(Рубрика «Точка зору»)
21 листопада 2016 року Святослав Караванський розіслав електронною поштою до своїх друзів «Відкритий лист до президента України», в якому написав:
«Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть привести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну і вдарити по планах Москви. І це у Ваших руках! Це Ваш святий обов’язок!»
За цими словами подані конкретні пропозиції щодо законодавства.
А закінчив свій лист Караванський такими словами:
«Подумайте над цією пропозицією, пане Президенте! Ваш план про оголошення Воєнного чи Надзвичайного стану в державі або який инший план силової розв’язки протистояння може скінчитися непередбаченим наслідком. У нинішніх обставинах треба вдаватися до винахідливих кроків. Розуму перше слово!»
Через день Караванський опинився у шпиталі у місті Балтимор. Наводжу ці уривки з листа не для підтримки самої пропозиції автора, а щоб вказати, наскільки цікавився і розумівся у політичних процесах в Україні тоді майже 96-літній і доволі хворий чоловік. А розумів і цікавився Святослав Караванський, бо фокусом його цілого життя була Україна.
Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі. Студіював передусім мови, свою рідну і чужі. Ідеологічно був він націоналістом, з Організації українських націоналістів. Його псевдо – «Бальзак».
Вдруге заарештували за захист української мови у шкільництві
У 1945 році військовий трибунал Одеського округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Так почалася тюремна мандрівка Караванського. Загалом він провів в ув’язнення понад 30 років. Караванський побував у багатьох таборах – будував залізницю на річці Печорі, рубав ліс біля Магадана, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет-Лена, шив одяг у Мордовії. Завдяки амністії його звільнили у 1960 році, але знову заарештували у 1965 році за захист української мови у шкільництві, хоч назвали це просто скасуванням попередньої амністії. Другий термін мав скінчитися через 8 років але йому додали ще п’ять. Караванський не був «добрим» в’язнем, він голодував на знак протесту, він збирав свідчення в інших в’язнів про радянські злочини. Зрештою, ця натура нескореного в’язня мабуть залишилася з Караванським до кінця життя.
Зі смертю Сталіна в таборах стало трохи легше. В’язень Караванський пірнув у літературну працю й багато написав – віршів, віршованих казок, п’єс, робив переклади. Деякі з його творів навіть опублікували у виданнях («Літературна Україна»). 1954 року розпочав велику роботу над словником українських рим.
Після першого ув’язнення Караванський повернувся в Одесу, працював механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», та виїздив на заробітки до Республіки Комі. Закінчив працю над «Словником рим української мови», багато перекладав з англійської мови, видав книжку «Біографії слів», часто виступав із дописами про мову і вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.
У цей час, перебуваючи, як виявилось, тимчасово на волі, Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, допомагав організувати всенародні урочистості до ювілею діячів української культури, виступав за дублювання фільмів українською мовою.
До останньої хвилини переймався проблемами України
У 1965 році, стурбований поширеною русифікацією, зокрема у шкільництві, Святослав Караванський написав статтю «Про одну політичну помилку» та став автором самвидаву. Його знову заарештували.
У грудні 1971 року заарештували і його дружину Ніну Строкату-Караванську, а в травні 1972 року її засудили на 4 роки таборів.
У листопаді 1979-го Караванському дозволили разом із дружиною виїхати до США. В діаспорі Караванський вів політичну, громадську й наукову діяльність, брав участь у протестних акціях в обороні своїх друзів і займався правозахисною діяльністю, опублікував низку праць, зокрема з мовознавства. 1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», а в 1997 році «Російсько-український словник складної лексики». Активно дописував на різні теми, зокрема політичні в українській періодиці, писав листи до різних політичних діячів на користь Україні. Усе це робив до останньої хвилини. Навіть в останні три тижні важкої і смертельної хвороби Караванський більше переймався своїми публікаціями та справами України, ніж своїм одужанням.
Святослав Караванський відійшов у вічність 17 грудня 2016 року, проживши майже 96 років. Одну третину свого життя він провів в ув’язненні, другу – в діаспорі, і тільки третину – в Україні. Він був за ідеологією націоналістом, членом ОУН, політичним в’язнем, мовознавцем, філологом, правозахисником, дисидентом, поетом, публіцистом, журналістом. І найважливіше – до останніх днів свого життя переймався проблемами України.
Він був також «з’єднанням» поколінь, представником націоналістів серед політичних в’язнів, на прикладі якого виростали нові покоління поетів письменників шістдесятників та дисидентів-правозахисників.
Караванський похований на цвинтарі Святого Андрія у Савт-Бавнд-Брук, Ню-Джерзі біля своєї дружини Ніни Строкатої Караванської, яка майже 20 років раніше спочила. Прийдіть, поклоніться і помоліться. Святослав Караванський заслужив на Ваш поклін і молитви. Мабуть, потрібно буде там поставити і пам’ятник з каменя, щоб учились майбутні покоління. Караванському фактично 25 років тому поставлено живий пам’ятник, назва якому – Українська держава. Цей пам’ятник потрібно трохи відшліфувати – до вподоби Святослава Караванського, щоб він міг спокійно заснути.
Аскольд Лозинський – колишній голова Світового конгресу українців, юрист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На цю ж тему:
Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами
