоналістів
– Як на мене, Росія в нас Крим «віджала» і пробує «віджати» Донбас. Але вже українці інші, ми важкою ціною тисяч загиблих і поранених українських воїнів навчились боронити свою країну. Власне, я під час кримських подій зрозумів, що в цілому готовий іти і боронити свою країну зі зброєю у руках. Але у військкоматі (пригадуєте, які тоді черги стояли?!) мені відмовили, тоді я почав дізнаватись, як потрапити у якийсь з добровольчих батальйонів. Ну і, врешті-решт, де може опинитись український єврей? Звісно, серед українських націоналістів, у батальйоні ОУН.
– Вас зразу на передову відправили?
З кожним наступним боєм набуваєш нового досвіду. Вдячний «афганцям» і військовим, котрі були поряд і вчили
– Ні. Я два місяці був у підготовчому центрі, це ще «учебка» називається. Там, якщо говорити чесно, інструктори нас не лише ганяли за схемою «віджатись – пробігти – повзти», а й готували психологічно. Саме в «учебці», вважаю, я й підготувався психологічно до боїв.
Зброю я вже отримав на передовій, це було восени 2014 року, і ми перебували у Пісках, за кілька кілометрів від Донецька і близько до вже знаменитого Донецького аеропорту. Ми, сказати б, прикривали «кіборгів» (так назвали захисників Донецького аеропорту – ред.) з тилу. Отоді я збагнув, що недарма два місяці провів у тренувальному центрі – тому що якщо хто хоче навчитись, той навчиться. Та і з кожним наступним боєм набуваєш нового досвіду. Вдячний «афганцям» і військовим, котрі були поряд і вчили.
– Ви воювали як солдат-доброволець весь час перебування в АТО?
– Ні, мій набутий бойовий досвід знадобився не лише «на передку»: я встиг покерувати тренувальним центром ОУН – це мій перший досвід як командира. Було навіть дивно: я – «з початківців», а в моєму підпорядкуванні – кадрові офіцери, ветерани афганської війни, інші люди з певним військовим досвідом. Вони допомогли мені провести локальну реформу, як я кажу: ми створили сучасну «учебку», що не сподобалось усім, хто командував батальйоном.
– Тобто, у Вас виник внутрішній батальйонний конфлікт?
Із січня до квітня 2015-го знову воював у Пісках, просто вже рідне село для мене
– Так. Тож я пішов в один з батальйонів територіальної оборони, вже на зарплату, можна так сказати. Із січня до квітня 2015-го знову воював у Пісках, просто вже рідне село для мене.
А потім так склалось, що вирішив: час повертатись і щось корисне робити у тилу, у мирній частині України. Адже все непросто: допоки ми стоїмо на сторожі країни на сході, у Києві високі політичні чини поміж собою ділять країну. От мені й набридли ті політичні «гойдалки», і я повернувся, сказати б, у мирне життя. Хоча ніяке воно не мирне: тепер моя зброя – це записник, куди я записую наявні у побратимів проблеми, і закони, які гарантують захист прав оборонців держави. Борюся за наші права, працюю, спілкуюся з побратимами і намагаюсь їм допомагати.
