Коли українські артисти виступають в Росії, тоді ми належимо до одного простору – «русского мира» – Компаніченко

Виступаючи в Росії, українські артисти зводять простори двох держав до одного – «русского мира», вважає співак і кобзар Тарас Компаніченко. Він наголошує: митці не можуть існувати поза політикою, бо культура – це і є велика політика. Водночас народний депутат Олексій Гончаренко зауважує, що держава не повинна у цьому випадку ставати цензором, а саме суспільство має «голосувати» за того чи іншого артиста гаманцем.

​– Наприкінці травня через протести активістів в Одесі скасували свої виступи Світлана Лобода, Іван Дорн. Сутичками представників громадськості з поліцією нещодавно супроводжувався виступ Ірини Білик – через її поїздки в окупований Крим. На Вашу думку, такі акції можуть зіпсувати курортний сезон в Одесі?

Олексій Гончаренко: Думаю, на курортному сезоні це не позначиться. Це звучить серйозно, але такі випадки поодинокі. І в принципі, великого розголосу набувають лише в ЗМІ. Приміром, зараз закінчуються гастролі в Одесі московського театру «Школа сучасної п’єси», керівником якого є одесит, режисер Йосип Райхельгауз. Ця людина підтримувала Україну завжди. І спектаклі пройшли на «ура».

Взагалі останні події – це, можливо, прояв конкретної боротьби між одними закладами й іншими, часом – це намагання громадянського суспільства захиститися від тих виконавців, які займають незрозумілу позицію. Але часто такі події мають невідоме коріння і далекі від патріотизму.

– Може варто це якось законодавчо врегулювати: скласти правила, список санкцій за концерти українських виконавців у Криму чи Росії?

​Олексій Гончаренко: Коли ми говоримо про українських артистів, то думаю, що не варто. Бо мова йде про українських громадян, і це мають врегульовувати самі люди. Ми, як суспільство, маємо, можливо, бойкотувати таких артистів, але не думаю, що варто переводити це в законодавче поле. По-перше, це сумнівно з точки зору Конституції, бо вони громадяни України і мають право вільно обирати, куди їм їздити і що робити. Тому якось заборонити їм це неможливо. Мені здається, якщо суспільство є дорослим і зрілим, то бойкотуватимуть самі люди.

– Чи можуть митці під час гібридної, неоголошеної війни лишатися поза політикою і не демонструвати громадянську позицію?

Олексій Гончаренко: Це справа кожного митця окремо, а справа суспільства це оцінювати. Особисто я не ходжу на концерти артиста, який демонструє свою неповагу до батьківщини. Минулого року до Росії в’їхало чотири мільйони українців. З різних причин: у когось там родичі, у когось – справи, але заклеймити всіх – це неправильно. Це гібридна війна, а не війна 1941-1945, це інша війна, в якій перемагати треба по-іншому.

Якщо хтось сьогодні не може заробити в Україні, але заробляючи в Росії, привозить цю копійку додому і годує свою родину, то виграє від цього Україна чи програє? Це складне питання. І його точно не можна вирішувати шляхом заборони.

Тарас Компаніченко: Формулюючи так питання, мовляв, мистецтво належить всім, а митці можуть лишатися поза політикою – у цьому є певна доля лукавства. Бо митці є публічними особами, про них пишуть медіа, вони є тими, за ким слідкують люди. І просто так лишатися поза політикою не вийде. Це маленька сіра людина може лишатися поза політикою, а митець за самим визначенням не може бути поза політикою. Особливо ті, про кого ми зараз говоримо.

Так, це гібридна війна, але в тому й річ, щоб розпізнавати риси цієї гібридної війни. Тобто можна заховати голову в пісок і казати: давайте закінчувати «перипетії» і відновлювати прекрасні діалоги з Росією, як зараз говорять так звані митці.

– Українці повинні висловлювати свою позицію стосовно таких митців, свою незгоду, забороняти їм концерти і в якій формі? Бо інколи це переростає в бійки?

​Тарас Компаніченко: Коли держава не впоралася на початку цієї гібридної війни, то в хід пішли добровольці. Тобто якби добровольці не закрили своїми грудьми ці «щілини», то не знаю, чи вистояли б ми. Так само за справу береться громадянське суспільство, коли держава не впоралася з певними своїми завданнями. Мають бути чіткі правила. Бо на позір, коли проходить «Євробачення» – у нас діють закони стосовно артистки, яка була в Криму. Має бути одна позиція.

– І стосуватися не лише тих, хто приїжджає в Україну, а й їздить в Росію?

​Тарас Компаніченко: Це взагалі абсурдна ситуація. Люди просто не розуміють, що в такому випадку ми належимо до одного простору – до «русского мира». Тобто так це трактують росіяни. Люди, які мислять глобально розуміють, що культура – це велика політика. А ми й досі хочемо заховати голову в пісок і сказати, що культура поза політикою. Ні, друзі, культура – це велика політика. І митці, які їздять туди – це просто ганебно. Нехай поїдуть на фронт.

– Але в такому випадку, чи не буде це цензурою? Що це буде: комісія з моралі, яка буде аналізувати їхні вчинки? До чого це може призвести? І чи треба це взагалі робити?

Тарас Компаніченко: Ні, ми не можемо цього робити. Тут йдеться про суспільну позицію. Я проти того, щоб задіювати якісь силові сценарії і таке інше. Але суспільство, на жаль, складається з різних людей, які по-різному, зокрема, виражають емоції. Це було й раніше, коли людина погано грала в театрі, зокрема, в шекспірівському, її закидали якимись недоїдками. На жаль, такі речі, коли люди «закидають», лишилися. Я проти цього, бо це не цивілізовано. Але це позиція суспільства, яке просто втомилося від цього лицемірства, від того, що люди не хочуть бачити реалії.

ЕФІР «РАНКОВОЇ СВОБОДИ» ПОВНІСТЮ: