Гості передачі «Ваша Свобода»: Ігор Романенко, заступник начальника Генштабу ЗСУ у 2006-2010 роках; Віктор Трегубов, головний редактор сайту «Петро і Мазепа; Віталій Погосян, адвокат родичів загиблих військових в Іл-76 під Луганськом («Скайпом»).
Цього тижня Павлоградський суд визнав винним генерал-майора Віктора Назарова у службовому недбальстві і присудив йому 7 років позбавлення волі. У червні 2014 року під Луганськом бойовики збили Іл-76. Тоді загинуло 49 українських військових. За висновками суду, генерал-майор знав про бойову обстановку в районі Луганського аеропорту, про наявність у бойовиків спеціального озброєння, однак не скасував виліт. Військове керівництво не згодне з рішенням суду. Заяви зробили і міністр оборони Степан Полторак, і начальник Генштабу Віктор Муженко, і президент України Петро Порошенко. Президент взагалі наголосив, що під час війни військових мають оцінювати військові фахівці, тому він не виключає можливості відновлення спеціальних військових судів. Родичі загиблих та їхні адвокати розцінюють заяви посадовців, як підтримку Назарова і тиск на суд, адже у справі буде ще апеляція.
Віталій Портников: Панове, чи дійсно потрібно відновлювати спеціальні військові суди у цій ситуації?
Ігор Романенко: Можна просто порахувати, що військових справ з війною впродовж 3 років стало значно більше. Оскільки на дворі війна і дуже багато військових і невійськових беруть участь, є відповідні відхилення до закону як в районі проведення АТО, так і поза ним, але пов’язані з веденням бойових дій. У зв’язку з цим виникає необхідність опрацьовувати ці справи, тому що затягування питання негативно позначається на подіях, які принципові для всієї держави, суспільства. Тому питання треба вирішувати досить швидко, кваліфіковано і професійно.
Я в лоб не кажу, що потрібні військові суди, хоча, мабуть, доцільно, а щоб це робили професійні людиІгор Романенко
З іншого боку, як військова прокуратура, так і військові суди були розформовані під час Януковича. Коли почалася війна, то відновили прокуратуру. У найбільш гучних справах беруть участь представники саме військової прокуратури. Я в лоб не кажу, що потрібні військові суди, хоча, мабуть, доцільно, а щоб це робили професійні люди. Зрозуміло, дуже мало тих, які розбиралися б у військовій справі. Виникає необхідність якомога більше підготувати цих людей і, можливо, їх назвати «військовим судом». Але військові, які знали дію військових судів за радянські часи і на початок незалежності, знають, що було багато різних поглядів на роботу воєнної прокуратури і судів – закритість, упередженість і окремі корупційні дії. По окремих питаннях теж було неприйняття роботи судів.
Військові суди – це дуже закрита сфераВіктор Трегубов
Віктор Трегубов (переклад): Коли закривали військові суди – закривали за діло, критикували – критикували за діло. Військові суди – це дуже закрита сфера. Тут дилема: рішення, яке винесе військовий суд, навряд чи буде добре сприйняте суспільством, а з іншого боку, вирок цивільного суду може викликати таке ж відчуття у військових.
Треба звернути увагу більше на військових, тому що наша боєздатність – це фактор нашого виживанняВіктор Трегубов
Доводиться вибирати: або підриваємо моральний дух у військових, або провокуємо критику з боку громадськості. Напевне, треба звернути увагу більше на військових, тому що наша боєздатність – це фактор нашого виживання.
– Пане Погосян, чому у Вас немає довіри до самої можливості того, що військовий суд як інституція був би таким самим, неупередженим і точним у своїх оцінках, як цивільний суд? Адже говорити, що у громадян є повна довіра до цивільних судів, я теж не став би.
Віталій Погосян: Якщо вважається, що військові суди будуть розглядати справу швидше і більш фахово, не розумію, чому ми про це кажемо саме зараз, коли винесено вирок відносно Назарова? Військові суди відмінили на вимогу Ради Європи. Як кажуть, військові судді можуть виконувати накази, а не здійснювати правосуддя. Це не відповідає вимогам ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Тим більше, у Конституції немає такого поняття, як військові суди.
На сьогодні засуджено військовослужбовців дуже багато. Судили військових до цього цивільні – жодної реакції високопосадовців не було, засудили генерала – все, і почалося, як сніжний ком. У справі генерала Назарова не йдеться про якійсь військові знання, ні про тактику, ні про стратегію, а йдеться, що він отримав інформацію, не скористався нею і допустив, що було збито літак. Всі свідки допитані – військові, спеціалісти, проведена військова експертиза. Суддя лише визнала те, які докази допустимі, а які – ні.
– Пане Погосян, а чи має право військовий право на ризик?
Віталій Погосян: Літак направлявся, щоб повітряним шляхом направити військових до аеропорту. Літак збили – почали направляти по землі. Ніяких перемог з цього не вийшло. Вийшли тільки поразки одна за іншою!
Ігор Романенко: Події в Луганському аеропорту не менш вагомі з точки зору і військової історії, ніж в легендарному донецькому. Принципово невірна позиція, коли виокремлюється епізод збиття одного літака. Він виконував завдання у складі загону з трьох літаків. Перший і другий виконали завдання по-різному. Взагалі немає цього аналізу, тому що суддя не спроможна це робити. Експертиза каже: вірогідність виконання завдання і не загибелі першим літаком в десятки разів вище, ніж другим. Другий літак заходив за 8-10 кілометрів на смугу, замість 2 кілометрів, перший літак сідав дуже швидко, і, як і третій, не включав сигнальні вогні. Казати, що там не маємо перемог, не вірно. Впродовж всього цього часу завдяки цим додатковим силам, які підтримувались там, виконували серйозне завдання саме в аеропорту Луганська.
Перед людиною стояло завдання: або посилає людей в аеропорт, ризикуючи, або не направляється спорядження, і люди в аеропорту можуть загинути. Це ризик на ризикВіктор Трегубов
Віктор Трегубов: Справа отримала резонанс, тому що одна справа, коли якогось майора, полковника, навіть генерала судять за контрабанду, за подію, якій можна було запобігти, а інша – судять за наслідки бойового наказу. Можна дискутувати, що не начальник штабу повинен нести відповідальність, а це задум військового командування. Перед людиною стояло завдання: або посилає людей в аеропорт, ризикуючи, або не направляється спорядження, і люди в аеропорту можуть загинути. Це ризик на ризик.
Віталій Погосян: Що були виключені вогні – було досліджено під час судового розгляду. Всі виконували завдання, як могли. Командир екіпажу, який було збито, до останнього тягнув штурвал на себе, щоб врятувати літак і людей. Назарову інкримінується не те, що послав людей, а що, знаючи, що є небезпека, не відмінив політ. Можна було, щоб літак полетів завтра чи післязавтра, коли буде усунуто небезпеку.
