Як говорить глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук), зберігати українську тотожність у всьому світі допомагають три фактори: українська церква, українська організація і українська школа. Тож всюди, де створювалися нові українські діаспори, відкривалися й українські школи. При цьому, як ми побачили з чеського досвіду, українцям зробити було це набагато важче, ніж представникам інших країн, адже оплачувати українську освіту їм зоводиться самотужки – ні потужної державної, ні підтримки приватних фірм вони не мають. Радіо Свобода дізнавалося про те, як навчаються у Празі українські діти і їхні ровесники з Нідерландів.
– …У 1814 році він народився. Чому ви такі малесенькі, а вже знаєте його прізвище?
– Він був добре вихований.
– Так, добре вихований він також був.
Це відкритий урок у першому і третьому класах української суботньої школи у Празі, присвячений Кобзарю. Першокласники і третьокласники навчаються в одному просторому приміщенні в самому центрі міста.
Сюди щосуботи Степан приводить за руку свою 7-річну онуку. Під час відкритого уроку вона декламувала вірш «Сон», чим розчулила свого діда. Він переконаний, що головне завдання, яке стоїть перед вчителями української школи, – зробити так, аби ці рядки не втрачали своєї цінності для тих, хто може їх прочитати.
«Яке б покоління не було, нас навчали з давніх-давен, і ми мусимо підтримувати й навчати їх, аби вони не забували свою рідну мову і свої традиції. Аби вони знали, що ми на чужині, аби вони, як заповідав Тарас Григорович Шевченко, могли чужого навчатися і свого не цуратися», – вважає чоловік.
Він та його родина належать до близько 100-тисячної української меншини у Чехії – однієї з найчисленніших. Майже половина чеських українців живуть у Празі.
Учителька початкових класів Наталя Соловчук каже, що саме для них суботня школа «Ерудит» працює вже 10 років. Попервах мало хто з заробітчан міг приїхати до Чехії з сім’єю. Дітей залишали вдома, сподівалися, що заробітки – тимчасове явище. Але коли ставало ясно, що робота в Україні з’явиться ще нескоро, багато українців шукали можливості зостатися у Чехії назавжди і перевезти сюди родини.
Спочатку українська школа допомагала дітям, що переїхали сюди, подолати стрес через різку зміну середовища. Утім, як показала згодом практика, діти адаптуються доволі швидко.
«Всі чемно пішли до чеської школи, а до української почали звертатися з тим, що виникла потреба, бо батьки розмовляють вдома українською мовою, їм бракує цього спілкування, і це спілкування саме в нас тут, у школі, вони можуть отримати», – розповідає Радіо Свобода Соловчук.
Україна – в серці, українська – з любові
Мама одного з учнів Вікторія Янків переїхала в Прагу з Івано-Франківщини майже десять років тому. Але відстань між чужиною і батьківщиною у понад тисячу кілометрів, каже, стає менш відчутною, коли українськість знаходить свій прояв.
«Найважливіше тут – відкрити душу дітей до любові. Так як вони перебувають тут за кордоном, цю любов до України вони все одно мають відчути в своїх серцях. Ми підтримуємо українські традиції: Паска, Різдво, Свята вечеря, колядки – це те все, що наше рідне», – переконана Янків.
Як розповідає директор школи Наталія Фаркаш, педагогічний склад – дев’ять постійних вчителів, охочих працювати за символічну плату для 85 учнів, які приходять сюди щосуботи. Зарплату вчителям, оренду приміщення, підручники та всі інші шкільні потреби, включно з прийомом комісії з Києва, батьки учнів української школи покривають зі власної кишені. Виїхавши з України, вони її не покинули і в цьому дусі виховують і своїх дітей. Останніми роками кількість учнів потроїлася – зростає кількість дітей, які народилися у Чехії і чиї батьки хотіли б, щоб їхні діти зберігали зв’язок з батьківщиною.
Для тих, хто планує повернутися в Україну, важливо, що школа використовує українську навчальну програму і в співпраці з Міністерством освіти дає можливість отримати український атестат. Для цього діти мають скласти зимову та літню сесії під наглядом комісії з Міжнародної української школи, структурного підрозділу Міністерства освіти з Києва. Це дає їм право вступати в українські виші (за умови складання ще й зовнішнього незалежного оцінювання вже на території України).
Українська школа у Празі зосереджується на тому, чого дітей не навчать у чеській школі. Адже часу обмаль: п’ятиденний графік втискають в один день. Соловчук наголошує, що вона та її колеги виховують творчу особистість, а не виконавця, намагаючись таким чином адаптувати своїх учнів до європейської реальності.
«Ми не ставимося до дітей з дуже жорсткими вимогами. Ми дітей стараємося підвести до того, щоб вони хотіли дати нам потрібний результат. Ми не заставляємо їх нічого зубрити», – пояснює Соловчук.
Пробудити ідентичність по-нідерландськи: мова – це можливості
Українці – не єдині, хто не забуває свою мову на чужині. У Празі для 3-тисячної нідерландської меншини працює краєзнавчий центр, де діти з нідерландських чи змішаних родин, що живуть і працюють у Празі, можуть вдосконалити свої знання нідерландської мови та культури.
Як розповідає Радіо Свобода директор центру «Нідерландська освіта у Празі» Ан-Марі Матхійсе, у центрі навчається 65 учнів віком від 4 до 15 років. Сама вона перебралася до Чехії з Нідерландів понад 20 років тому.
Каже, її досвід не типовий: більшість нідерландців так надовго тут не затримуються. Зазвичай у Чехію приїжджають ті, хто працює або на міжнародні компанії та банки, що мають тут зв’язки, або у дипломатичних установах. Обидві сфери передбачають кадрову ротацію. Тож діти таких працівників, як правило, жили і в інших країнах. Їхня найсильніша мова нерідко – англійська.
«Ці діти не завжди бачать себе нідерландцями. Нідерланди – це більше країна їхніх дідусів та бабусь. Це країна, яку вони відвідують час від часу, щоб побачити друзів і родину», – каже вона.
На відміну від українців, які оплачують свою школу з невеликих заробітчанських зарплат, роботодавці нідерландських батьків фінансово заохочують їх пам’ятати про своє коріння, взявши на себе витрати за їхнє навчання нідерландської мови та культури.
Центр нідерландської освіти функціонує як одноденний факультатив в кількох міжнародних школах у Празі. Шкільна програма розроблена нідерландським урядом. Так само, як і у випадку з українською школою, вчителі нідерландської скорочують її за рахунок предметів, які викладають дітям в основній школі.
Частина групи приходить у Центр нідерландської освіти з місцевих чеських шкіл – це переважно діти змішаних пар, у кого один із батьків – нідерландець чи фламандець, адже фламандська дуже близька до нідерландської (часом навіть кажуть, що це варіант нідерландської мови, якою розмовляють у Бельгії – ред.).
«Для багатьох із цих дітей Нідерланди не є чимось важливим. І це зазвичай їхні батьки хочуть, аби вони вчили нідерландську, тому що вони вважають, що це добре для їхнього майбутнього. Можливо, вони поїдуть у Нідерланди здобувати вищу освіту чи працювати. Але дітям, схоже, дуже комфортно у тій космополітичній атмосфері. Для них це дім», – ділиться спостереженнями Матхійсе.
Свій «нідерландський дім» діти з центру нідерландської освіти, можливо, возитимуть з собою по всьому світу, а можливо, житимуть у ньому поруч з «українським домом», який зводиться у Празі зусиллями кількох десятків небайдужих українців.
