Американський аналітичний центр The Atlantic Council опублікував думку Тараса Кузьо, експерта із Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті про те, в чому полягають подвійні стандарти НАТО щодо членства України в альянсі. Американська розвідувально-аналітична організація Stratfor пояснює, як саме зростання кількості людей нового покоління в країнах пострадянського простору вплине на зниження російського впливу. А американський аналітичний центр The National Interest розмірковує над тим, чи продовжуватимуть західні країни політику санкцій щодо Росії.
Як пише Тараз Кузьо, експерт із Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті в розділі «Блоги» американського аналітичного центру The Atlantic Council, нещодавно ЄС зробив Чорногорії пропозицію щодо вступу, а вже 5 червня країна стане членом НАТО, при тому, що стандарти для включення країни до альянсу були досить низькими, порівняно з тими, які висунули Україні та Грузії.
Автор розмірковує над тим, чому існує така суттєва різниця у стандартах для вступу в НАТО для різних країн. Він зазначає, що Чорногорія з армією у 2 тисячі осіб та військовим бюджетом у 69 мільйонів доларів становитиме незначну користь для альянсу, у той час як українські війська складають разом 450 тисяч осіб, а військовий бюджет становить 5% від ВВП. Стратегічна важливість чорногорських військово-морських баз також є значно нижчою, ніж ті, що розташовані в Одесі та Маріуполі. На відміну від України, Чорногорія також не має військово-промислового комплексу та є єдиною країною, яка брала участь у всіх великих операціях під егідою НАТО, зазначає Кузьо.
Він також підкреслює, що НАТО не вимагало від Чорногорії проведення референдуму щодо вступу в альянс, у той час як, згідно з опитуванням, більшість українців підтримали б вступ до альянсу. Також зазначається, що, згідно із заявами альянсу, заморожені конфлікти в Грузії та Україні стоять на шляху до приєднання до НАТО, та це не турбувало організацію, коли вона запросила стати членом, наприклад, Північний Кіпр.
Беручи до уваги вищезазначене, Кузьо підсумовує, що «відповідь альянсу Києву не може розглядатися тільки як прагматизм або лише питання політики. Це, просто кажучи, ляпас».
Американська розвідувально-аналітична організація Stratfor прогнозує, що зі зростанням кількості людей, що народилися після розпаду СРСР, відбуватимуться значні політичні та культурні зміни у Євразії, використання російської мови знижуватиметься, а люди будуть все менш толерантнішими до корупції та радянських методів підтримання безпеки.
Як пояснює автор, розпад СРСР став початком нової ери, в якій Росія разом з іншими пострадянськими державами мала нагоду розробити новий курс економічного, політичного та соціального розвитку, але вона й досі використовує радянські військові та політичні методи маніпуляцій для збереження свого домінування у регіоні. Тим не менш, на думку автора, зростаюча кількість людей нового покоління вже почала змінювати ситуацію.
Зазначається, що використання російської мови суттєво знижується у всьому регіоні, включаючи Україну, Грузію та Казахстан: її вивчення у школах більшості країн Євразії вже не є обов’язковим. Більше того, деякі країни, такі як Казахстан, навіть переходять з кирилиці на латинський алфавіт. Таким чином «лінгвістичні зміни в російській периферії послаблять свій культурний вплив».
Та сама Росія, пише автор, має більш суттєві загрози всередині країни. З часом у різних пострадянських країнах люди стали все менш толерантнішими до корумпованих деспотичних лідерів, та з 2000-х років мала місце не одна революція, що було неможливим у радянські часи – наприклад, Євромайдан в Україні чи нещодавні протести в Білорусі. Сама ж Росія також не має імунітету проти протестів, зазначає автор, а економічний спад та корупційні скандали стають все менш прийнятними для населення, особливо для нових поколінь.
Автор прогнозує, що незважаючи на те, що Росія буде адаптуватися до «культурних, соціальних і технологічних змін, демографічні та мовні зміни працюватимуть проти Москви, незалежно від того, яку політику він проводить», а «зі зростанням євразійського населення пострадянського часу, позиція Росії як регіонального домінантна, швидше за все, опиниться під зростаючою загрозою».
Американський аналітичний центр The National Interest розмірковує над тим, чи продовжуватимуть західні країни політику санкцій щодо Росії, аналізуючи виступ різних експертів під час панельної дискусії щодо санкцій у Центрі національних інтересів. Зазначається, що експерти вважають, що санкції США проти Росії наразі не мають чіткої мети, але продовжуватимуться у найближчому майбутньому.
Автор зазначає, що на думку Кайла Паркера, високопосадовця комітету Палати із закордонних справ США, який тісно залучений до питання антиросійських санкцій, який вважає, що Конгрес хоче посилити санкції, вважаючи їх «символічно ефективними», адже «російське керівництво не перестає згадувати про них, що підсилює віру Конгресу в ефективність санкцій».
Сергій Алексашенко – старший науковий співробітник Інституту Брукінгса та колишній заступник голови правління Центрального банку Росії вважає, що «санкції не відіграють наразі ніякої ролі», а їхній загальний економічний тиск став значно нижчим, ніж у 2014-му. На його думку, «санкції не змогли досягти своїх цілей і не підірвали авторитет уряду Путіна». Експерт також відзначив, що Кремль не має на меті захоплювати інші частини українських земель, адже йому й так вистачає дестабілізації в Україні, яку він створив, а через засоби масової інформації Путін забезпечив думку у суспільстві про те, що санкції є ціною за російську незалежність.
У статті також зазначається, що Ніколас Гвоздєв – професор у справах національної безпеки в США у Військово-морському коледжі зазначив, що незважаючи на той факт, що Європа не скасує санкції проти Росії найближчим часом, вона й не накладе нові, адже ЄС не вигідний економічний занепад країни, яка є основним постачальником їй енергетичних ресурсів.
