До 200 доларів за текст: як білоруських журналістів і блогерів вербувала російська пропаганда

У грудні 2016 року в Білорусі були заарештовані за звинуваченням в розпалюванні національної ворожнечі троє місцевих публіцистів, які писали під псевдонімами статті в російські видання «Регнум», «Лента.ру» і EADaily – Юрій Павловець, Дмитро Алімкін і Сергій Шиптенко. Ще один підозрюваний – шеф-редактор «Регнум» Юрій Баранчик – був затриманий за запитом білоруської сторони в Москві, але московський суд не став його заарештовувати, після чого Баранчик попросив російську владу про політичний притулок. Зараз всі заарештовані чекають на суд, який може засудити їх до тюремних термінів від 5 до 12 років. У червні проти Павловця і Шиптенка порушили кримінальні справи ще за однією статтею – «незаконне підприємництво»: за даними слідства, вони ухилялися від сплати податків з отриманих ними за свої статті грошей.

У текстах затриманих у так званій «справі публіцистів» або «справі Регнум» багато йшлося про утиски росіян у Білорусі, про «штучність білоруської ідентичності», критикувалася співпраця білоруської влади з «українською хунтою» і так далі – всі ці статті доступні для вивчення і зараз. У липні 2017-го Юрій Павловець, вже будучи заарештованим, сам подав до суду на редакцію видання «СБ – Білорусь сьогодні» – він зажадав від видання спростувати надруковані в одному з номерів газети слова про те, що в його статтях були «образи білоруського народу» і «ставився під сумнів суверенітет Білорусі». Суд Павловець програв, однак в процесі сплив важливий офіційний документ – експертиза, яка лягла в основу першого звинувачення проросійських публіцистів. У документі, зокрема, йдеться про те, що в своїх публікаціях Юрій Павловець «називав русофобство частиною політичної стратегії, яка реалізується в білоруській державі» і писав про «цілеспрямоване формування в Білорусі образу агресивної Росії».

Як випливає з матеріалів справи, докази провини фігурантів «справи Регнум» білоруські правоохоронні органи збирали давно. У грудні 2016 року білоруські ЗМІ отримали анонімні листи з фрагментами зламаного листування Алімкіна і Павловця з їхніми редакторами в «Ленте.ру» і «Регнум» – там, наприклад, обговорювалося питання, чи потрібно «загострювати» тему проведення дня білоруської мови в школах Могильова, про який в жовтні 2016 року написала в нейтральному ключі Білоруська служба Радіо Свобода (за підсумками обговорення було вирішено «загострювати»). Це означає, що за заарештованими «публіцистами» стежили ще з осені, а то й раніше. Офіційна Москва – ні в особі МЗС, ні якось інакше – ніяк не заступилася за заарештованих, хоча основними майданчиками для публікації їхніх статей були саме російські ЗМІ.

Через кілька місяців після арештів у «справі Регнум», або, як її ще називають в Білорусі, «справі публіцистів», білоруські журналісти і блогери почали отримувати листи з пропозиціями про співпрацю в написанні статей та розміщенні вже готових текстів на сайтах своїх редакцій. Як основний майданчик для публікацій таким собі «Аркадієм Нестеренком» пропонувався сайт Politring.com. Вперше про нього стало відомо у травні 2017-го, коли в Білорусі було створено новий опозиційний рух «Громадянська згода». За словами колишнього білоруського опозиційного політика Артема Агафонова, який очолив цей рух, сайт повинен був стати «майданчиком для обговорення нагальних проблем держави». Агафонов в минулому очолював мінське відділення Об'єднаної громадянської партії Анатолія Лебедька, однак після українського Майдану різко змінив риторику своїх висловлювань.

У розділі «Про сайт» «Політринг» описує себе як «дискусійний майданчик, метою якого є налагодження діалогу між різними політичними, громадськими, соціальними групами Республіки Білорусь». У реальності це нескінченна стрічка передруків найрізноманітніших матеріалів інших білоруських ЗМІ (в тому числі опозиційні) упереміш зі статтями власного виробництва, за змістом схожими на публікації заарештованих «публіцистів Регнум».

Першим про пропозицію співпраці з боку представників «Політрингу» написав білоруський блогер Едуард Пальчіс, творець сайту 1863х.com, названого так на честь національного повстання 1863 року на території білорусько-литовських губерній Російської імперії. У жовтні 2016 року Пальчіса теж судили за «розпалювання ворожнечі» – але, на відміну від «публіцистів Регнум», в своїх публікаціях він різко висловлювався на адресу президента Білорусі Олександра Лукашенка і білоруської влади за недостатню підтримку України і критикував режим президента Росії Володимира Путіна. Після кількох місяців під вартою Пальчіс був засуджений до 1 року і 9 місяців позбавлення волі умовно та звільнений в залі суду.

Як пише Пальчіс в розслідуванні, присвяченому «скупці» білоруських журналістів представниками «Політрингу» і «Громадянської згоди», пропозиції про співпрацю з цим сайтом надходили багатьом журналістам, наприклад, власнику і редактору популярного сайту by24.org Володимиру Чуденцову, який і розповів йому про це. Цікаво, що серед завдань, які Аркадій Нестеренко через Skype пропонував йому виконати за гроші, було і інтерв'ю з адвокатами фігурантів «справи Регнум». Чуденцов стверджує, що Нестеренко навіть пропонував йому роботу редактором «Політрингу» на ставку – 500 доларів на місяць плюс 25 доларів за одну статтю.

Едуард Пальчіс пише, що на «наживку» у вигляді гонорарів в розмірі 20-50 доларів за публікацію надісланих Нестеренку текстів купилися багато білоруських ЗМІ, навіть державна газета «Звезда». Невдовзі після оголошення про створення «Громадянської згоди» на різних білоруських сайтах почали з'являтися однотипні публікації про круглі столи, що проводилися рухом. Текст цих заміток часом повністю збігався, хоча авторами вказувалися різні люди. Незабаром після цього Пальчіс вирішив сам зв'язатися з Нестеренком і запропонувати йому свої послуги. Все спілкування відбувалося в Skype, крім Нестеренка, з боку замовника з журналістами також контактував невідомий користувач з ніком Glazuk Diesel. За словами Володимира Чуденцова, він був «найголовнішим». Ні Нестеренко, ні користувач Glazuk Diesel не відповіли на прохання Радіо Свобода про коментар.

Зі скріншотів листування, яке Пальчіс опублікував на своєму сайті, випливає, що таємничі замовники готові купувати не тільки тексти, а й просто «контакти людей» в Білорусі. Розміщення ж текстів обов'язково має бути під своїм ім'ям. Публікації, які виконавцю вдасться «проштовхнути» на інші сайти, коштують дорожче, ніж написання статей для «Політрингу».

Детальніше про своє розслідування Едуард Пальчіс сам розповів Радіо Свобода: «Ця методика, в принципі, існувала і раніше, просто тепер вони перейшли не просто до ведення якихось ЗМІ, вони створюють цілу мережу різних медійних сайтів, вони начебто не особливо читаються, але їх досить багато. У більшості сайтів, що цікаво, немає ніяких контактів редакції, немає персоналізації, немає якихось конкретних особистостей, які за ними стоять. Це просто новинні сайти, начебто «нейтральні», але в тому, що стосується питання України, Росії, там м'яка, а іноді навіть не м'яка, а така чітка пропутінська позиція. Конкретно в цьому випадку проект був персоналізований під певні політичні сили, і його завдання – групувати навколо себе прихильників прокремлівських поглядів. Це група колишніх нібито опозиціонерів, які раніше були проти режиму Лукашенка, а на початку року організували рух «Громадянська згода» і сказали, що вони будуть боротися за права російських громадян, російської мови, російського народу. Ця група стала проводити круглі столи у містах Білорусі, на які приходили, зокрема, представники влади, представники опозиції. Найдивовижніше, що влада дозволяла проводити такі заходи».

За словами Едуарда Пальчіса, Нестеренко – лише посередник, який навряд чи живе в Білорусі: «Справа в тім, що вони знайшли, швидше за все, якогось, можна сказати, політтехнолога, він не розбирався в білоруських ЗМІ, що зрозуміло зі спілкування з ним, він просто викуповував контактні бази, скайп, телефони білоруських журналістів, редакторів, активістів, блогерів і сам зв'язувався з ними, пропонував гроші за розміщення новин, постів, висвітлення якоїсь діяльності, написання статей. Особливо «талановитих» вони пропонували таємно брати на зарплату, на роботу, а також з прицілом, що їм потрібні контакти серед бізнесу, серед чиновників, серед якихось верхівок в різних сферах – від журналістів до членів політичних партій – немов така активістська база».

Розцінки на замовні публікації, каже Пальчіс, сягали 200 доларів за текст: «Від 50 до 200 доларів за інформацію просто про круглий стіл цієї проросійської групи «Громадянська згода», яка проводила круглі столи у Вітебську, в інших містах. Безлічі журналістів, ЗМІ, навіть великим паблікам в соцмережах вони пропонували досить хороші гроші просто за репост, за переписування новини. І дуже багато людей про це говорили, що до них зверталися з цим проханням» (інформацію про те, що з ними зв'язувався Аркадій Нестеренко, ще кілька білоруських журналістів підтвердили радіостанції «Німецька хвиля»).

Як в цілому можна охарактеризувати тональність публікацій, за які білоруським журналістам пропонували платити ці гроші? Едуард Пальчіс пояснює: «Це публікації про те, що поки між владою і опозицією в Білорусі точиться протистояння, якась третя сила виступає як посередник, садить всіх за стіл переговорів, намагається шукати виходи з проблемної ситуації. Це дуже хитра позиція. Тому що до цього проросійські сили асоціювалися, навпаки, з агресією, якимись агресивними гаслами, діями, а тут, навпаки, вони саме за процвітання і економічну стабільність Білорусі і проти зіткнень всередині неї».

Як випливає з листування Володимира Чуденцова з замовниками публікацій, оплачувати їх вони були готові навіть готівкою – незважаючи на порушену щодо фігурантів «справи Регнум» Павловця і Шиптенка справу «про незаконне підприємництво». Гроші в будь-яку точку Мінська завжди був готовий привезти спеціальний кур'єр.

На запитання про те, чому за всім цим стоїть Кремль, Едуард Пальчіс наводить ще один фрагмент свого листування з Аркадієм Нестеренком в Skype: «Коли я написав, що мені теж потрібна робота, то мене запитали: а для якої країни? І почали перераховувати: Україна, Казахстан, Грузія, Македонія, Болгарія і так далі. Зрозуміло, що білоруські спецслужби ніяких інтересів в Македонії не мають, і російськомовні проекти на підтримку проросійської лінії в цій країні їм або Україні не потрібні. Уже було багато досліджень щодо ботів, коментаторів, і завжди одна і та ж схема: створення такого переліку ресурсів, вплив на одні і ті ж країни. Ми аналізували зламану пошту одного з російських пропагандистів, і там ланцюжок вів до Кремля, аж до заступника Владислава Суркова (помічник президента Росії – ред.) Потоки грошей для напрацювання своєї агентури йдуть з адміністрації президента Росії».

Едуард Пальчіс говорить про листування головного редактора одеського проросійського сайту «Інфоцентр» Артема Бузили, який був заарештований і засуджений українським судом до 3 років і 8 місяців позбавлення волі у 2015 році за статтею «сепаратизм». Він був достроково звільнений за «законом Савченко», згідно з яким 1 день в СІЗО зараховується за 2 дні в колонії. Відразу після звільнення Бузило поїхав до Москви. В його листуванні, опублікованому сайтом InformNapalm, йдеться, зокрема, про тих самих «публіцистів Регнум» Павловця і Шиптенка: якийсь адресат з Москви (в InformNapalm припускають, що він працює в адміністрації президента Росії) пропонує Бузилі розглянути їхні кандидатури як авторів замовних публікацій.

Лідер руху «Громадянська згода» Артем Агафонов у коментарі для Радіо Свобода категорично відкинув причетність до «купівлі журналістів» в Білорусі, хоча і визнав, що його рух розміщував за гроші публікації в білоруських ЗМІ. Він каже, що поняття не має, хто спілкувався з білоруськими журналістами від імені «Аркадія Нестеренка». Джерела фінансування сайту «Політринг» і руху «Громадянська згода» він не розкриває. Агафонов також заперечує існування «валіз кешу», про які пише Едуард Пальчіс і якими нібито оплачувалися послуги білоруських журналістів, хоча і не приховує, що готівкові гроші в цій історії фігурують. «Якщо цікаво подивитися на «валізу кешу» – ось так виглядає загальний місячний гонорар здебільшого авторів сайту», – написав лідер «Громадянської згоди» кореспонденту Радіо Свобода, додавши фотографію невеликої купки білоруських купюр різного номіналу. Серед них вдалося нарахувати 720 білоруських рублів (370 доларів), Агафонов уточнив, що насправді грошей «трохи більше». У коментарях у «Фейсбуці» Агафонова під постом, де він розповідає про намір зареєструватися індивідуальним підприємцем, білоруський журналіст Віктор Нікітенко скаржиться, що йому «пропонували оплату за пост в розмірі 20 доларів без будь-яких домовленостей», і саме тому він відмовився співпрацювати з «Політрингом» і «Громадянською згодою».

На думку Едуарда Пальчіса, після «справи Регнум» організаторам нової мережі проросійських авторів і коментаторів буде вкрай складно досягти своєї мети. «Вони працюють дуже незграбно, тому що вони просто купили бази і стали всім намагатися писати. У Білорусі – маленький медіапростір, і всі одне одного знають, тому досить швидко мені прислали цю інформацію».

Білоруська влада, каже блогер, також, напевно, прекрасно поінформована про те, що відбувається, однак навряд чи слід чекати від неї блискавичної реакції: «Я думаю, вони знали про це ще до моєї публікації. У нас дуже ретельне, тотальне спостереження за всім і всіма. Але питання в тому, що білоруські спецслужби і влада теж не можуть на все реагувати. Той же «Регнум» – вони чекали роками, поки не накопичили докази, навіть МЗС Росії, навіть Марія Захарова не захищала цих заарештованих журналістів, сказавши, що це «пропагандисти», що у Росії з Білоруссю хороші відносини, і це внутрішня справа Білорусі, кого вони заарештовують. У цьому випадку, напевно, з боку силовиків Білорусі буде мовчання».

На запитання про те, в чому небезпека російської «м'якої сили», Пальчіс відповідає так: «Така мережа – це класичний агентурний вплив». Він порівнює ситуацію з Україною напередодні Майдану, анексією Криму та війною на сході України: «Йде збирання певних сил для якоїсь години Х, і якщо ці сили знадобляться, то будуть задіяні».

У Росії, і особливо в Москві, гонорари в 20-50 доларів можуть здатися комусь смішними, але для Білорусі, говорить Пальчіс, це – великі гроші. Загальний бюджет, який міг бути виділений на «вербування журналістів і лідерів громадської думки», блогер оцінює приблизно в 100 тисяч доларів на рік. «Якщо зараз вони не доб'ються свого, то просто почнуть закидати грошима. Я впевнений, що якщо вони збільшать ставки в п'ять разів, то багато хто не витримає спокуси. Але ми будемо намагатися і далі цьому протистояти. Плюс Білорусі в тому, що у нас дуже багато незалежних читачів, у яких йде відторгнення, їм складно буде щось нав'язати. Пропагандисти в основному не вміють працювати креативно, пишуть незграбно, працюють незграбно, нецікаво, і це вже викликає відторгнення. Тому, сподіваюся, впораємося, і у нас буде все по-чесному».

Тим часом, суди у «справі Регнум» в Білорусі продовжуються і подальша доля обвинувачених поки не зовсім зрозуміла. У березні 2017 року «Регнум» вже опинявся в центрі історії, пов'язаної зі спробою Росії впливати на політику європейських країн. На сайті агентства була опублікована серія інтерв'ю Володимира Усовського з проросійськи налаштованими польськими політиками. У зламаному хакерами листуванні Усовського виявилися листи, які свідчать, що він був координатором дій проросійськи налаштованих груп в країнах Центральної та Східної Європи. У червні на сайті «Регнум» було опубліковано інтерв'ю нобелівського лауреата з літератури Світлани Алексієвич – всупереч її волі. Це викликало бурхливі суперечки в соціальних мережах. Керівник агентства Модест Колеров тоді пояснив публікацію тим, що текст інтерв'ю не був спотворений його автором і пообіцяв надати як доказ аудіозапис бесіди.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода