За 26 років тризуб, синьо-жовтий стяг і слова національного гімну увійшли в свідомість українців, закарбувавши, яка ідентичність і яка держава стоїть за ними, констатує інтернет-видання «Цензор.нет». Однак ентузіастів, що з різних причин пропонують змінити національну символіку, вистачає: перевернути прапор, переписати гімн, покращити герб… Подібні спекуляції не несуть нічого доброго, вважають експерти видання. Зокрема, доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило переконує, що міф про «перевернутий прапор», є зовсім безпідставним, і в теперішніх умовах використовується винятково як політична провокація. Усі офіційні юридичні затвердження українського прапора і Центральною Радою, і гетьманом Павлом Скоропадським, і актами Західно-Української Народної Республіки, і Директорією УНР протягом 1918-1920 років, так і Сеймом Карпатської України 1939 року фіксували, що верхня смуга прапора є синьою чи блакитною, а нижня – жовтою. Більше про те, хто і з якою метою використовує міф про «неправильний» стяг, чи потрібен Україні великий герб і більш оптимістичний варіант гімну, розповідають експерти «Цензор.НЕТ».
Три роки тому День Незалежності України був сповнений трагізму, душевного підйому і непідробного згуртування. Відтоді акценти помітно змістилися, констатує дописувач «Української правди». Тепер у тренді розчарування, розбрат, суперечки про еміграцію і взаємні звинувачення. Багато хто нарікає, що українцям бракує монолітності. Що неоднорідність і плюралізм ледь не погубили країну. Але, як переконує автор, різномаїття не зробило Україну більш вразливою – воно її врятувало. Головним чином тому, що мільйони українських громадян, яких Москва зараховувала до свого активу за формальними ознаками – походженням, мовою, культурою – несподівано для Росії займали протилежну позицію і чинили опір сусідській експансії. Докладніше йдеться в статті «У пошуках своєї України».
За три з половиною роки після Майдану Україною бродить привид розчарування, пише інтернет-видання «Хвиля». Часто лунають стогони про «зраду», «ворогів народу» і, звичайно ж, «прокляті виразки корупції». Українці пристрасно жадають дива, що поверне їхнє життя на краще. Звідси ці надочікування, що «от-от з’явиться суперпатріот, який врятує країну», поки країна буде далі бити байдики, колупатися в носі й давати одне одному хабара. Тому, коли на політичному небосхилі з’являється черговий Парасюк, Савченко або Рабінович, то публіка з радістю дивиться на Спасителя або Спасительку. Потім знову нічого не відбувається, ті ж люди починають проклинати кумирів уже через кілька місяців. І так до наступного сеансу самообману. Автор статті нагадує, що Україна часто мала сильних лідерів у своїй історії, але ці лідери не могли спертися на сильні організації. Сильна організація вимагає балансу інтересів. А ще вміння домовлятися. Відтак, люди Майдану повинні зрозуміти, що перемога без залучення пасивної більшості неможлива, наголошує дописувач сайту у статті «Зради виникають там, де немає сильної організації і дисципліни».
Дописувачі «Дзеркала тижня» стверджують, що після досягнутої два роки тому макроекономічної стабілізації економіка України відштовхнулася від дна й уже шостий квартал поспіль перебуває на тренді зростання. І ця тенденція спостерігатиметься у найближчі принаймні п'ять років. Так, не проводячи необхідних структурних реформ, уряд може лише домогтися того, що воно буде не таким уже й великим. Про те, як варто поводитись українцям під час відносного зростання, йдеться у публікації «Україна: зростання, яке не зупинити навіть відсутністю реформ».
