Доктрина інформаційної безпеки України – це лише декларація – експерти

В Україні затвердили Доктрину інформаційної безпеки, 25 лютого її ввів у дію президент Петро Порошенко після того, як у грудні її ухвалила Рада національної безпеки та оборони. Експерти наголошують: документ не є керівництвом до дії, однак правозахисники побоюються утисків свободи слова.

«Положення доктрини будуть враховані при розробці актів законодавства, реформі сфери комунікацій, сектору безпеки і оборони тощо. Будь-які обмежувальні, забороняючі заходи вживатимуться винятково у встановленому законодавством порядку», – зазначив у повідомленні для ЗМІ 27 лютого керівник Служби з питань інформаційної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України Валентин Петров. Радіо Свобода розбиралося, що передбачає доктрина та які наслідки вона може мати.

• У документі йдеться про національні інтереси України в інформаційній сфері, актуальні загрози національним інтересам та національній безпеці, пріоритети державної політики в інформаційній сфері і механізм реалізації доктрини;
• Втілювати положення повинні Кабінет міністрів, Міністерство інформаційної політики, Міністерство закордонних справ, Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Служба безпеки України, розвідувальні органи, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, Національний інститут стратегічних досліджень; передбачаються також законодавчі зміни, а отже – парламент;

• Серед положень доктрини є як захист українського суспільства від «агресивного інформаційного впливу Російської Федерації», так і розвиток публічної дипломатії, в тому числі культурної та цифрової; як видалення інформації з українського сегменту інтернету, так і квотування національного аудіовізуального контенту; як захист права на вільний доступ до інформації, так і створення механізмів захисту від пропаганди та багато іншого.

Документ є, але нічого не регулює – Алі Сафаров

У доктрині держава виклала бачення розвитку й функціонування свого інформаційного простору і визначила, що Російська Федерація є супротивником, який веде системну інформаційну війну. У документі є пропозиції, як реагувати на агресію та забезпечувати інформацією громадян. Доктрина також визначає поняття «стратегічного наративу» і вказує, що медіа мають самі себе регулювати, але при цьому повинні нести соціальну відповідальність.

Такі ключові аспекти нової доктрини назвав у коментарі Радіо Свобода завідувач відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Дубов. За його словами, сам факт визначення цих понять та винесення цих питань на публічне обговорення є важливим – щоправда, між доктриною та імплементацією ще буде робота над законопроектами, нормативно-правовими актами Кабміну і громадські обговорення. Дубов припускає, що протягом найближчих 3-6 місяців посадовці писатимуть проекти документів для практичної реалізації.

А от юрист Центру демократії та верховенства права Алі Сафаров стверджує, що документ не передбачає нічого, що якимось чином змінювало би права та обов’язки всіх суб’єктів інформаційної сфери України. «Документ є, хтось відзвітувався, що його ухвалили. Але органи влади могли виконувати ці завдання і без доктрини, оскільки це прямо передбачено в положеннях, що регулюють їхню діяльність», – сказав Сафаров у коментарі Радіо Свобода.

Так, він зазначив, що, наприклад, відповідальність за розповсюдження закликів до втрати незалежності України і так передбачена у Кримінальному кодексі, а блокування сайтів вважається у такому випадку досудовим заходом і не є чимось новим. На його думку, бракує доктрині і конкретики. Майбутні зміни до законодавства щодо механізмів інформаційної взаємодії між владою, ЗМІ та суспільством у документі лише «розпливчато» згадуються, але не зазначено, у чому вони мають полягати.

«Документ нібито є, але насправді він нічого не регулює», – сказав експерт. Він стверджує: обсяг громадянських прав і свобод в Україні може змінитися, якщо так вирішить Верховна Рада – у формі закону, декларації, резолюції чи навіть доктрини.

Замість інтеграції, Україна встановлює паркан – Яворський

Навіть якщо документ є тільки декларацією, правозахисників стурбувала ідея закриття та блокування сайтів в українському сегменті інтернету. За словами колишнього виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Володимира Яворського, доктрина закладає державну систему постійного моніторингу веб-ресурсів, а це, на його думку, передбачає встановлення цензурованих шлюзів, які відокремлять український інтернет від світу.

Правозахисник пояснює: блокування сайтів існує практично у кожній країні світу, але це робить оператор інтернет-послуг за рішенням суду. У таких умовах компанії несуть відповідальність перед клієнтами і залишаються прозорими. Коли ж держава має технічне обладнання для моніторингу і обмеження доступу до інформаційних ресурсів, контролювати процес майже неможливо, стверджує правозахисник. «За такою схемою працюють не так багато країн у світі: Росія, Китай, Білорусь і ще декілька», – зауважив він.

«Замість повної інтеграції в міжнародний інформаційний простір, Україна встановлює паркан. Підстави для блокування сайтів настільки абстрактні, що орган влади на свій розсуд зможе тлумачити, що загрожує безпеці, а що ні», – сказав Яворський.

У запровадження цензури не вірить Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації.

«Із 2014 року мало не що два тижні якийсь емоційний мозок породжував законопроект, щоб заборонити «всю цю журналістику» взагалі, – згадує вона. – Якщо в ті роки, на емоційному піку не вдалося ухвалити, я сумніваюся, що зараз можуть ввести цензуру».

Експерт, однак, погоджується: імовірність фактичного обмеження свободи слова в інтернеті або посилення ролі державних регуляторів усе ж є – за її словами, в Інституті готуються до того, що деякі парламентські ініціативи вкотре пропонуватимуть «заборонити все».

За словами Дмитра Дубова, будь-які регуляції та обмеження, в тому числі й у мережі, здійснюватимуться лише в рамках чинного українського законодавства. «Це не (буде – ред.) позасудове рішення, як це відбувається у Російській Федерації. Генеральна прокуратура вирішила – заблокувала, Роскомнадзор вирішив – заблокував. Драконівських механізмів ніхто не пропонуватиме, – каже він. – Після 2014 року громадянське суспільство довело, що з ним потрібно рахуватися».