(Рубрика «Точка зору»)
Український кінематограф дедалі впевненіше подає ознаки життя. Із зачарованого кола «українського поетичного кіно», куди ми самі себе загнали в радянські підцензурні роки, ми нарешті почали вибиратися. Поруч із метафоричною кіномовою на екранах з’явилася і жорстока правда життя. На День Незалежності України в кінотеатрах покажуть один із таких фільмів – історичну драму «Червоний». А передпрем’єрний тур почали із найзахіднішої точки України – з Ужгорода, де мешкає виконавець однієї з головних ролей Олександр Мавріц.
Фільм Зази Буадзе розповідає про повстання в сталінському концтаборі у 1947 році. Дослідники нарахували майже півсотні таких виступів за всю історію ГУЛАГу. Почалися вони після Другої світової війни, коли радянські концтабори стали масово наповнюватися вихідцями із Західної України, Балтики, колишніми військовими. До того часу уявити бунт в радянському концтаборі було неможливо. Це було зборище морально і фізично зламаних «доходяг», приречених на повільну чи швидку смерть.
Але по війні в зонах з’явилися люди іншого ґатунку. Особливо після скасування смертної кари у 1947 році, яку замінили на 25 років таборів. Десятки тисяч полонених членів УПА, «лісових братів». учасників руху опору з різних куточків СРСР, які ще нещодавно воювали зі зброєю в руках, стали швидко заповнювати «Архіпелаг Гулаг». Українців було стільки, що вони ставали більшістю за колючим дротом і принципово спілкувалися рідною мовою.
Боротьбу українців у сталінських концтаборах
Так, найвідоміше в СРСР повстання у 1954 році у казахському Кенгірі, в якому взяло участь близько шести тисяч в’язнів дає чітку національну картину тодішніх концтаборів: 46% українців, 13% литовців, 5% латишів, 4% естонців і стільки ж білорусів, до 2% поляків і німців. Росіян у цій «тюрмі народів» було всього 12%.
Сорок днів трималися повстанці в робах, в тому числі й жінки, і були розгромлені лише за допомогою танків та регулярних частин. Масове побоїще в Кенгірі, влаштоване радянською армією, із розчавленням танками сотень в’язнів – ще чекає свого кінематографічного втілення. І це має бути кіно не менш вражаюче за розповіді про єврейський геноцид («Список Шиндлера»). І такий фільм голлівудського розмаху про ті події рано чи пізно з’явиться.
А поки що ми маємо можливість побачити боротьбу українців у сталінському концтаборі у фільмі «Червоний». Автор сценарію Андрій Кокотюха узагальнив інформацію про табірні бунти і створив власну художню версію. Стрічка перевертає наше уявлення про ГУЛАГ та його мешканців. Замість символу поразки, в’язні за колючим дротом раптом стають символами перемоги. Українці виступають головною рушійною силою опору, довкола яких гуртуються всі інші. (І це справді було так!).
Режисерові Зазі Буадзе вдалося не тільки відтворити історичне тло, але й зняти фільм, який зачіпає кожного: драматичні колізії, гострий сюжет, динамічність (особливо у другій половині фільму). Вийшов справжній сплав історії та екшену – найкращий рецепт для масового глядача.
Почуття національної гідності і гордості
Фільм пробуджує в українців причетність до великої боротьби, підіймає почуття національної гідності і гордості, ламає стереотипи «хитрого хохла», чия хата завжди скраю. Адже наша трьохсотлітня боротьба – це не тільки Полтава, Крути, Базар, Красне поле, але й перемоги, що можуть подивувати інші народи.
Щодалі український кінематограф входить у загальносвітовий простір. За темами, режисурою, операторськими та акторськими роботами наші кращі стрічки вже не демонструють такого відставання, як десять років тому. Фільм «Червоний» спокійно можна показувати не тільки у Вільнюсі чи Тбілісі, але й у Варшаві Будапешті чи Празі – всюди, де люди на собі відчули залізну п’яту комуністичного тоталітаризму.
Аби максимально домогтися відчуття реальності, у Кривому Розі чотири місяці споруджували концтабір. І тутешня червона від руди земля стала чудовою метафорою мертвого простору. Заза Буадзе зробив ставку не на розкручених кінозірок, а на невідомі імена. І відкрив для України ціле гроно талановитих акторів із семи міст, більшість з яких уперше знімалися у великому кіно. Надзвичайно сильні образи створили Микола Береза (Данило Червоний), Олександр Мавріц (начальник концтабору майор Абрамов), Любов Тищенко (медсестра), Олег Шульга («льотчик»), Володимир Шпудейко (капітан Бородін).
Після фільму «Червоний» виходиш із кінозали зміненим. Як мало ми про себе знаємо і скільки відкриттів ще приховує у собі наша історія для справжнього кіно!
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
