Анексію Криму 85 відсотків росіян досі схвалюють, про Донбас майже не говорять – Лев Гудков

Час любові до Сталіна минув? Якщо з «захопленням», «повагою» і «симпатією» до генсека ЦК ВКП(б) Сталіна в березні 2016 року ставилися 37 відсотків росіян, то в січні 2017 року ця кількість зросла до 46 відсотків. Але, як і раніше, понад 80 відсотків підтримують політику Володимира Путіна, ба більше, 32% вважають, що живуть у найкращий для Росії за всю її історію час – путінський. Директор «Левада-центру», професор, доктор філософських наук Лев Гудков – про сьогоднішні настрої росіян.

– Моя точка зору, що пропаганда підняла той масивний пласт тоталітарної свідомості, радянської свідомості, який відтворюється з тих часів. Нинішні умови посилення авторитарного режиму, я б навіть сказав, перехід його у стан чи то імітації, чи то рецидиву пізнього радянського тоталітаризму, піднімає саме ті структури свідомості, які склалися за радянських часів. Тому маніпулювання – це каталізатор того, що вже є у громадській думці, у свідомості величезної маси людей.

Придушення вільної преси, громадського простору, комунікативного простору, війна з громадянським суспільством, посилення ролі політичної поліції, безправного становища громадських організацій призвело до того, що можливості розуміння, раціоналізації, обговорення, постановки нових цілей для громадської та політичної діяльності виявилися повністю придушені.

– Чи відчувають росіяни економічну кризу, яка пов’язана із зовнішньою політикою Росії нинішньої?

– Безумовно. 83 відсотки говорять, що криза є, три чверті змушені так чи інакше скоротити своє споживання – це дуже болісно, але не катастрофічно. Падіння рівня життя – приблизно 15 відсотків реальних доходів – це середня цифра, у різних групах це по-різному відчувається. Це компенсується кримською ейфорією, пов’язаною з анексією, з «приєднанням» Криму, з розгортанням у 2012, 2013, 2014, 2015 роках дуже агресивної пропаганди антизахідної, антиукраїнської і відчуттям, що Росія відновила статус великої держави, що росіяни – обраний народ. Саме так 57 відсотків говорять, причому досить стійко. Це почуття самовдоволення від демонстрації власної сили, воно компенсує або знімає гостроту зниження рівня життя.

– На якому рівні вами зафіксована за допомогою будь-яких графіків любов до Володимира Путіна?

– Не любов. Це досить складні почуття, не треба плутати схвалення його діяльності з ейфорією. Практично незмінно, тому що ця думка задана всією системою пропаганди і не змінюється. Це 85 відсотків, практично незмінно, тому що це дуже вміло підтримується, з одного боку, нейтралізується будь-яка негативна і критична інформація про нього, тим більше що в перспективі у нас буде ще й законодавчо заборонено говорити що-небудь.

– А навіщо їм, якщо 85 відсотків люблять, навіщо забороняти критикувати або ображати очільника держави?

– Режим внутрішньо вкрай невпевнено себе почуває. Тому що не розуміє, звідки чекати небезпеки, звідси перебільшене використання сили і жорстокості репресій щодо критиків. Це те, що називається організований консенсус. Але схвалення стосується виключно першої особи, все роздратування, невдоволення, критичні настрої переносяться на нижчі органи влади.

– А найгірше у кого все-таки – губернатори, Держдума?

– У Держдуми. Люди не стежать за діяльністю Думи, але впевнені, що це гранично корумпована частина політичного класу, зайнята або проведенням інтересів Путіна, путінського керівництва, верхівки, або власними корисливими інтересами, тобто лобіюють якісь приватні. У будь-якому разі оцінка вкрай негативна – корумповані, жадібні, некомпетентні, що ставлять себе над законом, нерозумні і так далі.

– Ніхто не вічний. Чи проглядаються в опитуваннях люди, які можуть успадкувати владу Володимира Путіна?

– Ні, жодного з можливих наступників Путіна не виникає. Ба більше, сама ідея можливого наступника ретельно витісняється з інформаційного простору.

– Тобто Путін вічний?

– Путін форевер. Шойгу помічник, слуга, виконавець, так само, як і Лавров. І розрив між популярністю цих двох і Путіним становить 50 з гаком відсотків. Це не конкуренти, не опоненти, не наступники. Це порожній випалений простір навколо єдиної фігури. Ви говорите про любов та інше у населення до Путіна – це не так.

– Це не любов, а що?

– Це визнання його статусу, його ролі.

– Статус який – царя?

– Вождя, царя, як хочете, президента, голови держави.

​– Давайте до сакрального питання: що з Кримом, що опитування показують?

– 84–85 відсотків схвалюють. Тут нічого не змінюється.

– Зараз Росія веде фактично дві війни, одну на Донбасі, іншу в Сирії, і, здається, це всі схвалюють?

– Значною мірою так. Бояться і схвалюють.

– Є якісь заміри, скажімо, щодо Донбасу, щось можна сказати?

– Щодо Донбасу зараз практично нічого не говорять, крім звинувачень української сторони в обстрілі та іншого. Це створює, особливо для провінційної частини населення, цілком таку тверду догматичну і вкрай негативну агресивну установку щодо того, що відбувається.

– Тобто антиукраїнське ставлення сильне в цілому?

– Воно не змінюється. Що цікаво, падає негативне ставлення до Сполучених Штатів, хвиля антиамериканізму трошки знизилася з приходом Трампа і надією на перезавантаження, на зміну ситуації відносин з Америкою, звісно, на умовах, запропонованих російським керівництвом.

– Наскільки велике падіння антиамериканізму?

– З 83 до 49 відсотків.

– Згідно з опитуваннями, чи раді росіяни участі Росії в Сирії?

– Коли ми запитуємо, навіщо в Сирії воює Росія, люди починають називати найрізноманітніші причини, але ніякої домінуючої версії там немає. А це означає, що люди не дуже розуміють і намагаються дати свої виправдання цій політиці. Другий момент, що тут дуже важливо – це телевізійна війна. Тут не показують ні убитих, ні руйнувань, навпаки, пропаганда весь час говорить про успіхи російських військ, про те, що Росія не просто там знищує терористів і злочинців, але ще й надає гуманітарну допомогу, рятує жінок, дітей. Зростає таке слабке схвалення, визнання такої політики. Але навіщо – не дуже зрозуміло: «Моя країна має рацію».

– А як із санкціями, хотіли б, щоб зняли?

– Звичайно, хотіли б, тут немає сумнівів.

– А чимось пожертвувати?

– На словах готові пожертвувати, але реально ні. Ніякої готовності дійсно чимось серйозним платити за війну.

– За війну так, а за зняття санкцій?

– Більшість вважає, що потрібно продовжувати ту ж політику, яку веде Росія.

– Тобто зовнішня політика правильна?

– Абсолютно. Це підстава для гордості і самоповаги. Нехай навіть це чиста ілюзія.

– У вас є свіже опитування, його всі цитують, про Сталіна, що із захопленням, повагою і симпатією до нього ставилося у 2016 році в березні 37 відсотків, а зараз уже 46 – це історичний максимум за 16 років. Що ж таке відбувається?

– Відбувається тиха реабілітація Сталіна, ресталінізація разом з усім піднесенням, як я вже говорив, радянських уявлень. Але не самого Сталіна і не його політики репресій і не ГУЛАГу, а ролі як переможця у війні. Тому що цей міф про війну і перемогу, торжество, моральне торжество «радянського народу», дає дуже важливу річ – він дає ідею безкарності влади, безвідповідальності, точніше, влади перед народом, перед населенням, і те, що колективні цінності, колективні інтереси завжди важливіші за життя і безпеку, благополуччя окремої людини, життя людини саме по собі нічого не варте. Звідси ідея самопожертви, необхідності терпіти, аскетизму і все інше.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода