«М’яка білорусизація» як шанс на виживання для білоруської мови

У Білорусі протягом останніх трьох років помітні ознаки поширення вжитку білоруської мови у державних установах та серед населення, відновлення престижу рідної мови серед молоді. Також популярністю користуються курси навчання білоруської мови для дорослих «Мова нанова», які діють в усіх великих містах Білорусі. Цю тенденцію вже назвали «м’якою білорусизацією».

Вперше в історії на пісенному конкурсі «Євробачення» прозвучить пісня білоруською мовою. На конкурсі, що цього року відбудеться в Києві, Білорусь представлятиме гурт Naviband, для якого таке виконання – справа принципова.

​Ксенія Жук та Артем Лук’яненко вважають, що європейці та українці, які розуміють білоруську без перекладу, їх підтримають у їхньому прагненні популяризувати рідну мову.

Оптимістична пісня про новий початок вловила нові віяння у Білорусі, коли не лише вперта невелика група ентузіастів намагається врятувати свою мову від вимирання, але й держава почала робити ще не дуже сміливі, але кроки в напрямку підняття престижу білоруської мови.

Штраф за образу білоруської мови

27 січня суд у Гомелі покарав штрафом у 230 білоруських рублів (близько 3200 гривень) колишнього співробітника міліції Василя Варущанки за публічну образу білоруської мови. Варущанка залишив коментар у соціальній мережі такого змісту: «Білоруська мова – це труп, що гниє, який вже давно треба закопати поглибше!».

У суді молодий чоловік попросив вибачення у всіх, кого образив: «Свою провину визнаю, розкаюся, більше так не буду, прошу вибачення у всіх, кого зневажив цим дописом».

Це другий в історії випадок судового покарання за образу білоруської мови, хоча ще не так давно і сам президент Білорусі Олександр Лукашенко висловлював схожі думки.

«По-білоруськи не можна висловити нічого великого. Білоруська мова бідна. У світі існує тільки дві великі мови – російська та англійська», – з цієї заяви президента Лукашенка, яку він зробив ще 1995 року, експерти ведуть відлік втрати статусу і витіснення з ужитку білоруської мови у Білорусі. Лукашенко тоді ініціював надання російській мові державного статусу, а в підсумку державною стала лише російська, білоруська ж залишилася на маргінесі.

Ще у 2010 році Олександр Лукашенко не мав сумнівів на цю тему: «Мовні питання у Білорусі раз і назавжди вирішені. Принаймні на той період, поки я буду президентом нашої Білорусі. Це питання ми раз і назавжди вирішили на референдумі, і я не збираюся тут вносити чогось нового».

Зміна риторики та корекція практики

У 2015 році Олександр Лукашенко змінив свою риторику.

На з’їзді Білоруського республіканського союзу молоді він сказав: «Культура – ось що робить білоруса білорусом, а не тільки «тутешнім», не тільки наш багатий спадок, література, музика, архітектура, але й мова, яку ми повинні знати, історія, яку ми маємо пам’ятати, та цінності, які ми маємо поважати».

​
Між цими двома висловлюваннями сталися важливі геополітичні події – російська анексія Криму та війна на Донбасі. Саме на це звертає увагу, кажучи про мовну політику у Білорусі, мінський політолог Валерій Булгаков.

«Ситуація неоднозначна. Дійсно, простору для мови трішки стало більше, безумовно, тут є якась політична воля, і тут треба згадати початок російської агресії в Україні у 2014 році як точку відліку, – зауважує політолог. – Безумовно, ці події, які відбулися – окупація Криму та захоплення частин Донецької і Луганської областей – налякали мінський режим, налякали як прецедент».

Менше стало адміністративного тиску та заборон, але реально білоруська держава дуже мало зробила для захисту й розвитку білоруської мови, переконаний Валерій Булгаков. Начебто прогрес щодо білоруськомовного навчання у школах є, але його важко назвати істотним.

Наприклад, у східнобілоруському місті Могильові білоруською мовою раніше навчався один школяр, а тепер – 4. Загалом же білоруською навчається 10 відсотків школярів – переважно у сільських школах.

Голова Товариства білоруської мови Олег Трусов, однак, вважає, що певний прогрес є, і держава, зокрема президент Лукашенко, до нього причетні.

«Він відчуває і соціологи кажуть, що інтерес до білоруської мови росте, – зазначає Трусов. – І він ще до кримських подій почав щось говорити, щось робити. Ну, а Крим зміцнив усі білоруські тенденції в країні. Після Криму він зрозумів, що справа погана, і відразу змінив риторику. Коли він заявляє, що без білоруської мови немає нації, то це не Лукашенко, це Зенон Позняк (білоруський політемігрант, який зокрема виступає за відродження мови – ред.)».

​

Третя «м’яка» білорусизація

Історично перша «білорусизація» – запровадження білоруської мови у державні структури та поширення її вжитку в шкільництві та суспільстві загалом – була у 1920-х роках. Друга «білорусизація» тривала до 1995 року вже у незалежній Білорусі. Обидві скінчилися «розгромом націоналістів» та поверненням домінування російської мови.

Теперішній позитивний мовний тренд рано називати «білорусизацією», вважає політолог Валерій Булгаков. Так його називають хіба що російські шовіністичні кола, де голосно кричать, мовляв, «Білорусь пішла слідом за Україною».

«Те, що називають м’якою білорусизацією, це просто низова активність, – каже Булгаков. – Коли активісти, які роблять курси білоруської мови, друкують книжки чи розповсюджують національний орнамент, вони користуються тимчасовим послабленням політичного диктату в країні для реалізації своїх проектів. Держава практично не зробила нічого, щоб на загальнонаціональному рівні покращити права білоруської мови та культури».

Ніякої нової свідомої пробілоруської політики у влади немає, вважає політолог. Валерій Булгаков дуже скептично ставиться і до загальної ефективності такої «м’якої білорусизації»:

«Білорусь як була, так і залишається здебільшого російськомовною країною, де в публічному просторі білоруська мова має статус екзотики, і частота вживання білоруської мови, особливо у великих містах, дорівнює вживанню мови англійської».

Однак Валерій Булгаков каже, що, на його думку, найбільш катастрофічного сценарію – повного відмирання рідної мови у Білорусі – вдалося уникнути. Як видавець, Булгаков звертає увагу на те, що в Україні щороку виходить української мовою 14 тисяч книжок та брошур, у Білорусі ж білоруською – понад 1200 на рік. А на мовах татарській, чеченській чи якутській у Росії виходить на рік 40-50 книжок. Це, додає він, свідчить, що ситуація з національною мовою в Білорусі гірша, ніж в Україні, але краща, ніж у російських автономіях. При цьому 40 відсотків книжок по-білоруськи – це приватні та суспільні ініціативи.

Валерій Булгаков зазнається: саме такі ініціативи відродження білоруської мови і надають йому певного оптимізму щодо бачення майбутнього білоруської мови:

«Мовні курси, які огорнули всю Білорусь, такі як «Мова нанова», не мають свого державного аналогу. Є й інші галузі, наприклад, часописи білоруською мовою, популярні сайти білоруською, де білоруськомовна спільнота, не керована державою, конкурує і виграє у цієї держави. Ми бачимо динамічну ситуацію, і є ознаки, які вселяють оптимізм».

Оптимізм цей стриманий, адже русифікація в Білорусі сягнула загрозливих розмірів і просувалася швидкими темпами. За підсумками двох останніх переписів населення, 1999 та 2009 років, кількість громадян, які вважають рідною білоруську мову, знизилася більше ніж на 20 відсотків (із 73 до 53 процентів). На 14 процентів – з 37 до 23 – стало менше тих, хто заявив під час перепису, що розмовляє вдома переважно по-білоруськи. Експерти висловлюють побоювання, що наступний перепис зафіксує падіння до критичного рівня. За деякими оцінками, білоруською мовою наразі послуговуються близько мільйона осіб, тобто лише 10 відсотків населення Білорусі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Білорусь уперше виступить на «Євробаченні» з піснею білоруською мовою

«Ми – не росіяни»: як білоруси рятують свою мову

Білорусь протестує проти приниження її історії та мови Москвою

МЗС Білорусі протестує через заяви російського вченого про білоруську мову й історію

Мовні законопроекти. Привид «насильницької українізації» у дискусіях