Найвідоміші місця Лондона упізнають багато навіть тих людей, які ніколи в житті не були у Великій Британії: Біґ Бен на вежі парламентської будівлі, колона з пам’ятником адміралу Нельсону на Трафальгарській площі – споруди, яким сотні років. Але також символом старовинного міста стало оглядове колесо «Лондонське око» на березі Темзи та хмарочоси східної частини району Сіті.
Поєднання та конкуренція старого з новим у британській столиці відбувається постійно і супроводжується гострими суперечками.
Є будівлі в Лондоні, які люблять практично усі: Собор Святого Павла, Кенсінгтонський палац, Маєток Мальборо, Королівська обсерваторія в Гринвічу та військово-морський коледж у південно-східній частині Лондона.
Усі вони – творіння одного з найулюбленіших британських архітекторів Крістофера Рена, який відбудовував Лондон після нищівної пожежі 1666 року, його класичний стиль символізує золотий вік Великої Британії.
Чимало людей вважають, що саме ті будівлі і мають бути зразком для всіх архітекторів, що треба дотримуватися стилю, функціональності, а головне – випробуваних історією принципів смаку.
Аргументи принца
Палким захисником такої архітектури виявив себе спадкоємець англійського престолу, син королеви Єлизавети Другої принц Чарльз.
«Погляньте на цей жах», – з докором каже Чарльз у документальному фільмі, для якого він проплив у човні Темзою через Лондон, і з явним осудом показував на хмарочоси лондонського Сіті, які тьмяно височіли у лондонській імлі.
Принц Чарльз здобув прихильників, але також і чимало опонентів, долучившись до вічних дискусій про те, які будівлі гарні, а які ні.
В одному з інтерв’ю в зв’язку з дискусією він сказав: «Я не хочу, щоб ця країна, якою я захоплююся і за яку дуже дбаю, як і багато інших людей, я не хочу, щоб вона зникла під купою огидності. І я ще хочу сказати, щоб наголосити на основі своїх аргументів: отже, в той час як я назагал не проти авангарду, я не думаю, що це правильно і розумно, коли авангард стає панівним. А саме це, на мою думку, сталося. І не лише в архітектурі, але й у багатьох інших сферах».
Деякі опоненти проголошують, що принц Чарльз просто не має права втручатися у такі дискусії, бо він не архітектор і лише зловживає своїм привілейованим становищем.
На спеціальній дискусії, скликаній у «Королівському географічному товаристві» у розпал суперечок кілька років тому, британський критик, публіцист і коментатор Стівен Бейлі категорично відкинув твердження принца Чарльза та його однодумців, що сучасна архітектура – це накопичення «скляних обрубків».
«Найкраще, на їхню думку може існувати лише у минулому. Хіба не страшно так боятися майбутнього і відкидати сучасне? Принц Валлійський запропонував нам смішні метафори й недовіру до творчості. Звичайно, ніхто, окрім дурнів, не буде заперечувати, що упродовж минулого сторіччя зведено чимало жахливих будівель. Але жахливі споруди будували і в позаминулих сторіччях, проти вони зникли, не витримали випробування часом. І саме прив’язаність до того, що вціліло, плутає погляд принца на історію», – сказав Бейлі.
«Не можна лише копіювати минуле», – стверджував далі Стівен Бейлі, проголошуючи, що творчість і новаторство – це рушій цивілізації.
Але принц Чарльз уособлює бажання величезної більшості британців зберігати кращі зразки минулого або навіть не обов’язково найкращі, а просто такі, що дійшли до нас і стали символами своїх часів.
Усе старе – цінне?
Британські законодавці виробили величезну і складну систему законів, які оберігають старі будівлі.
Урядова програма оновлена 2015 року проголошує: «Наше історичне довкілля творять будівлі, пам’ятники, місцевості й ландшафти, які відображають нашу історію. Якщо не вдаватися до дій задля захисту і задля збереження історичного довкілля, то важливі місця ризикують зазнати змін і втратити те, що робить їх особливими. Або вони можуть бути навіть знищені й втрачені назавжди».
Одним із найдієвіших способів захисту зразків архітектури і навіть природніх ландшафтів є система зарахування їх до історично цінних.
Зараховані до таких списків будівлі в Британії не можна зносити і не можна навіть змінювати без окремого дозволу.
Будівлі, оголошені історичною цінністю, діляться на категорії, і найвища з них забороняє власникам робити будь-які зміни, навіть, наприклад, зміну кольору чи типу фарби на дверях та віконних рамах.
Східна частина британської столиці наїжачилася хмарочосами. Оскільки там історичних забудов було мало, планувальники дозволили рости громаддю зі сталі й скла.
А вище по Темзі на лівому березі цікавий приклад проблеми з охороною історичних будівель – давно завмерла електростанція Баттерсі, відома шанувальникам рок-музики з обкладинки альбому Pink Floyd Animals.
1980 року уряд вніс порожню будівлю у список історичних архітектурних пам’яток. Але десятками років вона стояла пусткою з купами сміття й вибитими вікнами.
Статус історичної будівлі не дозволяв її знести, а ремонт чи реконструкція виявилися такими дорогими, що кілька проектів провалилися.
Лише тепер будується комплекс житлових, торговельних та інших споруд довкола основної будівлі електростанції.
Деколи погані будівлі вбивають
24-поверховий житловий лондонський будинок «Ґренфел тавер» горів так швидко й палав так потужно, що пожежники, хоч і приїхали за лічені хвилини, не змогли врятувати всіх людей.
Зараз кількість загиблих у вогні перевищує 80, але доля ще багатьох зниклих безвісти людей з’ясовується.
Така страшна ціна була заплачена за помилки в плануванні й реконструкції житлового будинку.
Підозра впала на матеріали, використані для теплоізоляції та обшивки. Очевидно, саме вони спричинили швидке поширення вогню.
