(Рубрика «Точка зору»)
У Станиці Луганській діє єдиний на Луганщині перехід на тимчасово неконтрольовану територію. Зараз селище стало суцільним «логістичним пунктом» для жителів окупованого Луганська. Чи не найголовніший товар – це овочі та фрукти, на вирощуванні яких здавна спеціалізується Станично-Луганський район.
Ранок починається на КПВВ із черги. Із підконтрольного українському уряду боку на початку дня людей зазвичай не дуже багато, тут кидаються в око люди з вантажем. О цю пору більшість із них – так звані «верблюди», наймані переносники овочів. Вони – учасники «сірої» схеми торгівлі з непідконтрольною територією.
«Споживач – на правому березі»
Станиця спеціалізується на овочах з давніх давен. Рекордним роком довго вважався 1991-й, коли господарства району зібрали 41 тисячу тонн овочів. Але за підрахунками районної влади, у довоєнному 2012 році на приватних подвір’ях станичани виростили не менше від 41,5 тисяч тонн – стільки було задекларовано ними офіційно. А повз цю статистику могла пройти ще третина, а може й половина.
Саме Станиця забезпечувала овочами південь області, який зараз не контролюється урядом України. Влітку 2015-го врожай був невеликий – мало хто тоді відсіявся навесні. У минулому році селяни відпрацювали краще, в в цьому – врожай ще збільшився.
«Переважно споживач – на правому березі Донця. Більшість людей продають овочі жителям окупованої території. До Сєверодонецька – 130 кілометрів поганими дорогами, а тут – 10 кілометрів і околиця Луганська. Так, треба пройти КПВВ і зруйнований міст. Але все одно більшість селян це вважають більш ефективним, ніж везти на північ області. По своїх односельчанах із Нижньотеплого можу сказати – везуть сюди, до Станиці», – розповідає голова Станично-Луганської райдержадміністрації Юрій Золкін.
У минулі роки війни, коли врожаї у Станиці зменшилися, угруповання «ЛНР» спробувало замістити українські овочі краснодарськими та ростовськими. (З точки зору закону, це контрабанда, бо вантажі ввозяться через неконтрольовані Україною ділянки державного кордону без митного оформлення). Та ті з людей, хто мають можливість, обирають трохи дорожчі овочі зі Станиці.
«Минулого року спокусилася дешевшими краснодарськими огірками. Що воно за огірок – не знаю: навіть не пахне огірком. Та до того ж ще геть усі банки з тими огірками повибухали! А робила все за звичайним рецептом…» – це з підслуханого від однієї луганської господині на станичанському базарі.
Не овочами єдиними
Зараз ціни на базарах окупованого Луганська дещо вищі за роздрібні ціни у решті України.
«Сьогодні на ринку на Таксопарку перець болгарський – 30 рублів, огірки – 45 (спека, врожай горить, і ціна піднялася), помідори 20-45, баклажани – 25, картопля – 16-25. Курс в Луганську 2 рублі за 1 гривню», – розповідає пенсіонер на ім’я Сергій.
Годі й говорити, що ціна навіть на дрібний опт у Станиці значно нижча. Тому майже кожний житель з території, нині підконтрольній російсько-гібридним силам, який йде до Станиці за пенсією, за соціальними виплатами або для оформлення документів, бере з собою візок-«кравчучку». Згодом вони повертаються, везучи по дві великих коробки з-під бананів або по кілька пластикових ящиків. Дехто користується велосипедами, дехто зверху на ящики на «кравчучках» ставить додатково відро – з помідорами, наприклад. Ящики дбайливо кутають чорним поліетиленом, аби овочі не попеклися за час стояння у чергах на двох КПВВ (з обої боків).
Насправді везуть на непідконтрольну територію не лише овочі. До війни ринок у Станиці фактично припинив існування. Люди їздили скуплятися на великі базари у Луганську. Тепер ситуація помінялася.
Одяг, взуття, дитячі іграшки, засоби жіночої гігієни, косметика, побутова хімія, канцелярські товари, електроінструмент, сир, ковбаси, солодощі (цукерки й шоколад, звісно, у спеку не дуже беруть), інші продовольчі й непродовольчі товари – усе це користується жвавим попитом серед жителів «потойбічної» Луганщини.
Везли й м’ясо, але потім угруповання «ЛНР» заборонило провозити на непідконтрольну українському уряду територію необроблене м’ясо. Мовляв, в Україні епідемія африканської чуми свиней (АЧС), і це карантинні заходи. Був навіть період, коли бойовики на блокпості забороняли проносити рибу. Люди обурювались: «Риба ж не хворіє на АЧС!» Та минуло чимало часу, доки цю безглузду заборону скасували.
Як працює «сіра» схема
У чергах перед КПВВ «кінцевих споживачів», які у Станиці закуповували овочі для себе, легко відрізнити від «верблюдів». Для себе везуть огірки-помідори-баклажани переважно літні люди міського вигляду. А переносники – не старші від 40 років, засмаглі, жилаві. У багатьох з них навіть не двоколісні «кравчучки», а візки на чотирьох колесах.
Ліміт переміщення поклажі був спочатку 50 кілограмів на особу, потім зробили 75.
Поговорити детально про умови роботи з «верблюдами» не вдалося. Так само відмовилися спілкуватися й їхні «диспетчери». Вони нервували і різко відмовлялися фотографуватися.
Тому про логістику постачань – лише у загальних рисах. Вона очевидна: селяни здають гуртом врожай оптовикам-посередникам. Ті наймають переносників, які транспортують овочі невеличкими партіями через лінію розмежування, вдаючи, що вони несуть сільгосппродукцію для власної потреби. На непідконтрольній території ящики завантажують і везуть на базари.
Чи оптовики продають овочі іншим оптовикам одразу за блокпостом, чи, може, самі організують збут на непідконтрольній території – важко сказати. Так само важко сказати, чи не є кінцевим бенефіціаром цієї оптової торгівлі хтось із ватажків угруповання «ЛНР».
Контрабандою в буквальному сенсі це назвати не можна. Бо, по-перше, лінія зіткнення – не державний кордон, а по-друге, ліміт перенесення овочів не перевищується. Буква закону ніби не порушується, якщо не враховувати, що один переносник робить кілька ходок протягом дня.
Проте духу закону це явно суперечить. Бо держава дозволяє транспортувати через лінію розмежування вантажі лише для власних потреб громадян або – гуманітарну допомогу. Закони ж спрямовані на припинення торгівлі з неконтрольованою територією. А тут маємо справу саме з комерційною діяльністю.
Посилення контролю і припинення торгівлі овочами з окупованою територією було б дуже негативно сприйняте жителями Станично-Луганського району. Тому що овочі – традиційний заробіток, до того ж – єдиний. Альтернативний ринок – 130 кілометрів по поганих дорогах до Сєверодонецька та 130 кілометрів у зворотній бік – це відчутні витрати. Крім того, у Сєверодонецьку є конкуренти – туди постачають овочі з Харківської області.
Виходом могла б стати переробка овочів на місці, у Станиці. Проте створення консервного заводу – справа не на один місяць, та ще й треба віднайти бажаючого інвестувати великі гроші у будівництво та обладнання у прифронтовій смузі, де ледь не кожного дня тривають обстріли.
Олександр Бєлокобильський – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
