Збирати всіх на війну проти України я відмовився – ув’язнений у Росії Дьомушкін

Навесні 2014 року, коли загін Стрєлкова-Гіркіна (російського полковника Ігоря Гіркіна – ред.) захопив Слов’янськ, у кремлівських кураторів донбаського проекту виникла проста ідея: відправити воювати за «Новоросію» російських націоналістів із Руху проти нелегальної імміграції (РПНІ), «Слов’янського союзу» та інших подібних організацій, і бажано так, щоб на батьківщину вони поверталися у вигляді «вантажу-200». Декого підбити на це вдалося, і частина постійних учасників «Русских маршей» записалася у так зване «ополчення», але більшість відмовилася, а деякі навіть поїхали воювати за Україну. Стратеги з Адміністрації президента Росії натрапили на опір з боку лідерів націоналістичних об’єднань, які розгадали цей план і не бажали брати участь у війні.

«Я знаю людей, які підсунули авантюру з Україною. Вони переконали, що Одеса, Харків, Миколаїв – усе це наше, ми піднімемо прапор, і всі донецькі встануть. Ніхто в результаті не встав», – говорив в січні 2016 року в інтерв’ю Радіо Свобода лідер російських націоналістів Дмитро Дьомушкін.

Він переконаний, що його небажання участі стало причиною кампанії репресій, якої зазнав його рух «Русские»: в жовтні 2015 року він був визнаний екстремістським і заборонений. Дьомушкіна неодноразово затримували, але поки він перебуває під домашнім арештом. Його звинувачують у тому, що він розмістив у соцмережах фотографії з «Русского марша», на яких зображені, як вирішили експерти з Чувашії, екстремістські гасла, а отже, він «вчинив дії, спрямовані на збудження ненависті й ворожнечі до неросіян».

Нагатинський райсуд вирішив, що суд над Дьомушкіним буде відбуватися в закритому режимі, 29 березня Мосміськсуд це рішення визнав законним. На засіданні Мосміськсуду підсудний заявив про тиск на суд з боку ФСБ Росії.

Дмитро Дьомушкін, який вже 6 місяців перебуває під домашнім арештом, не може розмовляти з журналістами, тому він відповів на запитання Радіо Свобода письмово.

– Вам інкримінують публікацію в 2014 році в соціальних мережах фотографій із «Русского марша». Як виникла ця кримінальна справа?

– Є офіційна сторона моєї справи і неофіційна. Висунуте мені звинувачення настільки дивне, що саме говорить про те, що в справі є зацікавлена сторона. Опис його – історія для цілої книги, а може, і не однієї.

Якщо брати лише матеріали моєї кримінальної справи, то суті звинувачення часто не розуміли навіть співробітники і слідчі, які займалися розслідуванням, їм було зрозуміло лише те, що я чимось сильно не догодив УЗКУ ФСБ. Спочатку мені закидали сім епізодів за ст. 282 («Розпалювання ворожнечі»). Сім епізодів з’явилися з п’яти фраз на семи картинках, опублікованих на моїй сторінці в соціальній мережі «ВКонтакте». На думку чуваських експертів, вони «надмірно вихваляють виділений мною російський народ», що утискає групу громадян, об’єднаних за принципом «неросіяни».

Справу оформляли від самого початку не слідчий, а радники з «контори глибокого буріння», тому вона строката на ляпи і тричі йшла на доопрацювання.

З самого початку юристи великої адвокатської фірми, які працюють у моїй справі, заявили, що зроблять усе необхідне, хоч і не бачать у справі предмету юридичної суперечки, як і складу самого злочину. У самих фразах, які нібито вихваляють росіян, а «неросіяни» не згадуються, і які мені закидаються, немає протиставлень груп росіян і неросіян, немає конфлікту груп і образи їх, немає закликів і спонукання до дії.

Думаю, немає сенсу докладно пояснювати, що об’єднувало районне ОВС «Братєєво», прокурора Москви і слідчих Слідчого комітету управління з розслідування особливо важливих справ? Три різні структури, ніяк не пов’язані одна з одною, вирішили у різних справах раптом замовити експертизи щодо Дьомушкіна в далекій Чувашії. Одне це вже є предметом для окремого розслідування, дивно, коли одні і ті ж «неупереджені» експерти роблять п’ять досліджень щодо однієї людини. Під час допиту експерти поводили себе так, ніби це суд відбувався над ними, відмовляючись відповідати на практично всі питання. Заявивши суду, що вони навіть визначення, хто є росіяни, дати не здатні.

З семи висунутих мені епізодів у першому суді розглядався лише один. За підсумком суддя Ваніна справу повернула на дорозслідування, її робота в суді на цьому і завершилася.

Опісля мене заарештували, а справу знову спрямували до суду; до старої картинки «за російську владу» пізніше додали ще одну, щодо якої перша слідча експертиза складу злочину не виявила. Скоро чекаємо вирок. Незважаючи на закритий процес, нам вдалося надати справі розголосу, півсотні політиків і громадських діячів висловилися, з останніх – Марк Фейгін, Ігор Чубайс, Сергій Жаворонков і Олексій Навальний.

Якщо відкинути картинки за росіян, які кривдять «неросіян», то «скривдженими» вважають себе зовсім інші люди, об’єднані за принципом «роботи в кремлівській адміністрації».

І тут треба трохи сказати про неофіційну причину народження кримінальних справ.

У Кремлі націоналістам відводили певну роль в українському сценарії. Мене в лютому 2014-го запросив на бесіду віце-прем’єр уряду Росії, де мені запропонували вектор діяльності для всіх націоналістів. Зрозумівши, скільки крові з'явиться на моїх руках, я його це відхилив. Опісля вирішення питання передали на рівень нижче – в УЗКУ ФСБ. Результат був аналогічним.

Збирати всіх на війну я відмовився, в Крим на «референдум» спостерігачем не полетів, мером містечка на південному сході не став, а головне, почав інформвійну проти відправки туди добровольців. Силами декількох великих об’єднань ми звели цю роботу практично нанівець.

Масово залучити туди націоналістів з подальшою утилізацією Кремлю не вдалося. Хочу зауважити, це зараз усім зрозуміло – про «русский мир» і загадкові «українські ДРГ». Тоді було все інакше. У той момент у мене це спрацювало на рівні інстинктів. Загалом, замість допомоги й сприяння я вчинив протидію, чим, вважаю, тоді врятував незліченну кількість життів своїх соратників, але прирік себе й об’єднання націоналістів.

Мені сказали, вони зроблять так, що моє ім’я стане загальним для всіх тих, хто не хоче «працювати на Батьківщину». Я став чекати арешту, відкинувши ідею втечі за кордон. Заарештовувати мене не поспішали, мабуть, вирішивши, що це занадто просто. Перераховувати все, що зі мною відбувалося, в інтерв’ю фізично неможливо. Просто два силових відомства намагалися зруйнувати все, до чого я торкався у своєму житті. Упродовж 10 місяців з березня 2014 року мене 12 разів затримували спецназом, провели низку безглуздих обшуків, під час яких нічого не шукали; труїли й принижували на федеральних каналах, фальсифікували нескінченну низку адміністративних справ, етапували в різні міста країни, ізолювали на свята і вагомі дати в спецприймальниках Москви, заборонили мій рух «Русские», який на той момент був найбільшим у Росії. Розбомбили мою школу єдиноборств, знущалися над друзями і соратниками. Внесли мене до списку осіб, які фінансують екстремізм, заарештувавши рахунки і заборонивши будь-які фінансові операції на території Росії. У якийсь момент мені стали співчувати навіть співробітники спецназу, які приїжджали на черговий пресинг мене, негідного.

Я не зламався, не підписав співпраці, не зрадив ідею і соратників, не знаю, наскільки вистачить моєї міцності далі, лише сподіваюся, Бог мене не залишить і дасть мені прийняти і винести все стійко.

– Ви говорили, що на суд чиниться тиск з боку ФСБ. Він виражається в тому, що суд вирішив розглядати справу про таке незначне правопорушення в закритому режимі?

– Уся справа про картинки, які «вихваляють росіян», зараз будується на чуваській експертизі, яка спростовується нашою. До цього УЗКУ ФСБ додало показання двох свідків звинувачення, які характеризують мене негативно, як особистість. Обидва свідки виявилися керівниками НВР (Національно визвольного руху) депутата від «Єдиної Росії» Є. Федорова. Зрозуміло, робити суд відкритим їм було не можна. Підстав для закритого суду не було і немає, але відмовились навіть розглядати моє право на відкритий і гласний суд.

– Вам укотре продовжили утримання під домашнім арештом. Чи означає це, що реальний термін вам не загрожує?

– Я вже шостий місяць під арештом. Уся виконана щодо мене робота величезна: були задіяні міжвідомчі сили, силовики змарнували гору паперу, федеральні ЗМІ, спецзасоби. Один спецназ бензину тонну спалив, виїжджаючи на моє перевиховання, все це повинно закінчитися якимось результатом. Мені часом здається, що якщо мене не засудять після всієї виконаної роботи, то просто пристрелять.

Є канали, які повідомляють, що єдиної думки в Кремлі щодо моєї справи нібито немає і питання обговорюється. Але, можливо, там хочуть, щоб я мав надію і робив кроки назустріч. Не стану згадувати про суворість вироку, але точно знаю, що до закону він стосунку мати не буде. Судова влада у нас тільки формально незалежна, і слідчий тільки в деклараціях – особа процесуально незалежна. Насправді співробітники ФСБ листи зі справи виривають і, не вписуючи себе в протокол, ведуть усі допити, використовуючи слідчого як ширму з печаткою.

– Як Ви переживаєте домашній арешт? Психологічно це дуже важко для Вас?

– Так, це вкрай складно, особливо для активних людей, які понад двадцять років жили в ритмі від однієї зустрічі до іншої, працюючи по 16 годин на добу. Я мав величезне коло спілкування і завдань, які потрібно було вирішувати.

По-перше, довелося навчитися повністю змінити ритм життя, по-друге, навчитися смиренню. Ізолювавши вас, вони планомірно знищують усе, що ви створювали в своєму житті, а ви позбавлені можливості навіть відповісти їм словом. Ось ваш ресурс – це невелика віддушина свободи для мене. Мені допомогло те, що я давно жив в очікуванні арешту, заздалегідь розраховував на все найгірше, усвідомлюючи всі наслідки. Набагато більше довелося перейматися не за себе, а за близьких мені людей і соратників. Наші сім’ї і дружини змушені отримувати удари через нас. Якщо ми приймаємо все це усвідомлено, за свої переконання і віру, то вони змушені це терпіти просто через те, що опинилися з нами поруч.

Скажу неправду, якщо говоритиму, що співробітники ФСБ не змогли мене здивувати. Було кілька моментів нелюдської непорядності, після чого я бачив співробітників ФСБ і МВС, яким було по-справжньому соромно за дії своїх колег.

Був випадок, коли за дії співробітників УЗКУ вибачився офіцер спецназу в присутності своїх підлеглих, мене це так здивувало, що я навіть розгубився. Але це рідкісний виняток.

Матеріал повністю – на сайті спецпроекту Російської редакції Радіо Свобода