Військово-політична ситуація в Афганістані загострюється з кожним тижнем, і, можливо, в якийсь момент на країну чекає розпад. При цьому афганська земля може знову перетворитися на місце протистояння США і Росії, як це вже було в кінці XX століття (правда, тоді замість Росії формальною стороною конфлікту був СРСР). Країни натяками звинувачують одна одну: США Росію в підтримці талібів, Росія США в допомозі угрупованню «Ісламська держава». Центральна влада в Кабулі виглядає все більш безсилою і корумпованою, а союз НАТО розмірковує про те, щоб знову направити в Афганістан сухопутні підрозділи.
Уряд Афганістану сьогодні контролює менше від половини території країни, причому в багатьох провінціях, де формально ще зберігається влада офіційного Кабула, вона давно стала номінальною. Про це йдеться в новому щоквартальному звіті відомства Спеціального генерального інспектора США з питань відновлення Афганістану (SIGAR). В кінці 2014 року з Афганістану було виведено майже 140-тисячний натовський контингент Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), що діяв тут 13 років. З початку 2015 року в країні в рамках набагато скромнішої небойової місії «Рішуча підтримка» залишаються близько 13 тисяч іноземних військовослужбовців, які беруть участі в бойових діях, а займаються тільки підготовкою Афганських національних сил безпеки (ANSF), в які включені збройні сили країни і різні поліцейські служби.
Успіху ці зусилля поки не принесли: боєздатність збройних сил, вірних Кабулу, постійно знижується, корупція в їхніх рядах зростає, а солдати і поліцейські масово дезертирують або переходять на сторону тих чи інших радикальних озброєних угруповань. В результаті центральна влада в Кабулі, всередині якої йде найжорстокіша фракційна боротьба між прихильниками непримиренних ворогів – президента Ашрафа Гані і прем'єр-міністра Абдулли Абдулли, – почала поступатися бойовикам, талібам або джихадистам з «Ісламської держави» одну територію за іншою.
Генеральний секретар Північноатлантичного союзу Єнс Столтенберґ 30 квітня заявив в інтерв’ю німецькій газеті Welt am Sonntag про можливе розширення місії «Рішуча підтримка» за рахунок чергового збільшення числа військовослужбовців НАТО в Афганістані. Можливо, останньою краплею для західних союзників Кабула стала раптова переможна атака маленької диверсійної групи талібів (10-12 осіб) на гарнізон 209-го корпусу армії Афганістану на околиці міста Мазарі-Шаріф, здійснена 21 квітня. У результаті якої загинули не менше ніж 200 афганських солдатів (за іншими версіями, набагато більше), які не зуміли дати противнику ніякого опору. Розслідування виявило, що ганебна для армії країни поразка стала наслідком корупції і, ймовірно, зради на вищому рівні серед афганських генералів – наприклад, з арсеналу гарнізону перед атакою талібів безслідно зникла ледь не половина зброї і боєприпасів. Після цього у відставку змушені були подати міністр оборони країни Абдулла Хабібі і глава штабу сухопутних військ Кадам Шахам Шаймієв.
24 квітня в Афганістан у зв'язку з цим інцидентом прибув міністр оборони США Джеймс Меттіс. На спільній прес-конференції з ним в Кабулі командувач американськими військами в Афганістані генерал Джон Ніколсон раптом знову побічно підтвердив повідомлення про те, що Росія незаконно постачає зброю талібам. У відповідь на запитання про достовірність цієї інформації генерал Ніколсон заявив: «Ми продовжуємо отримувати повідомлення про таку допомогу». За словами анонімних джерел газети The Washington Post в Пентагоні, впродовж останніх півтора року Москва збільшила поставки талібам військового обладнання і зброї, включаючи важкі кулемети, під приводом того, що ця зброя буде використана талібами проти угруповання «Ісламська держава».
В середині лютого Джон Ніколсон, виступаючи в комітеті Сенату США з питань збройних сил, також заявив, що вважає за необхідне відправити до Афганістану ще кілька тисяч американських солдатів, щоб допомогти афганським силам безпеки, які не здатні впоратися з талібами самостійно. У своїй промові в Сенаті Ніколсон вже тоді вперше заговорив, що Росія, а також Іран і Пакистан підтримують «Талібан», прагнучи легітимізувати цей рух, так як таліби нібито борються з бойовиками «Ісламської держави», а влада в Кабулі цього не робить.
На останні звинувачення Ніколсона негайно відреагував міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який назвав їх «безпідставними» і «непрофесійними». Глава російського МЗС зазначив, що немає жодного факту, що підтверджує слова командувача американським контингентом в Афганістані про постачання Москвою талібам зброї. При цьому низка російських дипломатів і журналістів у відповідь натякнули, що не виключають: діючі в Афганістані американські приватні військові компанії, наприклад, DynCorp, можуть таємно постачати зброю і бойовикам «Ісламської держави». По-перше, щоб зміцнити їхній потенціал проти талібів, яких у Вашингтоні вважають головним противником у регіоні, і, по-друге, щоб перетягнути до Афганістану всіх співчуваючих «Ісламській державі» екстремістів з Близького Сходу, з Сирії та Іраку, де вони більш небезпечні для американських інтересів.
Про те, що таліби в північних провінціях Афганістану нібито отримують зброю не з півдня, з Пакистану, а з Росії, через афгансько-таджицький кордон на річці Пяндж, в останні місяці кілька разів говорили депутати парламенту Афганістану, посилаючись на розповіді місцевих жителів у прикордонних районах, але без якихось конкретних доказів. Особливо голосно ці звинувачення почали звучати після того, як 15 лютого в Кабулі урочисто відзначили 28-річчя відходу з країни радянських військ, а головне – після дивної заяви спеціального представника Москви в Афганістані Заміра Кабулова, який сказав наступне: «Інтереси «Талібану» об'єктивно збігаються з нашими, коли мова заходить про боротьбу з прихильниками «Ісламської держави» в Афганістані». Кабулов при цьому визнав, як зазначає сама газета The Washington Post, що у Кремля і талібів вже давно «є канали для обміну інформацією».
Москва насправді дуже сильно побоюється розвалу Афганістану за «сирійською моделлю». Це може стрімко дестабілізувати всі держави Центральної Азії, сусідів Російської Федерації, яких досі в Кремлі сприймають як «історичні сфери впливу Росії». Тому російська влада вже зараз може обмірковувати всі варіанти запобігання такого сценарію, включаючи негласну відправку до Афганістану російських найманців – із сумнозвісної приватної військової компанії «ПВК Вагнера», яка вже має подібний досвід з початку російської військової операції в Сирії. Про це, зокрема, в лютому писало німецьке видання Die Zeit, в матеріалі, який ґрунтується на інтерв’ю з автором оголошення про набір «добровольців для служби Батьківщині» в соціальній мережі «ВКонтакте». Автор оголошення, який представився як «Ілля Іванов», розповів, що мова йде не про службу в Сирії, а про іншу країну, назву якої легко вгадати, тому що «в 80-х роках наша армія там вже була, там теж піски і гори».
Про ситуацію, що склалася нині в Афганістані, яку він називає «деградацією на межі катастрофи», в інтерв’ю Радіо Свобода розмірковує політолог-сходознавець Аркадій Дубнов:
– Слабкість уряду в Кабулі – це не новина, вона лише посилюється в останні 2-3 роки, з тих пір як в результаті президентських виборів, так і не визнаних легітимними, в країні була сформована фактично тимчасова адміністрація, з введенням посади голови виконавчої влади, яку обійняв Абдулла Абдулла, конкурент президента Ашрафа Гані, який не погодився з результатами виборів. Відтоді кабульську адміністрацію серйозно трясе. Повна ж деградація в Афганістані особливо спостерігається з минулого року, і виражається вона в тому, що урядова влада фактично перестала бути такою – особливо в північних провінціях, що межують з країнами Центральної Азії. Там є лише номінальне представництво кабульської адміністрації, яка, як то кажуть, швидше «тримає прапор», ніж щось контролює. Реальну владу представляють бойовики. Але якщо раніше тут був помітний «Талібан», то сьогодні це представники «Ісламської держави». Наприклад, тільки в прикордонній з Таджикистаном провінції Кундуз їх число досягає трьох тисяч. Причому кістяк їх становлять не уродженці Афганістану, а вихідці з держав Центральної Азії, з російського Північного Кавказу, і навіть уйгури, мусульмани з Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю.
Всі останні бойові зведення дуже яскраво демонструють корупцію в лавах урядових структур, продажність і нестійкість військових підрозділів і офіцерів афганської національної армії
Всі останні бойові зведення дуже яскраво це демонструють, в тому числі і корупцію в лавах урядових структур, продажність і нестійкість військових підрозділів і офіцерів афганської національної армії (АНА). В першу чергу, я говорю про катастрофу (інакше не можна назвати те, що трапилося), що сталося 21 квітня в Мазарі-Шаріфі, на півночі, недалеко від кордону з Узбекистаном, коли досі не ідентифіковані точно бойовики в кількості близько 10 осіб знищили більше ніж 200 військових.
– Усередині правлячого режиму в Кабулі дуже сильна ворожнеча між угрупованнями, партіями, фракціями. Як це позначилося на боєздатності афганської армії?
Армія Афганістану фінансується, озброюється. Але все її озброєння продається бойовикам і просто розтягується. Зникнення до 40 відсотків арсеналу 209-го корпусу під Мазарі-Шаріфа тому свідчення
– Армія Афганістану існує офіційно – вона є, вона фінансується, вона озброюється. Але все її озброєння продається бойовикам і просто розтягується. У провінціях боєздатність цих армійських підрозділів стає все більш і більш сумнівною. Солдати часто просто кидають свої підрозділи і йдуть, тому що вони ніяк не мотивовані. Падає довіра до підрозділів афганських офіційних структур з боку місцевого населення. Тому що набагато популярнішими, набагато більше, напевно, фінансованими стають підрозділи бойовиків, в першу чергу «Ісламської держави», у яких, мабуть, з грошима набагато менше проблем. Тому вони і підкуповують і місцевих урядовців, і місцевих армійських чинів. Ось це зникнення до 40 відсотків арсеналу 209-го корпусу під Мазарі-Шаріфа, яке виявилося напередодні нападу, тому свідчення.
– Хто зараз в Афганістані має більше реальної влади в провінціях? Таліби – варвари і злочинці, такі ж, як і джихадисти з угруповання «Ісламська держава». При цьому вони ворогують і один з одним. У чому причина цього їхнього протистояння?
– Як не сумно, слід визнати, треба називати речі своїми іменами, що таліби – це теж афганські національні структури, які, звичайно, підживлюються в першу чергу з Пакистану, і завдяки Пакистану існують. Їх політичною метою є виключно боротьба за владу в Афганістані, і одного разу їм уже цієї мети досягти вдалося. Вони панували з 1996 по 2001 роки, створивши «Ісламський емірат Афганістан». Вони, як і раніше, намагаються повторити свій успіх. І головний їхній супротивник – це адміністрація в Кабулі, підтримувана США і НАТО. Угруповання «Ісламська держава» – інтернаціональна сила, кістяк якої в Афганістані вже давно перестали становити афганці, якщо вони взагалі його коли-небудь і становили. Там якщо і є афганці, то це, швидше за все, наймані бойовики, яких набагато більше приваблює фінансове забезпечення «Ісламської держави», ніж ідеї «Талібану». Ідеологія «Ісламської держави» виходить за межі Афганістану. Ми пам'ятаємо карти, які поширювалися кілька років тому, умовно кажучи, «штабістами-ідеологами» «Ісламської держави», де Центральна Азія і навколишні її землі, в тому числі і китайський Сіньцзян, і північна частина Афганістану, відносяться до так званої» провінції Великий Хорасан» . Експансія для «Ісламської держави» – це обґрунтування поведінки. І саме ця ідея мотивує велику кількість уродженців цього регіону вступати в ряди угруповання.
– Чому таліби і бойовики «Ісламської держави» не можуть вступити в союз, навіть тимчасовий, щоб, припустимо, повалити центральну владу в Кабулі, а потім вже з’ясовувати стосунки між собою? Чому вони настільки непримиренні один до одного вже зараз?
– Це не зовсім так, вони і зараз подекуди тактично співпрацюють. Але на півдні і південному сході Афганістану, в південних провінціях, вони воюють один з одним. Основна причина цієї війни – боротьба за наркотрафік, за першість у виробництві героїну. Головними «виробничими областями» якого є Кандагар і ще низка східних і південно-східних провінцій. На півночі ж вони набагато «доброзичливіші» один до одного. Єдиною стороною цього «трикутника», яка страждає, є урядова адміністрація, в першу чергу на півночі.
Переливання бойовиків з «Ісламської держави» в «Талібан», а частіше назад, мабуть, відбувається. Оскільки «Ісламська держава» поки прямо не погрожує політичній владі в Кабулі, як здається уряду Ашрафа Гані, то це угруповання і не може бути їхнім головним противником, незважаючи на те, що американці оголошують, що вони борються в першу чергу з «Ісламською державою». Тому для Кабула головний противник – це «Талібан», внутрішня, військово-політична, опозиційна, структура, яка реально існує, популярність або підтримка якої в народі досить значима. Важко сказати, чим вона більше пояснюється – можливо, простим страхом, можливо, схильністю багатьох людей підкоритися більш перспективно сильному. Але це факт, – вважає Аркадій Дубнов.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
