Через 31 рік після Чорнобильської катастрофи дика природа стала повноправним господарем покинутих міст, сіл і полів, стверджують дослідники зони відчуження та ліквідатори. Вовки, рисі, лиси і кабани селяться у покинутих домівках, рідкісних представників фауни можна побачити навіть поблизу промислового майданчика ЧАЕС, де нині працює кілька спеціалізованих підприємств. Вивчення і збереження цього біорізноманіття, а також обмежений доступ туристів має на меті Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який днями розпочав свою роботу. До його складу увійшли дві третини зони відчуження, за винятком найбільш забруднених територій навколо ЧАЕС. Але навіть там, в умовах жорсткого радіаційного фону, виникають природні комплекси, які дивують відвідувачів та цікавлять дослідників, з’ясувало Радіо Свобода.
Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник розпочав роботу в межах 30-кілометрової Чорнобильської зони відчуження і охоплює дві третини зони, найменш ураженої радіацією. Про це заявив голова Державного агентства з управління зоною відчуження Віталій Петрук.
За його словами, створення заповідника передбачене указом президента від 26 квітня 2016 року, однак заповідник зареєстрований в останні дні березня і почав роботу з квітня цього року.
Державний бюджет 2017 року передбачає кошти для старту заповідника – 5 мільйонів гривень. Директором заповідного об’єкта став Тарас МельничукВіталій Петрук
«Державний бюджет 2017 року передбачає кошти для старту заповідника – 5 мільйонів гривень. Директором заповідного об’єкта став Тарас Мельничук», – сказав керівник агентства.
За словами Петрука, заповідник охопить територію зони відчуження, за винятком 10-кілометрової охоронної зони ЧАЕС, і матиме на меті збереження природи, наукові дослідження і обмежене рекреаційне використання – контрольований доступ для туристичних груп.
За 2016 рік, за офіційною статистикою, кількість відвідувачів, яких привозять до зони турфірми, що співпрацюють з агентством, подвоїлася і сягнула 32 тисяч людей.
Щодо вивчення природи зони, то, за словами Петрука, угоду про це Чорнобильський заповідник уклав з японськими науковцями, що вивчають вплив аварії на АЕС «Фукусіма-1» на флору та фауну.
Сам очільник новоствореного заповідного об’єкта Тарас Мельничук розповів про певний персонал – науковців, які займатимуться дослідженням цієї території. «На території України існує низка заповідних об’єктів. І цей біосферний заповідник за принципом функціонування мало відрізнятиметься від інших. За винятком того, що сама територія, на якій він розташований, є особливою. Можу сказати приблизний штат – 625 осіб, його має затвердити Мінфін. Але припускаю, що цього року штат буде меншим. Це буде така собі перехідна адміністрація, яка займатиметься організацією всіх питань, щоб заповідник зміг працювати повноцінно», – наголошує Тарас Мельничук.
Від бобрів – до вовків: дике життя повертається до Чорнобиля
До квітня 1986 року нинішня Чорнобильська зона була чи не найбільш освоєною частиною українського Полісся. Всі придатні ділянки були розорані, їх оточували дренажні канали, переважна більшість лісів у цій місцевості були штучно насадженими, довкола міст Чорнобиль і Прип’ять були промислові майданчики та дачні селища городян, розповідає Денис Вишневський, начальник групи радіаційно-екологічного моніторингу державного підприємства «Екоцентр», яке працює в зоні відчуження. Денис Вишневський супроводжує у зоні групу журналістів, серед якої – й представники Радіо Свобода.
Нині покинуті поля поступово заростають лісом, а дренажні системи стали царством бобрів, визнає наш гід. Ці працьовиті тварини перегороджують колишні канали своїми загатами, і колись осушена місцевість знову стає заболоченою, а це приваблює болотних птахів та інші види тварин, характерних для диких куточків Полісся.
Менш ніж у кілометрі від нового безпечного конфайнменту, який накрив зруйнований енергоблок ЧАЕС, Денис Вишневський звертає нашу увагу на повалені дерева на берегах каналу, що веде від ЧАЕС до ставка-охолоджувача.
За його словами, це робота бобрів. Одна з бобрових родин вже спорудила хатку з гілок і лози просто у каналі. Радіація, рівень якої у воді є загрозливим для людини, на популяцію бобрів майже не впливає, визнає фахівець підприємства «Екоцентр».
Так само, за його словами, не заважає радіаційний фон іншим мешканцям зони – лосям, козулям, вовкам, лисам і рисям, які вільно почуваються як у покинутих населених пунктах, так і в лісах довкола них.
«Природа після аварії дійсно дуже змінилася у позитивний бік. Природні комплекси відновилися до того стану, який вони мали тут у ХVII-XVIII століттях. З-поміж місцевої фауни найбільш щільні комунікації у працівників зони – з дикими свинями. Бо це є один з найбільш поширених видів», – визнає працівник зони відчуження.
Що ж до вовків, то з ними в Дениса Вишневського пов’язано кілька історій.
Я за 16 років роботи в зоні тричі зустрічався з вовками, і це дійсно було дуже цікаво. І ми почуваємося тут у гостях, а вони – господаріДенис Вишневський
«Але найбільш емоційно забарвленими є зустрічі з хижаком. Я за 16 років роботи в зоні тричі зустрічався з вовками, і це дійсно було дуже цікаво. Ситуація є такою, що тут місця, де працюють люди, знаходяться в оточенні дикої природи. І ми почуваємося тут у гостях, а вони – господарі», – розповідає фахівець.
Денис Вишневський говорить, що за останні роки був лише один випадок нападу вовка на людину: тварина виявилася хворою на сказ. Переважно проблем під час зустрічі людини з вовком у зоні не виникає, підсумовує він.
Вовків під час нашої нинішньої поїздки до зони відчуження побачити не вдалося. Водночас численні випадки появи сіроманців фіксують фотопастки, які спільно встановлюють і обслуговують науковці та працівники зони відчуження.
Утім, у місті Чорнобиль, де розташована низка обслуговуючих підприємств зони і гуртожитки для персоналу, а також біля самої ЧАЕС можна побачити одомашнених родичів вовків – бездомних собак. Більшість із них виглядають доглянутими: ліквідатори підгодовують їх, а то і залучають до охорони чорнобильських об’єктів.
Чорнобильські собаки, на думку біологів, стали невід’ємною частиною екосистеми зони відчуження. Вони полюють, займаючи ту ж природню нішу, що й вовки. Існує навіть міф про те, що зону заполонили гібриди вовків і собак. Однак працівники ДАЗВ наголошують: можна говорити лише про поодинокі випадки спільного потомства від собаки і вовка.
«Рудий ліс»: чи є життя після апокаліпсису
Перша територія, куди осів радіоактивний пил під час аварії на ЧАЕС – ліс біля в’їзду до міста Прип’ять. Старі сосни вмерли одразу ж: мертва хвоя набула рудого кольору, звідти і пішла назва «Рудий ліс». Нині більшість тих дерев зрубані й захоронені, над ними висаджені нові, однак рівні радіації тут досі високі. Сергій Гащак, заступник директора Міжнародної радіоекологічної лабораторії, вивчає те, як відновлюється природа в Рудому лісі, попри вплив радіації. За його словами, до аварії це була досить бідна екосистема: поруч із лісом – місто, атомна електростанція, дачні селища та дороги. А в перші роки після катастрофи деякі види зникли, в деяких – науковці побачили збільшення кількості патологій.
Однак поступово відсутність людини зробила свою справу: в Рудому лісі поселилися не лише комахи та гризуни, а й інші види, характерні для українських лісів.
Сергій Гащак згадав і про хижаків, і про копитних, які заходять у цю частину зони. Тим часом над нашою групою, що оглядала Рудий ліс, пролетів один з місцевих видів дятла.
Навіть через 31 рік після аварії цей ліс є найбільш радіоактивно забрудненою природною територією у світі: навіть на його околицях середній радіаційний фон є у 30-40 разів вищим, ніж у Києві, засвідчили виміри, які зробили під час візиту Радіо Свобода працівники зони. Всередині лісу – фон зростає ще більше. Ми стоїмо на дорозі, яку дезактивували, а обабіч – знімали заражений шар ґрунту, тож тут відносно безпечно. Але сходити на узбіччя заборонено: трохи далі під землю закопані радіоактивні стовбури дерев, які прийняли на себе перший удар радіації.
Однак навіть з дороги видно, що до Рудого лісу прийшла весна. Розпускається листя на деревах та кущах лісових ягід. По гілках заклопотано повзає павук, а під ногами по асфальту вервечкою біжать лісові мурахи.
Мертве місто Прип’ять та радіоактивне озеро, що оживає
У межах зони відчуження є території, які не увійдуть до складу заповідника, але теж мають природну цінність. Адміністрація ДАЗВ запевняє, що їх так само збережуть, можливо, надавши їм охоронний статус у майбутньому.
Ідеться про покинуте місто Прип’ять та про колишній став-охолоджувач ЧАЕС.
Дика рослинність панує на вулицях Прип’яті, на асфальті та навіть на дахах будинків. Біологи стверджують, що тут утворилася унікальна для Полісся екосистема, більше характерна для скелястих гірських масивів: хижі птахи гніздяться на балконах, як на скелях, рисі та кабани використовують квартири нижчих поверхів як природні печери. Колишній міський стадіон став густим молодим лісом, де знаходять притулок лосі, олені та козулі.
Упродовж кількох років став-охолоджувач ЧАЕС, який займає площу понад 20 квадратних кілометрів, поступово втрачав рівень води, після того, як припинила роботу насосна станція. Нині вода впала на кілька метрів, і дно ставу покрили піщані коси, озерця та болота, де заселилися численні види риб та водно-болотних птахів.
Природна цінність цієї території зростає, можливо, варто буде зробити її заказником, припускає Сергій Гащак.
Місія Чорнобиля: «резервуар» дикої природи Полісся для наступних поколінь
Створення заповідника, який охопить дві третини зони відчуження, позитивно оцінив голова Національного екологічного центру України Ярослав Мовчан.
Створення Чорнобильського біосферного заповідника – це позитив, це перемога конструктивних екологів. Є шанс зберегти зону в нинішньому вигляді для нащадків як резервуар біологічних видів, екосистем, водойм, болітЯрослав Мовчан
«Створення Чорнобильського біосферного заповідника – це позитив, це перемога конструктивних екологів. По-перше, Чорнобильська зона таким чином отримує додаткові можливості для виконання своїх базових функцій: бути бар’єром для винесення радіонуклідів з цих територій. На більшості зони буде мінімізована будь-яка господарська діяльність, – визнає еколог. – А також є шанс зберегти зону в нинішньому вигляді для нащадків як резервуар біологічних видів, екосистем, водойм, боліт... І в майбутньому це може стати основою для створення ще більшої природоохоронної території».
На думку Ярослава Мовчана, абсолютно нормальним є те, що до складу заповідника не увійшли «внутрішні території» зони – ЧАЕС та промислові майданчики, оскільки для збереження природи важливо розділити природоохоронні та господарські функції в межах зони відчуження.
Але найважливішим, уточнює Ярослав Мовчан, є питання, хто саме опікуватиметься розвитком заповідника. Якщо це будуть «надійні люди, які щиро дбають про охорону природи», то зона відчуження стане острівцем українського Полісся, яке збережеться у первісному вигляді для майбутніх поколінь.
Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року призвела до одного з найбільших у світі викидів радіації. Це призвело до масового радіаційного забруднення територій, з яких виселили близько 200 тисяч людей. Зони відчуження були створені на території Київської області в Україні, Гомельської та Могилівської областей Білорусі, а також у Брянській області Росії.
Безпосередньо від вибуху і при гасінні пожежі загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. Водночас точну кількість людей, які передчасно померли або втратили здоров’я внаслідок аварії, підрахувати неможливо.
Радіо Свобода зазирнуло у четвертий енергоблок ЧАЕС до того, як його накрив новий безпечний конфайнмент
За офіційною статистикою, станом на 1 січня 2016 року в Україні налічується майже два мільйони осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Окрім смертей, хвороб та відселення цілих міст і районів, Чорнобильська катастрофа дала досить несподіваний побічний ефект: відродження дикої природи у її первісному вигляді. Цей феномен привертає увагу не лише українських, а й світових науковців. Чорнобильський заповідник, за задумом Мінприроди і Державної агенції з управління зоною відчуження, має стати майданчиком для їхньої роботи.
