Триває другий етап конкурсу до нового Верховного суду, який буде ухвалювати остаточні рішення, як остання, касаційна інстанція. Ведучи прицільне спостереження за його перебігом, журналісти програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та каналу «UA:Перший») зосередились на кримінальній касації – це той відділ Верховного суду, який буде розглядати в тому числі й корупційні злочини. Хто виноситиме фінальний вердикт українським топ-корупціонерам?
Співбесіди – це завершальний етап конкурсу до нового Верховного cуду. Чинний склад суддів Верховного суду має оновитися з тим, щоб підвищити довіру громадськості до судової влади. Також судова реформа ліквідовує зайву ланку старих вищих спеціалізованих судів (адміністративного, господарського, з розгляду цивільних та кримінальних справ) між апеляційними судами та Верховним, на яку за часів президентства Януковича переклали майже всі касаційні повноваження.
У новому Верховному суді буде чотири касаційні суди (адміністративний, господарський, кримінальний, цивільний) та Велика палата.
Знімальна група програми «Схеми» стежила за співбесідами лише до однієї із чотирьох касаційних інстанцій, а саме касаційної кримінальної. Саме судді цього підрозділу згодом розглядатимуть справи, пов’язані з корупцією, і саме їхні рішення будуть остаточними як найвищої судової інстанції в Україні.
Знайомі чи малознайомі?
Співбесіда на посади суддів Верховного суду. Чотири члени Вищої кваліфікаційної комісії екзаменують кандидата – науковця з Харківського юридичного університету В’ячеслава Вапнярчука. Співбесіда триває годину. Лише один член комісії – Сергій Прилипко – практично весь час мовчить. Він озвучив єдине запитання, та й те стосувалося не кандидата, а представника від Громадської ради доброчесності.
Згодом стає зрозумілою можлива причина мовчання члена комісії Сергія Прилипка – він знайомий із кандидатом до Верховного суду В’ячеславом Вапнярчуком. Вапнярчук і Прилипко працювали раніше в одному закладі – Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в Харкові.
«Ми працюємо разом більше 20 років в одному університеті. Якщо Ви слідкували за трансляцією – він самоусунувся від спілкування зі мною», – наголошує В’ячеслав Вапнярчук, заступник декана Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і кандидат на посаду у Верховному суді. Він вважає, що це порушує рівність умов для всіх кандидатів: «А чому ні? Він принципова людина. Я не думаю, що це вплине на його рішення».
Член комісії Сергій Прилипко пояснив, чому він весь час мовчав на співбесіді Вапнярчука: «Тому що колись я його знав, ми працювали разом, щоб не бути упередженим. Ніяких конфліктів інтересів це не має. Самовідвід не було підстав робити. Я ставив всім запитання. А ті запитання, які я хотів поставити, поставили інші члени комісії».
Члени комісії, якщо вони мають потенційний конфлікт інтересів, мали б оголосити самовідвід і не брати участь у засіданні.
«Кодекс суддівської етики нам говорить про те, що правосуддя має не тільки чинитися, а й має бути очевидним пересічному громадянинові, що воно робиться. Тобто якщо немає ніякої упередженості, але суспільству відомо, що ці люди якось пов’язані, разом працювали чи можуть бути упередженими стосовно одне одного, то це не найкраще свідчить про те, що відбувається», – зазначає член Громадської ради доброчесності, представник від ГОTransparency International Ukraine Михайло Жернаков.
Для деяких членів комісії це складний вибір – кого вважати знайомим кандидатом, а кого менш знайомим. Ось що про це думає член комісії з відбору суддів Верховного суду Володимир Бутенко: «Нас же не така велика кількість членів Вищої кваліфкомісії. Якщо Ви знаєте, нас на сьогоднішній день 15 залишилося. Якщо ми всі заявимо самовідвід відносно тих людей, з якими я можу просто привітатися, тоді тут просто нікому буде оцінювати і слухати їхні справи».
Хто і кому присягав?
Як з’ясувалося під час вивчення досьє кандидатів, деякі з них – чинні судді – не складали присягу судді за незалежності України. Вони стали суддями в часи Радянського Союзу. Наприклад, Світлана Вус, кандидатка до нового Верховного суду і суддя нинішнього Верховного суду України, яка в досьє зазначила, що присяги судді не складала.
«Присягу не складали, бо ми були народні судді і нас обирав народ. І тоді якось так не було присяги. Принаймні, в особовій справі її не було. Деякі підписували, а в мене не було. І я не могла сказати, що я приймала присягу. Це нічого не означає – ми маємо все виконувати, як і ті, хто приймав присягу», – каже вона. І на уточнення журналіста, що увесь цей час суддя ухвалювала рішення, не присягаючи українському народу, вона додала: «Так не можна сказати. Це формальність».
Кандидат до нового Верховного суду Валентин Зубар, чинний суддя Вищого спеціалізованого суду України, присягу склав у 1990 році, тобто ще як суддя СРСР.
Попри це він запевняє, що складав присягу народу України. На уточнення журналіста, що тоді ще Україна не була незалежною, суддя пояснює: «Тоді був народ України».
Однак у тексті присяги, яку найімовірніше складав суддя, український народ не згадується.
У тексті, відповідно до указу президії Верховної Ради Української РСР за 1989 рік, є такі слова «усі свої знання, здібності і досвід віддати справі... виховання громадян у дусі поваги до радянських законів».
Кандидат до нового Верховного суду і чинний суддя Вищого спеціалізованого суду України Володимир Британчук став суддею в Радянському Союзі ще в той час, коли не треба було складати присяги. Він стверджує, що увесь час працював суддею без присяги судді.
«Присягу судді я не складав. Коли Україна набула незалежності, вирішили, що це не обов’язково, і я автоматично продовжив бути суддею. Я не знаю (хто вирішив, – ред.) – мабуть, законодавча виконавча влада, яка переймалася в ті часи формуванням суддівського корпусу», – розповів він.
Колишній суддя, а нині член Громадської ради доброчесності (ГРД) Михайло Жернаков дізнався про відсутність присяги у деяких суддів від журналістів програми «Схеми».
Ця Громадська рада доброчесності може надавати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Їхній представник також присутній на всіх співбесідах.
«Постає питання відповідності. Чи може такий або така суддя називатися суддею? Якщо не складали присягу взагалі або складали не ту присягу, яка передбачена законом. Звичайно, це питання перехідного періоду, який у нас, на жаль, триває більш ніж 25 років. Але вони мали бути врегульовані. І якщо закон передбачає складання присяги судді, то всі судді мали б її скласти», – пояснює Михайло Жернаков.
Кожен кандидат до Верховного суду міг вказати до п’яти осіб, які можуть його рекомендувати. Низка суддів зазначила, що їх можуть рекомендувати політики та урядовці. Наприклад, кандидат до Верховного суду Віктор Остапук і чинний заступник голови Апеляційного суду Рівненської області зазначив в анкеті, що його може рекомендувати очільник Волинської обладміністрації. Саме в цій області суддя раніше теж працював.
«Схеми» поцікавилися, в чому саме очільник Волині може рекомендувати суддю:
– Як людину.
– Як людину яку? Надійну?
– Як людину.
– Яка може виконувати вказівки голови Волинської обладміністрації?
– Е-е… Ні.
– А як кого?
– Як людину.
– Як ви познайомилися?
– Я не пам’ятаю.
– Ви не пам’ятаєте, як познайомилися?
– Я не пам’ятаю, бо ми земляки, з одного району.
– В школі навчалися? В університеті?
– Ні, не в школі…
– На одній вулиці жили? Сусіди?
– Я не пам’ятаю, ще раз Вам кажу. Я працював суддею на Волині більше 20 років.
– І?..
– Я багато кого там знаю – область невелика.
– Це добре, що Ви його знаєте. А в чому саме він може Вас рекомендувати?
– Не знаю.
Наталія Білик – кандидатка до Верховного суду і голова Літинського районного суду на Вінниччині.
Кандидатка зазначила в анкеті, що її може рекомендувати народний депутат Іван Мельничук. «Схеми» раніше зафільмували, як депутат Іван Мельничук вставляє картку в гніздо для голосування за депутата-сусіда – сина президента Олексія Порошенка. Також депутат Мельничук, серед іншого, відомий тим, що відірвав рукав піджака депутата Сергія Лещенка.
Іван Мельничук був одним із найактивніших лобістів провладного кандидата на посаду аудитора НАБУ Найджела Брауна. Цей депутат також член антикорупційного комітету парламенту. У цьому контексті варто нагадати, що у разі обрання судді до Верховного суду, вона може розглядати справи, пов’язані з корупцією топ-урядовців.
– Ви вказали в рекомендаціях народного депутата Мельничука. З чим це пов’язано?
– Це пов’язано з тим,що він депутат-мажоритарник, за нього проголосувала переважна більшість району. Він знає роботу мою як судді і, якщо він висловить про мене думку, то це буде думка не тільки його, а загалом району.
– А що особисто Вас пов’язує як голову суду з народним депутатом від провладної фракції БПП?
– Нічого не пов’язує.
– Ви ж до нього звернулися, тобто Ви його особисто знаєте.
– Це людина, яку я знаю давно.
Кандидат до Верховного суду Едуард Давиденко зазначив, що його може рекомендувати помічник депутата Антона Геращенка Олексій Рудь. З яким однак, як стверджує конкурсант, він не знайомий, а лише ухвалював щодо нього виправдувальний судовий вирок.
Але чи варто кандидатам до Верховного суду зазначати політиків серед тих, хто має їх рекомендувати? Та чи повинні це робити ті, хто мав би демонструвати свою незалежність від будь яких політичних впливів?
Під час співбесід з’ясувалося, що багато кандидатів-суддів раніше працювали разом зі своїми родичами. Наприклад, Олександр Васильєв. У Апеляційному суді Донецької області він був суддею, а його дочка – помічницею судді. Таке робоче «сусідство», на його думку, – практика поширена та нормальна: «У багатьох суддів працюють доньки та сини помічниками».
Разом з донькою під боком працював й інший кандидат – суддя Апеляційного суду Донецької області Геннадій Гришин. «Були питання, що ми працюємо в одній організації, але однозначно вона йшла в цивільну палату, де і знаходилась», – пояснює це він.
В одній установі – Апеляційному суді Луганської області – працювала разом з донькою і суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Валентина Орлянська. Вона каже: спочатку «навіть не знала», що її дитину запросили працювати туди. А потім – коли їм траплялося розглядати одну справу – навмисне брала самовідвід.
У робочій біографії чинного судді Апеляційного суду Донецької області Олександра Демяносова теж був період, коли він працював у ньому разом з родичами – і з братом-суддею, і з пасинком, який був помічником іншого судді.«Брат працював у цивільній палаті, а я – криміналіст. Ми не перетиналися. Ніколи і ніде жодних конфліктів не виникало з цього приводу», – пояснює суддя.
Олександр Демяносов – один із кандидатів до кримінальної касації Верховного суду, щодо якого Громадська рада доброчесності дала негативний висновок.
Під час співбесіди з’ясувалося, що син судді навчається в Московському університеті за кошт українського бюджету і за направленням МЗС України. Співбесіду конкурсант все ж пройшов. Тепер у зв’язку з наявністю висновку Громадської ради доброчесності щодо його кандидатури мають проголосувати усі члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та вирішити: бути йому суддею Верховного суду чи ні. (Як відбувається ця процедура голосування – детально можна дізнатися тут).
Велика таємниця: частину критеріїв відбору досі замовчують
Наразі більшість кандидатів з негативним висновком від Громадської ради доброчесності пройшли далі. Загальні результати щодо усіх кандидатів мають оприлюднити після всіх співбесід.
Чи не найменшу кількість балів – 90 – кандидат може отримати на тестах. Лише у цій частині конкурсного відбору комісія на підрахунок ніяк не впливає, бо рахує машина. Найбільшу ж кількість балів можна отримати тоді, коли члени комісії виставляють їх на власний розсуд.
Так, 250 балів передбачені за професійну етику: 100 – за морально-психологічні якості, 150 – за неназвані «інші показники». Розпливчате формулювання «інші показники» трапляється також в оцінюванні критеріїв доброчесності, де за них нараховують 150 балів, а 100 – за інтегративність. Ще по 100 балів член комісії може дати кандидату за особисту та соціальну компетентність. Але не виключено, що бали за окремими критеріями члени комісії так і не оприлюднять.
«Сподіваюсь, комісія це вирішить, я ж не один вирішую. Це колегіальний орган», – коментує це голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергій Козьяков.
На прохання «Схем» пояснити, що мається на увазі під інтегративністю і як її визначають під час конкурсного відбору, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Павло Луцюк відповів: «Я вам про це принципово нічого не буду говорити, тому що Ви зараз оприлюдните моє інтерв’ю, і люди, які будуть в подальшому проходити (конкурс – ред.), почитають і зрозуміють, що ми вкладаємо в це поняття, і будуть під це підлаштовуватися».
Тим часом члени Громадської ради доброчесності занепокоєні тим, що деякі критерії конкурсного відбору до Верховного суду досі не зрозумілі.
«Дивує, що до сих пір, наприклад, не зрозуміло, яким чином будуть виставлятися бали кінцеві. Тобто досі співбесіди ідуть і нікому бали не виставляються, а бали розігруються величезні: тільки 500 балів за доброчесність та етику поведінки. Але кому поставлять 100, а кому 500 – критеріїв немає», – говорить Роман Маселко, член ГРД, представник від Transparency International Ukraine.
«Темні конячки» проходять далі
Співбесіди мають завершитися наприкінці травня. Далі – голосування членів комісії за кандидатів, щодо яких є негативний висновок від Громадської ради доброчесності. Згодом – оприлюднення імен переможців (це 30 найкращих кандидатів у кримінальній касації Верховного суду і ще по стільки ж – в інших трьох). Але досі незрозуміло: оприлюднюватимуть лише загальний бал, відданий за кандидатів, чи за зрізом усіх критеріїв; чи повідомлять про те, як саме голосував кожен член комісії за кожного кандидата, чи ні.
«Схеми» виявили, що низка кандидатів до Верховного суду – чинні судді – або не склали присягу, або зробили це ще в іншій державі – Радянському Союзі. Деякі кандидати зазначили в анкеті, що їх рекомендують політики та урядовці, чим поставили під сумнів свою незалежність від політичних впливів. Крім того, деякі члени комісії не завжди оголошують про самовідвід у випадку знайомства з кандидатом, що може свідчити про потенційний конфлікт інтересів та нерівність усіх учасників конкурсу.
А поки більшість кандидатів до нового Верховного суду, які отримали «чорну мітку» від Громадської ради доброчесності, успішно пройшли далі.
