Брюссель – Туреччина з незначною перевагою сказала «так» на недільному референдумі, що офіційно надасть нинішньому президентові країни широкі повноваження та можливість встановити свою систему правління державою. Тим часом у Євросоюзі обережно оцінюють цей крок, а експерти вже давно говорять про скочування Анкари до диктатури. Тим часом, як турецька опозиція заявляє про маніпуляції, а прихильники тепер вже «супер-президента» Реджепа Тейїпа Ердогана святкують перемогу, сам Ердоган виношує плани нових референдумів: щодо відмови від вступу до ЄС та поновлення смертної кари. Як стверджують фахівці, непрості турецько-європейські стосунки віднині можуть ускладнитися ще більше.
Трохи більше ніж 51 відсоток голосів громадян Туреччини та діаспори підтримали ініціативу переходу цієї держави на президентську форму правління. Крок, який дасть президентові цієї країни фактично необмежену владу та можливість залишатися у кріслі лідера держави ще понад десяток років.
Ідея, від якої Анкару різними способами застерігав весь демократичний світ. Натомість турецька преса, здебільшого провладна, після «зачисток», проведених після невдалої спроби державного перевороту в липні минулого року, нині заявляє про «перемогу народу» та «перемогу Туреччини».
«Виборчий орган Туреччини називає результати референдуму дійсними, а опозиція вимагає перерахунку»
Що ж означає цей поворот держави, що слугує своєрідним мостом між Азією та Європою, тривалий час перебуває у лавах НАТО та є кандидатом на вступ до ЄС, незважаючи на «заморожені» переговори з Брюсселем?
На думку експерта з питань Туреччини, викладача Брюссельського вільного університету Майзара Кожиняна, влада вже й нині головним чином перебуває в руках президента, а референдум Ердоганові був потрібен тільки для того, щоб зробити офіційними свої повноваження.
«Система вже сформована, але було багато критики з боку опозиції, мовляв, президент щодня порушує Конституцію. Щоб владнати цю проблему, лідер Туреччини вирішив провести конституційну реформу: сконцентрувати владу – і виконавчу, і законодавчу, і судову – в своїх руках. Він за бажанням зможе будь-коли розпустити парламент. Загалом Реджеп Тайїп Ердоган зацікавлений у одному: зміцнити свою гегемонічну владу», – каже експерт.
Жорстка диктатура та політичні репресії
Як наслідок, Туреччина скочується до жорсткої диктатури, а з часу невдалого державного перевороту її президент Реджеп Тейїп Ердоган проводить найжорсткіші політичні репресії за останні десятиліття: в країні зачинено близько двох сотень університетів і майже стільки ж засобів масової інформації. За ґратами опинилися 140 журналістів та сотні тисяч опозиціонерів, військових, правоохоронців, науковців й колишніх держслужбовців.
Опинившись на роздоріжжі між західним лібералізмом і авторитарним націоналізмом, Туреччина рухається до скорочення демократії вже протягом кількох останніх років, зауважують аналітики.
Скажімо, прагнучи, так би мовити, «президенціалізації» свого режиму, лідер Туреччини розгорнув широку кампанію популяризації сильного лідера, відправляючи своїх представників на зустрічі з діаспорою до держав із найбільшими турецькими спільнотами. Однак частині цих міністрів, заступників і дипломатів Ердогана просто заборонили виступи в Австрії, Нідерландах чи Німеччині. Обурена Анкара обрушила масу критики на адресу цілої низки європейських столиць.
Під час цієї кампанії за кілька тижнів до референдуму Ердоган, не добираючи дипломатичних виразів, навіть звинуватив Німеччину в нацистському підході: «Німеччино! Ти не маєш жодного відношення до демократії, і ви повинні знати, що ваші нещодавні методи не відрізняються від тих, що застосовувалися нацистами в минулому. Я думав, що в Німеччині нацизм закінчився, але виявляється, він все ще триває».
«Цирк» для виборця
Однак, як кажуть європейські експерти, закордонна популяризація ідеї зосередження влади в руках президента була розрахована не стільки на турецьку діаспору, як саме на внутрішній електорат. На цьому, зокрема, наголошує політолог зі Страсбурзького університету Самім Акгонюл.
«Вся ця провокація і весь цей «цирк» були адресовані не діаспорі, а домашнім виборцям, щоб посіяти між ними розбрат – між мусульманами і немусульманами, так би мовити, «нами-турками» і західним світом. Ердоган «грає на струнах» турецької ідентичності, націоналізму й задекларованої ним «війни між ісламським півмісяцем та новітніми христовими походами», – вважає експерт.
«Ердоган назвав референдум відображенням волі народу, хоча 48,8 відсотка проголосували проти нього»
Як свідчать нинішні результати всенародного голосування, таборові Ердогана добре вдалося вчинити розкол у турецькому суспільстві: голоси розділилися майже рівномірно надвоє. Характерно, що великі міста, включно із Анкарою, Стамбулом, Ізміром та південним сходом, де проживає велика курдська спільнота, проголосували проти ідеї концентрації влади у президента. Натомість за, так би мовити, новітній «султанат» проголосувала головним чином турецька провінція та значною мірою діаспора. Турецькі спільноти в державах європейської співдружності сказали «так» конституційним змінам для посилення президентської влади. Наприклад, це – 75 відсотків турків Бельгії, понад 71 у Нідерландах, понад 60 у Франції та Німеччині.
Анкара шантажує ЄС сирійськими мігрантами
Втім, не лише зсув Анкари до авторитаризму є викликом для Європейського союзу. На території цієї держави перебуває понад 3 мільйони біженців із охопленої війною Сирії, більша частина яких прагне опинитися будь-якою ціною в якійсь із держав співдружності. Як наслідок, для Брюсселя Туреччина стала чимось на кшталт охоронця її зовнішніх кордонів. Водночас ніхто з опитаних нами експертів не впевнений, що самі турки готові грати цю роль, та й чи спроможні вони на таку місію.
Французький політолог, автор книги «Туреччина: 100 запитань» Дороте Шміт, пояснює, що це дало Анкарі додатковий важіль тиску на європейських лідерів.
«На деградацію політичної ситуації в Туреччині наклалася й криза сирійських біженців, – каже експерт. – Вона стала елементом постійних торгів і шантажу європейців з боку Анкари. Все ще стверджуючи, що вони прагнуть приєднатися до ЄС, їхня дипломатія, внутрішні перетворення й, особливо, висловлювання на адресу європейців свідчать про те, що реального бажання стати частиною об’єднаної Європи серед турків стає все менше. Тому й серед держав європейської співдружності з цього приводу лунає розчарування».
Однак, стверджує французький аналітик, і Туреччина, і Європейський союз зацікавлені у тому, аби відносини й переговори щодо їхнього можливого членства продовжувалися. Дороте Шміт переконана, що Анкара – це головний партнер європейців, і у питаннях Близького Сходу, і щодо країн Кавказу, у відносинах із Росією, а також, очевидно, в контексті стосунків між Євросоюзом та Сполученими Штатами.
Обережні реакції з боку Європейського союзу та Ради Європи не забарилися: представники євроустанов закликають Туреччину прислухатися до рекомендацій Ради Європи, згідно з якими турецькі лідери повинні «уважно розглянути» подальші кроки після референдуму. Голова цієї установи зазначив, що «вкрай важливо забезпечити незалежності судової системи, відповідно до принципів верховенства права, що закріплені в Європейській конвенції з прав людини». Тим часом голова європейської дипломатії Федеріка Моґеріні та голова Єврокомісії закликали Анкару до широкого національного консенсусу.
Занепокоєння турецьким режимом в ЄС зростатиме?
Дипломати низки європейських країн звертають увагу на те, що все ще проводячи переговори з Ердоганом щодо тероризму чи міграції, будь-яке просування у сенсі можливого членства Туреччини в ЄС повністю призупинене відтоді, коли розпочалися переслідування та репресії внаслідок невдалого держперевороту.
«Нині наше занепокоєння стосується того, як нові владні повноваження президента будуть використані. Ми будемо дуже уважно за цим стежити. З моменту спроби військового перевороту, режим президента став значно жорсткішим. Треба уникнути того, аби цей процес зайшов ще далі, коли президент отримає нову владу», – каже бельгійський міністр закордонних справ Дідьє Рейндерс.
Але з огляду на те, як на свою перемогу відреагував сам Ердоган, занепокоєння усередині ЄС зростатиме: дізнавшись про результати референдуму, президент Туреччини анонсував негайний початок обговорення можливості відновлення смертної кари.
Перехід такої «червоної лінії» означатиме повне припинення зближення Туреччини із ЄС. Хоча щодо цього питання Реджеп Тайїп Ердоган кілька днів тому теж припустив можливість окремого референдуму.
Втім, як стверджують брюссельські експерти, просто відвернутися від Туреччини Захід не може ніяк: надто важливою є ця країна не тільки через свої великі розміри та географічне розташування, але й як один із головних політичних акторів на світовій сцені.
