(Рубрика «Точка зору»)
За якийсь тиждень народ отримав значну дозу мовних перлів. Почув, зокрема, про посаду «президента шизофреників» та «Маньку з репаними п’ятами»
Блазні й шизофреники з репаними п’ятами
«Маньку з репаними п’ятами не можна пускати до Парижа. Якщо дурнувату бабу навіть визнати народним депутатом, то від цього нічого не буває». Це – не з діалогу на хацапетівському ринку. Так відповідає голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський на звинувачення народного депутата Надії Савченко щодо його нібито причетності до начебто «контрабасу» цигарок із зони АТО.
Все це звучить всенародно – у прямому ефірі популярного телеканалу. Щоправда, інформаційні інтернет-ресурси переважно подали новину про відповідний запит Жебрівського до правоохоронних органів. При цьому уникнувши його базарних «родзинок», немовби турбуючись про політичну чистоту та належну імпозантність чиновника. Менше з тим, першоджерела сьогодні не горять.
Прямої реакції від Надії Савченко не було, однак можна припустити (знаючи стилістику панянки «з перцем»), що відповіла б вона «адекватно». На кшталт того, як колись завдала удару у відповідь політексперту і митцю Сергію Пояркову на його закиди щодо її буцімто невігластва: «Ви художник, то малюйте собі. Я – в політиці, в мене є довіра народу, я вища від Вас на голову… А Ви як були ніхто, так ніким і залишитеся. І завжди будете виступати клоуном, щоб смішити людей».
Що ж, «проффесори» повтікали до ростовів, а блазні таки полишалися.
В іншому лексичному «двобої» повеселив людей міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, повідомивши народові про свої таємні перемовини з Сергієм Льовочкіним щодо висування нардепа Сергія Капліна на «президента шизофреників». Саме так пан Аваков гомерично зіскочив із незручного запитання журналістів щодо ймовірного політсоюзу з Юлією Тимошенко. Вочевидь, забагато часу минуло від пластиково-мінеральної атаки міністра на тодішнього одеського губернатора Міхеїла Саакашвілі. Чи ж не звідси – такий дотепний «апдейт» (чи «апгрейд») власного психічно-врівноваженого іміджу?
Не забарився з відповіддю «поліцаєві №1» і Сергій Каплін, не-президент і не-шизофреник: «Ми на таких хворих людей, котрі довели Україну до ручки, не ображаємося… Такі, як Аваков, засунуть свій язик у те місце, через яке вони все роблять у цьому житті».
Хоча, видається, що «засунути язика» у правильне місце нашим культурполітикам не те що не з руки, а просто смерті подібно. Позаяк, хіба ж не вражаюче і не переконливо для «медіа-сапієнс» звучать їхні крилаті фрази у країні, де естетичні й гумористичні взірці формуються 95-ми кварталами та слугами народу?
Вилами й граблями – по плану Маршалла
Хтось іще хоче фахової політичної дискусії про черговий план Маршалла для України, альтернативну енергетику, електронну демократію чи прорив «неньки» до шостого технологічного укладу?
Та чи додасть участь у такому дискурсі виборчі бали від широких мас? А серед них, до речі, – і торгівці на ринках, і молодики з пивом у міських дворах, і затуркані життям бабусі, що горбатять спини на сільських городах, і ті ж таки зеки в тюрмах, і навіть пацієнти у психлікарнях.
На вітчизняних публічних і електоральних полях, з легкої руки політтехнологів, плідно проростають зовсім інші «вербальні модулі». Тут виграють політики з вилами і граблями, котрі грізно тримають у віртуальних руках легко впізнавані народні інструменти, при цьому сиплячи з телеекранів лайкою й суржиком, ніби представники соціального дна.
І дотепер у безперечному фаворі – комсомольчики-демагоги, нащадки екс-«червоних директорів», що поцупили у свій час за безцінь енергетичні, суднобудівні чи кондитерські «блакитні фішки». Ці видаються на публіці більш імпозантними та «смартовими». Втім, і вони часом не гребують тим, щоб пообкладати матом генпродюсерів чи журналістів своїх кишенькових телеканалів.
Ще й досі, навіть кілька років опісля Революції гідності, успішно користуються електоральним попитом в цілих індустріальних регіонах напівкримінальні допи з гепами, котрі люто матюкаються і «ботають по фєнє» за кадром під час запису телезвернення до виборців.
Тож чи варто буде дивуватися, якщо завтра народним депутатом стане розкручуваний у праймах соціалістичний рембо «з яйцями» (за самовизначенням), який сьогодні погрожує (чи віртуальним?) «калашем», захищаючи державний кордон від інтервенції бідолашного Саакашвілі в екзилі? Show must go on: це вже не пластиковими стаканчиками жбурлятися!
Чи стане аксіомою «теорема Гройсмана»?
Все це – українська real politics, в якій замизганий плебейський треш реально спрацьовує, виштовхуючи вітчизняного хама на поверхню політичного болота. Якби ж наслідком публічного виверження лінгво-бруду політиками ставала швидка відставка чи автоматичний бан з боку виборців, то ці горе-персонажі стовідсотково би «фільтрували базар».
Натомість, таки правим видається прем’єр Володимир Гройсман, коли говорить про сумнівну доцільність вищої освіти. Справді: на біса вона здалася, коли державою рулять колишні бариги й бригадні з підробленими чи купленими «ксівами»? А на базарах торгують інженери й біологи зі справжніми, але непотрібними дипломами? Водночас, інформаційний супровід цього бедламу масово забезпечують лубочні й агресивні політботи, вирощені у «пробірках» Банкової, Грушевського, чи тепер уже й Богомольця.
Втім, «пропало не все». Навіть на ринку і навіть у політиці є справді шляхетні й культурні люди. Питання лишень у їхній питомій частці і критичній вазі. Яку можна змінити (чи не змінити) у кращому разі на виборах, у гіршому ж – на революційному Майдані.
Андрій Коваленко – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
