Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Розвиток та вільне поширення інформаційних технологій робить роботу владних структур прозорою, законною та орієнтованою на потреби громадян. Державним структурам слід розуміти цей факт не як загрозу або виклик, а як нову можливість. Протидіяти поширенню соціальних мереж та спроби контролювати інтернет – це щось дуже схоже на боротьбу відомого літературного героя з вітряками. Владі мають допомогти зовсім інші рішення, а про їх відсутність дуже швидко нагадає саме суспільство.
Зовсім недавно ми стали свідками масштабних протестів в Російській Федерації. На відміну від попередніх років, вони мали низку особливостей. Незважаючи на спроби їх замовчування в ЗМІ, протести набули реально масового характеру та резонансу по всій території Росії. Але заслуговує уваги інше: використання тільки соціальних мереж, месенджерів та закритих груп активістами і учасниками. Фактично вперше – масова участь молоді, у тому числі підліткового віку. До речі, вимогами молодих людей було не вирішення поточних соціально-економічних проблем, а переважно питання вибору цивілізованого шляху розвитку країни. Це дуже схоже на позицію молодого покоління під час подій 2010-2011 років у Лівії та інших країнах, які охопила «арабська весна».
Безумовно, кремлівський режим намагається не допускати таких проявів громадської думки. Використовується весь арсенал впливу, переважно забороняючого та примусового характеру: моніторинг і контроль ЗМІ та всіх видів телекомунікацій, намагання контролювати інтернет-трафік, виявлення та локалізація організаторів, заборона проведення масових заходів та їх силове припинення тощо. Але, на мою думку, ключовими технологічними чинниками подій стали можливості обходу адміністративних та технічних обмежень активістами та учасниками масових подій ще на етапі їх підготовки. Ідея проведення заходів, гасла, запрошення до участі знайшли свою аудиторію переважно через соціальні мережі та інші медійні можливості сучасного суспільства, які держава в принципі контролювати не здатна. До речі, коли правоохоронні органи намагалися протидіяти масовим акціям вже по факту їх проведення, то соціальні мережі та інші ІТ-надбання дуже допомогли учасникам подій адекватно реагувати, поширюючи, в першу чергу, інформацію про насильство та порушення прав людини з боку силовиків.
Власне, російська влада навіть не зрозуміла новий характер протестів. Її реакція була традиційною: нехтування активністю та настроями громадян в соціальних мережах, силове реагування на факти протестів, їх замовчування в ЗМІ, відволікання уваги суспільства на теракти, події в Сирії чи в Україні тощо. За результатами подій, російські державні діячі та контрольовані ними спецслужби не знайшли нічого кращого, як подальше «закручування гайок»: з’явилися нові ініціативи щодо посилення контролю за російським інформаційним простором, обмежень, заборон тощо. Але темпи розвитку інформаційного суспільства навіть в російських реаліях випереджають розвиток можливостей силових структур щодо контролю та обмежень в інформаційному просторі.
Наведені події в Росії мусять замислитися представників українських еліт, які сьогодні перебувають при владі. На жаль, в Україні ми спостерігаємо з боку державних структур досить схожі прояви необґрунтованого адміністрування поширення інформації. Безумовно, частина таких заходів є вимушеною та доцільною, з огляду на російську інформаційну агресію та події в районі АТО. Але факт ворожої агресії не дає права прикриватися нею у всіх без винятку випадках. Серед свіжих антиприкладів – намагання впливу на ЗМІ під час відомого судового процесу над генералом Назаровим або «темники», злиті для «правильного коментування» в ЗМІ події про обов’язкове е-декларування для громадських організацій. І це на тлі того, що, за останніми дослідженнями, 85% населення підтримує насамперед антикорупційну реформу. З огляду на наведене вище, нічого, крім протилежного ефекту, ці спроби не принесли і не принесуть.
Звичайно, можна і надалі обирати шлях Північної Кореї та навіть Китаю, де влада залишає за собою монопольне право повністю контролювати інформаційний простір. Але ми всі розуміємо, що це шлях в нікуди. Практики західних країн з високим рівнем розвитку демократії та громадянських свобод свідчать про інше. Пропаганда, інформаційні операції та інші спроби інформаційно-психологічного впливу на власне населення знаходяться поза законом. Влада сприяє розвитку інформаційного суспільства та уникає спроб контролювати медійні ресурси. Донесення позиції та боротьба за прихильників – виключно через відкритість, діалог, суспільний консенсус.
Якщо ми хочемо не допустити негативного інформаційного впливу на громадян держави з боку Російської Федерації, то заборони і обмежувальні заходи мають грати допоміжну роль і застосовувати це тільки проти іноземного впливу. На першому місці має бути формування та поширення в медіа такого контенту, який (при безумовній достовірності) за рівнем своєї цікавості і привабливості приверне увагу та симпатії аудиторії.
Наведене вище стосується зовнішніх загроз. Але не слід забувати про внутрішні ризики. Попереду на нас чекає низка виборів. Не є таємницею, що в Україні деякі виборчі штаби вже розгортають свою роботу. Є певні побоювання, що політтехнологи будуть пропонувати своїм замовникам ті формати роботи, які їм зручні та зрозумілі, у тому числі адміністративний вплив на інформаційний простір. Результат можна прогнозувати вже зараз – ці підходи приречені на поразку.
Зрозуміти можливі варіанти дій в наведеній ситуації допомагає простий приклад з життя. Одні батьки намагаються боротися з курінням підлітків через заборони, контроль та покарання. Інші – через діалог з дітьми, інформування та переконання, у тому числі власним прикладом. Цікаво, що більшість з нас чудово розуміє ефективність кожного з наведених варіантів. Але чомусь такі логічні і доцільні підходи щодо розвитку інформаційного суспільства та поширенню інформаційних технологій влада розуміти не поспішає.
Якщо уроки російських подій будуть вивчені та враховані владою і суспільством, у нас є шанс на черговий етап розвитку держави. Відкритий та конструктивний діалог, орієнтованість на суспільство і громадян, відхід від адміністративних методів дій в інформаційному просторі є запорукою зазначеного. Ніщо не зможе зупинити ідею. Успіх буде на стороні тих, хто зрозуміє це першими.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
