У нього 120 тисяч фоловерів в Instagram, його найвідоміше відео переглянуло 8 мільйонів осіб і більшість з них люблять київського руфера Мустанга (Mustang Wanted) за те, що він наважується на трюки, про які звичайна людина боїться навіть думати. Три роки тому – 20 серпня 2014 року – його армія шанувальників зросла за рахунок зовсім інших людей, які руфінгом не захоплюються. Тоді, в розпал боїв в Донбасі, він приїхав до Москви, піднявся на сталінську висотку на Котельницькій набережній і розфарбував зірку на шпилі так, що вона стала нагадувати український прапор. Ця розмова відбувалася в Празі.
Влітку 2014 року Мустанг розповідав про те, як він знімав документальний фільм під час революції в Києві.
Тепер він сам стане героєм фільму, який називається «Вони вбивають смерть». Презентація відбулася на кінофестивалі в Торонто, а зніматися будуть, крім Мустанга, руфер Олег Крикет з Єкатеринбурга і екстремальний дует з Новосибірська – Вадим Махоров і Віталій Раскалов.
Влітку 2014 роки я спостерігав, як Мустанг забирається на собор Святого Віта, тепер він приїхав до Праги всього на один день, по дорозі до Ісландії, і вирішив залізти на празьку Ратушу. І тоді його затримала поліція, і цього разу теж, причому один з поліцейських, що займається пауерліфтингом, намагався забрати у нього камеру, а коли не вдалося, вдарив Мустанга.
Наша розмова починається з цієї неприємної події. «Давно мене не били «менти». Мені це особливої шкоди не завдало, але, можливо, він свою дружину бити не буде вдома», – сміється Мустанг.
– Ви ж – у міжнародному розшуку?
– Я не знаю. Мене тоді оголосили, але, наскільки я знаю, Україна заблокувала цей запит. Три роки вже минуло, я всюди їжджу, жодних проблем.
– Тепер без візи їздите?
– Так, вперше. Багато людей цього так чекали, деякі сумнівалися. А я так і думав, що просто оголосять «безвіз», і все, не буде нічого грандіозного. Нічого грандіозного і не відбулося. Просто менше проблем з документами.
– У Москві не були з 2014 року чи потайки пробиралися?
– Не був і бажання не було. Там не так багато цікавих об'єктів. Я там був тричі і щоразу відбувалася якась фігня. У Петербурзі мене теж шукала поліція.
– Коли Ви на міст вилазили?
– Так. У Москві, коли вперше приїхав, ми зробили фотки, вони дуже сильно розлетілися по інтернету. Я тоді особливо не знав, що таке Instagtram, вони дуже розійшлися. Вдруге я поїхав до Петербурга – це був кіпіш, поїхав знову до Москви – це був останній раз, і все.
– Немає бажання таємно проникнути і щось ще таке зробити?
– А навіщо?
– Заради хайпу.
– Я це не заради хайпу роблю.
– Тоді, щоб їм насолити.
– У мене немає такої мети комусь насолити, я досить добрий.
– Навіть Путіну не хочете?
– Я не вважаю, що він – якась важлива людина в моєму житті. Не такого масштабу постать. Так, до речі, завжди і було. Просто люди інтерпретують так, як їм хочеться. Хто хоче в мені побачити ворога, він бачить в мені ворога, хто хоче в мені побачити тупого «ура-патріота», він буде бачити. У мене немає часу на те, щоб вести якісь дискусії, доводити комусь щось. У мене є позиція досить чітка, ті, хто мене знає, вони знають, як справи. Я не бачу сенсу зараз щось детально пояснювати, доводити – це нудно. Я не хочу, щоб мене відносили до правих, до лівих, мені це все не подобається.
– Українсько-російський конфлікт звів з розуму мільйони людей.
– Мені здається, ці люди збожеволіли давно. Дивишся на людину, вона начебто адекватно виглядає, а потім приходить додому, вмикає «Любе», заходить на паблік і пише «Новоросія», «ДНР», «всіх перетворимо на ядерний попіл», «всіх спалимо»... Ти розумієш, що у людини проблеми з головою. В принципі у мене є така теорія, що до людей треба ставитися як до божевільних. Ти знайомишся з людиною, спілкуєшся, і якщо чувак раптово почне вести себе як псих, я не дивуюся, бо я від початку до нього ставлюся як до психа. Розумію, що ймовірність того, що він нормальний, мала: швидше за все, він хворий. Я думаю, що так і треба пересуватися по цій планеті.
– Як російські руфери до Вас ставляться?
– Я не знаю, мені байдуже. І російські, і американські руфери обходять мене стороною, чи я їх обходжу. Як ми можемо перетнутися? У мене раз на місяць змінюється номер телефону, до мене не завжди може додзвонитися знайомий. Я не сиджу, не дивлюся коментарі. Іноді я буваю певною мірою соціальний, але більшу частину часу я просто живу своїм життям. Наживо мені ніхто нічого ніколи не сказав. І до цього в Росію я їздив, у мене завжди були досить чіткі погляди щодо Росії, України, я їх ніколи не приховував. Мені певною мірою цікава історія.
– Ви стали частиною української історії ... З Вами президент зустрічався.
– Давайте не будемо про це говорити. Я не вважаю, що президент чи якийсь міністр – це надлюдина. Це звичайна людина, звичайний пересічний громадянин. Навіть можна прибрати «громадянин», це просто людина. Я до них ставлюся до всіх як до людей.
Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
