Результат тристоронніх переговорів з газових питань 9 грудня між представниками Києва, Москви і Брюсселя залежать від того, які директиви від Кремля отримає «Газпром»: обрати комерційний чи політичний підхід. Поки що з російського боку переважає підхід політичний. Так вважає експерт з питань енергетичної безпеки, президент Центру глобалістики «Стратегія 21» Михайло Гончар. В ефірі Радіо Свобода він висловив свої міркування щодо того, як в енергетичних питаннях відокремити політику від економіки і чи може Україна повністю та принципово відмовитися від російського газу.
– Україна вже обходиться без російського газу, тому що календарний рік без російського газу якраз є демонстрацією цього. А те, що можуть бути епізодичні закупівлі цього газу по мірі необхідності, по мірі потреби – це не порушує цей принцип відмови. Потім, якщо настане повоєнний час (колись він настане), і коли відносини, можна уявити собі, певним чином будуть нормалізовані, тоді можна буде розглянути питання про повернення до регулярних закупівель газу. Зараз це робити недоцільно. І без цього можна обійтись.
Бачимо, що у підходах «Газпрому» домінує політика
Щодо співвідношення політики, економіки і так далі. Там, де є великий газ, велика нафта – там завжди буде політичний фактор. Всі намагання якось відокремити одне від іншого – це просто певна гра на публіку. Зрозуміло, що Росія переслідує політичні цілі так само. Бо, якби вона виходила суто з економічних міркувань, то вона би дуже переймалась збереженням українського ринку газу. Адже з нього «Газпром» отримував щорічно, на піку нафтових і газових цін, від 12-14 мільярдів доларів, а зараз отримує аж нуль. Тому бачимо, що у підходах «Газпрому» домінує, власне кажучи, політика. Ми також керуємось політичними і безпековими мотивами. І це теж правильно, тому що Росія агресор. І за обставин війни ми мінімізували, практично звели до нуля свою газову залежність від Росії.
Тепер щодо міжнародного аспекту, дуже важливого. В принципі, не українська сторона ініціювала питання можливого відновлення закупівлі російського газу. Так, з одного боку тут активно діяла Росія (і діяла таким проксі-методом, через Брюссель), з іншого боку є занепокоєння Брюсселя від впливом російської пропаганди щодо того, що варто підстрахуватись, що, мовляв, обсягів газу у газосховищах недостатньо в Україні. Хоча, якщо проаналізувати накопичені обсяги газу в наших газосховищах напередодні опалювального сезону, з урахуванням того, що у нас суттєво знизилось споживання газу, а Росія знизила транзит через Україну свого газу в цілому за попередні роки, то, в принципі, коефіцієнт, який співвідносить накопичені обсяги з обсягами споживання та транзиту, він знаходиться в межах прийнятної протягом останніх років норм. Були роки, коли цей коефіцієнт умовний був нижчий – ніяких криз не було. Наприклад, 2011 рік, коли цей умовний коефіцієнт був 6,8%, а за оцінками цього року він становить 9% на початок опалювального сезону. Тому в принципі все вказує на те, що можна нормально пройти опалювальний сезон. Викликом є ситуація з можливими різкими зниженнями температури наприкінці січня – у лютому, коли дійсно можуть виникнути певні дисбаланси. Тому я думаю, що, напевно, навколо цього мала би бути зосереджена увага від час тристоронньої зустрічі, що матиме місце у п’ятницю.
– Якщо говорити про очікування від цієї тристоронньої зустрічі: відмова на рік від російського газу Україною якось позначиться на переговорних позиціях України?
Стратегічна мета, яка ставиться російською стороною у цьому зимовому сезоні – це довести ситуацію до газової кризи
– Якщо ми візьмемо до уваги зимовий пакетний підхід 2014-2015 року, там Росія якраз пішла на винятки, поступки під тиском з боку Європейської комісії. Тому шанси досягти чогось подібного є. Я думаю, що за певних обставин Росія може бути також схильною до цього. Це залежить від того, які директиви отримає «Газпром», тому що він буде вести основну переговорну лінію, попри присутність міністра енергетики Новака, який є більш церемоніальною фігурою. Тому такі підходи з російського боку не включаються, але важливо те, якою буде директива на переговори з боку Кремля «Газпрому» – приймати, так би мовити, лінію комерційну чи приймати лінію політичну. Мені здається, що поки що переважає підхід політичний з російського боку. Чому? Тому що стратегічна мета, яка ставиться російською стороною у цьому зимовому сезоні, коли зима обіцяє бути більш суворою, – це довести ситуацію до газової кризи. Якраз багато словесних «піклувань» с російського боку, які ми чуємо впродовж останнього тижня щодо того, як вони переймаються тепловим комфортом європейців, українців, пропонують свій газ – за цим стоять наміри протилежного характеру. Росія хоче довести Європі, що «Північний потік-2» необхідний. Що Європейська комісія зробила крок назустріч Росії і розширила можливості використання газопроводу OPAL відповідно до існуючих двох ниток «Північного потоку». Але тепер потрібно зробити, мовляв, ще один крок – погодитись з «Північним потоком-2», тому що український транзит ненадійний.
– А чим загрожує Україні втрата транзиту?
– Ну, власне, загрожує не тільки втратою близько двох мільярдів доларів транзитних надходжень протягом останніх років, але й, власне, колосальною проблемою. Що робити з надлишковими потужностями газотранспортної системи? Нам же теж потрібні гроші. Тому в даному випадку російська сторона, я думаю, знаходиться в позиції між Сциллою і Харибдою. З одного боку, комерційні підходи: щось продати, додаткові обсяги газу, поновити постачання газу на український ринок. З іншого боку, є стратегічне надзавдання. І зараз успіх в просуванні «Турецького потоку» якраз стимулює Росію до подальшого використання поточної ситуації. Особливо за обставин суворої зими. Спровокувати газову кризу, виставити Україну винуватицею цієї кризи і домогтись від Європи принаймні неспротиву у буднівництві «Північного потоку 2».
– На початку листопада прем’єр Володимир Гройсман заявляв, що нарощуючи обсяги власного відобутку газу, Укоаїна до 2020 року може відмовитися від імпорту блакитного палива. На Вашу думку, це реально?
Потрібно взагалі позбутися імпортної залежності від газу і використовувати тільки те, що в нас є
– Якщо докладати зусиль, то це дуже ймовірний сценарій, але, якщо все обмежиться лише деклараціями і не буде змінена практика і підходи з боку і законодавчої, і, особливо, виконавчої влади стосовно газовидобувного сектору. Бо підхід до нього як до дійної корови: треба взяти все, що можливо, розподілити потім на субсидії, і там якось-щось зробити трошки згодом. Якщо такий підхід буде, то ні в 2020, ні в 2025 році нічого не трапиться. А це конче необхідно, оскільки, я вже відзначав, російська агресія продовжується. Європа поводиться доволі невпевнено. Вона такий собі наш «гібридний друг». Це проблема. Тому в принципі, якщо ми зробили, досягли такого серйозного першого етапу, по суті, мінімізували залежність від Росії, то потрібно зробити другий етап – взагалі позбутися імпортної залежності від газу і використовувати тільки те, що в нас є.
