Запоріжжя – Замість тренувального майданчика пустир – в таких умовах у Запоріжжі готуються до змагань в літній час місцеві паралімпійські чемпіони, які займаються метанням. Стадіони для таких спортсменів повністю відсутні у регіоні. Тому чемпіони взялися самотужки облаштовувати собі тренувальний майданчик. Разом з тренерами, батьками та волонтерами паралімпійці прибирають та облаштовують пустир, де тренуються, і просять місцеву владу відати їм в оренду цю землю, аби зробити там спортивний майданчик. Ладні навіть самотужки шукати спонсорів для його побудови. В обласному управлінні спорту кажуть: гроші на його побудову в регіоні є, але треба вирішити питання з юридичним статусом пустиря, де тренуються чемпіони.
Пустир неподалік від центрального проспекту Запоріжжя: зарості кущів, місцями кучі сухих гілок та порожніх пластикових пляшок. Срібний призер Паралімпійських ігор у Ріо Микола Дібров збирає гілки та суху траву та зносить їх до великих куп зі сміттям. Поруч працюють батьки та тренер спортсмена. Чемпіон розповідає: взимку тренувався у закритому приватному манежі, що розташований неподалік, а влітку – на цьому пустирі.
Тут ми займались зазвичай влітку, коли метали диск, бо у манежі було ядроМикола Дібров
«Тут ми займались зазвичай влітку, коли метали диск, бо у манежі було ядро. Ми приїхали у серпні з чемпіонату світу, дізнались, що викупив «Спортлайф» манеж, і поки там ремонт йде, тому поки тут займаємося, намагаємося облаштувати», – діляться паралімпієць.
Тренується на цьому пустирі й інша чемпіонка ігор у Ріо Марія Помазан. https://www.radiosvoboda.org/a/28091380.html Зараз вона перебуває за містом, отож на суботник прийшли її батьки – Валерій та Лілія.
«Вперше, бо працюю», – каже батько спортсменки Валерій Помазан.
Мати паралімпійської чемпіонки Лілія Помазан додає: «Це нашим дітям, іншим спортсменам. Все одно треба допомагати».
Тренувальний майданчик власними руками
Тренер Марії Помазан Тамара Едішерашвілі розповідає: пустир, розташований поряд з манежем, – вже давно «літній стадіон» для запорізьких легкоатлетів, вони самотужки в 1990-х тут забетонували сектори для метання та як могли доглядали цей імпровізований майданчик.
«У 1997 році ми заливали це коло. З цього боку, цей майданчик – для штовхання ядра, а ліворуч від нас – для метання диску. Це було все в нас парканом відгороджено. Коли побудували автозаправку, огорожу знесли», – пояснює наставниця чемпіонки.
Огорожа, бетонові кола-майданчики для метання, роздягальня та кілька тренажерів для розминки – саме такою бачать цю територію в майбутньому паралімпійці та їхні тренери. Тамара Едішерашвілі пояснює, чому спортсмени, що займаються тут метанням, не можуть тренуватися на інших стадіонах Запоріжжя.
Ми просимо цей майданчик загородити, щоб правила техніки безпеки дотримувались і щоб і спортсмени, і сторонні люди були у безпеціТамара Едішерашвілі
«Техніка безпеки. Снаряд може полетіти як ліворуч, так і праворуч. Він не контролюється: це може бути 45 метрів, 40 метрів, може летіти як дліворуч, так і праворуч. І людина, яка йде повз, може просто потрапити під снаряд, тому ми просимо цей майданчик загородити, щоб правила техніки безпеки дотримувались і щоб і спортсмени, і сторонні люди були у безпеці», – каже тренер.
Зараз спортсмени та їхні тренери вирішили спробувати самотужки обладнати собі тренувальну зону, ладні навіть шукати для цього спонсорів, тому просять передати їм землю пустиря у користування.
Юридичний статус пустиря-«стадіону»
Гроші в обласному бюджеті для розбудови майданчика для паралімпійців є, каже очільниця управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької облдержадміністрації Наталія Власова. Втім, профінансувати роботи неможливо, адже земля під пустирем належить місту. Чиновниця каже: тривають переговори між обласною і міською владою, аби передати ділянку в оренду регіональному товариству «Інваспорт», членами якого є паралімпійці.
Місто вирішує зараз питання, чи будуть вони здавати цю землю в оренду чи самостійно будуть упорядковувати цю площадкуНаталія Власова
«На сьогодні ми не можемо нічого зробити там: ні будівництво, ні реконструкцію, не можемо вкладати кошти, бо земля не наша. Місто вирішує зараз питання, чи будуть вони здавати цю землю в оренду чи самостійно будуть упорядковувати цю площадку», – каже Власова.
В обласному управлінні спорту також констатують: стадіони для легкоатлетів-метальників у регіоні наразі повністю відсутні. Отож, поки триває листування між органами влади, паралімпійці змушені тренуватися на пустирі та самотужки доглядати цей імпровізований «стадіон».
