Режисер, художник з костюмів Ніко Лапунов, що три роки тому вимушено полишив Крим має намір присвятити вишиті мультфільми Олегу Сенцову та решті політв’язнів з України, яких в заручниках тримає Росія. Про це сам майстер з вишивки Ніко Лапунов розповів у програмі «Радиво». Перший триптих вишитих мультфільмів переселенець з Криму оприлюднив у мережі інтернет ще в серпні минулого року. У першій серії Ніко Лапунов виливає біль і тугу за рідною домівкою і півостровом, де йому було комфортно і звідки він не збирався виїжджати, якби не захоплення півострова Росією.
В мультфільмі – той біль, який хотілося викричати, воно просто вийшло через вишивку
«Запитання: «Де я», яке є головним у мультику, з’явилося вже після того, як я вишив основне тло. Чому так ставлю запитання: «Де я!» – періодично я прокидаюся і згадую про Сімферополь, мені здається, що я там, я зараз вийду в свій садок на даху, а потім я розумію, що я в Миколаєві і все повертається на свої місця. Я ж не можу вийти і кричати на вулиці про свій біль. В мультфільмі – той біль, який хотілося викричати, воно просто вийшло через вишивку. Взагалі це складно назвати мультфільмом. Це така прискорена зйомка, якісь кадри, набрані на музику, просто принцип мультфільму», – розповідає Ніко Лапунов.
В другій частині мультфільму «Вишита молитва» митець висловлює біль за загиблими воїнами АТО.
Це про Донбас, про тих дітей, що загинули за Україну. Вся Україна вкривається хрестами. Це біль матерів. Можливо, через такі мультфільми – це моя війна
«Це про Донбас, про тих дітей, що загинули за Україну. Вся Україна вкривається хрестами, бо немає жодного куточка країни, де б не було вояка, який загинув. Це біль матерів. Це моє переживання разом з актрисою Людмилою Матвіївною, у якої загинув син. Ми, її колеги, навіть не знали, що її син в АТО, вона ніколи не показувала свої переживання. Коли ми прийшли на похорони її сина, я навіть не знав, що сказати. Можливо, цей стан мене й підірвав на створення мультфільму. Можливо, я таким чином зможу вшанувати пам’ять її сина і всіх загиблих синів. Можливо, через такі мультфільми – це моя війна. Тому що я за здоров’ям не можу бути військовозобов’язаним», – міркує Ніко Лапунов.
«Моя Україна» – так називається третя мультиплікаційна робота. У ній уже надія на краще – квітуча Україна, яку маємо створити своїми руками. «Україна розквітне своїми барвами, квітами, але для цього треба працювати», – надихає Ніко Лапунов.
Театральний художник зізнається: усвідомлено вишивкою зацікавився після драматичних подій в Криму, які змусили переосмислити життя, змусили замислитися про українську ідентичність.
До анексії Криму я спілкувався російською мовою. Я сам не розумію, як перейшов на українську
«До анексії Криму я спілкувався російською мовою. Я не можу сказати за всіх кримчан про потреби щодо українства: чи було, чи не було. Дуже дивно, як відбувалося все в моєму мозку, я сам не розумію, як перейшов на українську. Можливо, на мене вплинуло те, що я, коли працював в Сімферополі в українському театрі і коли почалася «русская весна» в Криму, то люди з українськими прізвищами голосили «Росія, Росія». А люди з Тамбова, Іркутська хотіли бути в Україні. Мені було дико, що люди, які працюють в українському театрі, вони співають українських пісень, несуть українську культуру, але вони хотіли в Росію. Це мені було незрозуміло», – продовжує розповідь переселенець-режисер.
Ніко Лапунов каже, що в Криму кордони українства і російства до певного моменту були розмиті, не виключено, що Росією це було зроблено навмисно, каже він, аби спровокувати ненависть і захопити півострів шляхом «русской весны» і «референдуму». Попри тугу і сум за рідним домом у Сімферополі, Ніко уже не знає, чи хоче повернутися туди.
«Чи хочу я повернутися до тих людей? Тому що люди залишаться тими самими. Нічого не зміниться. Так ми повернемо Крим, але люди приймуть нові правила гри. Я нікого не хочу образити, але де гарантія того, що вони не приєднаються до Зімбабве, якщо туди їх покличуть, обіцяючи кращого життя», – зі смутком зітхає Ніко.
А тим часом режисер і художник з костюмів продовжує вишивати, за збігом обставин буде вимушений переїхати з Миколаєва або до Львова, або до Києва, де сподівається на творчу реалізацію в театральних колективах.
Докладніше слухайте розповідь Ніко Лапунова в передачі «Радиво».
Росія анексувала український Крим у 2014 році. Київ і Захід не визнають анексії і вважають півострів українською територією. Москва назвала анексію «відновленням історичної справедливості».
«Радиво» – програма про незвичайних-звичайних українців. Звучить щосуботи о 17:08 в ефірі радіо «Ера-FM» та в аудіоподкастах на сайті Радіо Свобода.
Розповідайте програмі «Радиво» про себе, своїх друзів і колег, що мають цікаві ідеї, проекти, зрештою не стоять на місці, а повсякчас розвиваються: Vol.noskov@gmail.com
