Київ – «Дівка, яку можна змушувати» і «урядові дауни» – останніми тижнями чиновники та депутати не втомлюються робити заяви, які створюють медійний резонанс та викликають обурення у певних суспільних групах. У той же час, самі вони наполягають, що нікого ображати не мали наміру і використана ними лексика – абсолютно нормативна. То що це – гумор, захист національних інтересів чи дискримінація і мова ворожнечі, яка українським законодавством забороняється?
Цього тижня широку дискусію у Верховній Раді викликала заява Олега Ляшка, лідера Радикальної партії, який назвав «урядовими даунами» депутатів, що виступають за скасування мораторію на вивезення з України лісу-кругляку, і порадив їм «йти на смітник». Так він, зокрема, висловився у своєму дописі на Facebook щодо віце-прем’єра Іванну Климпуш-Цинцадзе.
У відповідь на це благодійна організація «Даун синдром» оприлюднила відкритого листа, в якому засудила згадані висловлювання депутата.
Окрім того, близько 40 депутатів із міжфракційних об’єднань «Єврооптимісти» та «Рівні можливості» оголосили Ляшкові бойкот, поки той не вибачиться.
Якби він хоча б раз у своєму житті побував у закладі, де займаються дітьми з синдромом Дауна, то зрозумів би, що вони – надзвичайно добрі, щирі, і ніколи б собі не дозволив використовувати слово «даун» у публічній риториціОлексій Мушак
Представник ініціативної групи Олексій Мушак із «Блоку Петра Порошенка» у коментарі Радіо Свобода так пояснює свою позицію: «Даун» не може бути як образа насправді. Це люди просто особливі. Якби він хоча б раз у своєму житті побував у закладі, де займаються дітьми з синдромом Дауна, то зрозумів би, що вони – надзвичайно добрі, щирі, і ніколи б собі не дозволив використовувати слово «даун» у публічній риториці. Замість того, щоб фахова дискусія була – гаразд, може, там Іванна Климпуш-Цинцадзе некоректно сказала щось, або, може, не до кінця у неї грамотна позиція, але це не дозволяє переходити із фахової дискусії на особисті образи. Тому, якби токсичними є слова і токсичними будуть наслідки. Просто ті законопроекти, де ініціатором був Олег Ляшко, нами не будуть підтримуватись».
Сам Ляшко перед колегами вибачатись не поспішає, однак своє зневажливе ставлення до людей зі згаданим синдромом заперечує.
«Відрізняти треба, – заявив депутат журналістам у Верховній Раді. – Я хочу вибачитися перед дітьми із синдромом Дауна, що їх порівняли до урядовців, «даунів», які грабують країну і довели її до ручки».
Це – не єдиний випадок скандалу через висловлювання останнім часом. Нещодавно в інтерв’ю «Українській правді» антикорупційний прокурор Назар Холодницький сказав, що він – «не дівка, щоб його до чогось змушувати».
Після цього учасники кампанії проти сексизму «Повага» зініціювали відкритого листа, під яким вже близько 300 підписів, із вимогою до Холодницького вибачитись перед жінками, яких така репліка образила.
Однак очільник САП у коментарі «Главкому» пояснив, що у них із журналістом «Української правди» була «чоловіча розмова», а слово «дівка» він вживав у значенні «служниця», а використану ним фразу використовувала і Леся Українка.
Як оцінювати згадані висловлювання, Радіо Свобода поцікавилось у експертки «Коаліції з протидії дискримінації» Ольги Веснянки
– Коли публічна особа, політик, у даному випадку – Олег Ляшко, вибачається, що висловився образливим для дітей із синдромом Дауна чином, і каже, що я, перепрошую у них, що я їх порівняв із урядовцями, і знову вживає це принизливе слово. І те саме робить і очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький, нібито пояснюючи, що вдався він до такого вислову у «чоловічій розмові», і дає одразу визначення такої розмови – «проста і розумна», таким чином, я так розумію, що все суспільство і не лише жінки, мають зрозуміти, що всі інші розмови є непростими і нерозумними. І це теж сексизм.
Я маю привітати самих політиків, які вдалися до дискримінаційних висловлювань, хай недолуго, але спробували перепросити. Це – дуже добреОльга Веснянка
Але з іншого боку, я маю привітати самих політиків, які вдалися до дискримінаційних висловлювань, хай недолуго, але спробували перепросити. Це – дуже добре, тому що раніше в Україні я помічала, відстежуючи публічні сексистські вислови, що публічно перепросив свого часу тільки Мірча Луческу (колишній тренер «Шахтаря», тепер – петербурзького «Зеніту» – ред.), який сказав, що суддя-рефері була жінкою, вдалася до емоцій і тому так судила, і коли пізніше йому зауважили про сексизм, він, розуміючи, певно, правила, за якими грає FIFA, вибачився. Тобто це європейська цивілізована політика – перепрошувати, і після цього суспільство їх прийме, бо це буде гідний вчинок.
Можна похвалити і депутатів, які обурилися висловлюванням Олега Ляшка, але із іншого боку – посварити, бо не має бути подвійних стандартів. Якщо скажімо, Антон Геращенко, народний депутат, який у 2016 році отримав антипремію «Дискримінатор року» за дискримінаційне висловлювання щодо Надії Савченко, коли він порадив вийти заміж і займатися дітьми, то однопартійці мали про це також говорити.
– Ви брали участь у підготовці нових патрульних Нацполіції, викладали курс «толерантність і недискримінація». Розкажіть про цей досвід. Наскільки група була сприйнятлива до ідей, про які ви говорили, наскільки вона їх розділяла? І з чим Ви це пов’язуєте?
– Мені пощастило отримати такий досвід у трьох прекрасних українських містах: Київ, Одеса і Запоріжжя. Не буду приховувати, можливо, найлегше було в Одесі, бо це регіон, який здавна співпрацює, торгує, там живуть люди різної національності, різної релігійної належності.
Пригадую факультативні такі лекції в Одесі. Є певні стереотипи щодо ромського населення, на жаль, і у групі мені кажуть, покажіть мені хоча б одного працюючого цигана. Ну, я вийшла, а в мене там колега, ромський активіст в Одесі якраз був, я його зустріла і кажу: Федоре, ось таке кажуть. Він підготував лекцію про походження ромського народу, традиції. І коли дійшли до питань із зали, один хлопець починає уточнювати що от ви казали, що дуже низький відсоток людей із вищою освітою серед ромського населення, то який, мовляв, цей відсоток. Він нібито просто питав, але дівчина з першого ряду встала і каже: тут колега запитував про ромів із вищою освітою, то подивіться на мене.
Не буду приховувати, я, мабуть, найнеулюбленіша тренерка, бо тематика толерантного ставлення до різних людей, неупереджень, гендерної чуйності і гендерного насильства – все це у багатьох слухачів і слухачок викликає певний спротив, тому що стереотипи руйнуються. І я рада, що ця дисципліна і надалі є у програмі підготовки національних поліцейських в Україні.
– Поговоримо про закордонний досвід протидії дискримінаційним висловлюванням. Сьогодні, 21 січня, триває жіночий марш (Women`s march global).
На сайті заходу він визначається як проактивний мітинг за рівність і права жінок, а не тільки проти результатів американських виборів, але одним із чинників, наскільки я розумію, були висловлювання Трампа, які можна визначити як сексистські. Так звані сестринські марші заплановано у 40 країнах світу. Що цей захід означає, на вашу думку, і чого таким чином можна досягти?
– Сполучені Штати Америки – дуже цікава країна, якщо порівнювати із Європою у цьому контексті, контексті покарання за сексизм, расизм, антисемітизм. Ви знаєте, свого часу я працювала на телеканалі і тоді слухався закон про покарання за заперечення Голодомору. І тоді ми вирішили замовити у американської кореспондентки матеріал, як же воно в Америці, якщо щось там заперечують, наприклад, що у Другу світову був Голокост, а ми знаємо американська єврейська спільнота є дуже велика.
І вона нас здивувала тим, що, як виявилось у її матеріалі, все дозволено: ку-клукс-кланівці можуть збиратися, діджеї можуть по радіо таке говорити. А що ж за це буде? А за це будуть публічні протести. Громадські організації, громадські рухи, ініціативи будуть писати листи до керівництва цієї радіостанції, будуть висловлювати свою незгоду. Пізніше цього діджея звільнять і практику змінять.
