Війна і «русский мир». Де межі кремлівської пропаганди?

Прага – Від початку анексії Криму в 2014 році в Європі обговорюють тему кремлівської пропаганди, яка все більше розширює свої межі. Про неї говорять так, ніби це повністю оригінальна продукція кремлівської фабрики брехні. Однак, чи правда це? Чи варто забувати, що Росія є не єдиною авторитарною пострадянською країною? Який вплив має пропаганда Кремля на сусідні – та й не лише – країни? Де проходять межі «русского мира» і чи можемо ми сказати, що до них належить увесь пострадянський простір? Відкрита дискусія за участі журналістів Радіо Свобода, що мовлять на території країн пострадянського простору, відбулася в Празі в рамках щорічного фестивалю сучасної культури і прав людини Kulturus, ініціатором якого є російський художник та активіст Антон Литвин.

«Русский мир» може бути чим завгодно. Від російської молоді в японському ресторані та нового собору з гігантськими куполами в Парижі, до бойовиків угруповань «ДНР» та «ЛНР»… Однак, дуже часто ідея «русского мира» приймає саме експансіоністський характер і виражається, наприклад, в анексії Криму та бойових діях на Донбасі. Такі проекти не можуть не викликати тривогу в сусідів Росії. Особливо, якщо це стосується демократичних країн, або країн, у яких демократія формується, як в Україні, вважає журналіст Російської редакції Радіо Свобода Петро Черьомушкін.

«Головне питання – чи містить ідея «русского мира», який Росія хоче нести, поліпшення якості життя? Щоб зрозуміти це, достатньо взяти приклад Криму. Після трьох років залишається констатувати, що після приєднання півострова до Росії якість життя в Криму не покращилась. Окрім цього, з’явилася ціла низка серйозних проблем. Серед іншого – проблема з національною меншиною кримських татар, які опинилися в дуже скрутному становищі. Вони перші відчули на собі удар цієї експансії «русского мира». Над ними проводяться суди, без доказів звинувачують в екстремістських діях, у причетності до терористичних організацій тощо. Але і становище росіян, які так рвалися (в Росію), за ці роки не лише не поліпшилося, стало навіть складнішим. Санкції не минули безслідно. Люди там залишилися фактично відірваними як від Росії, так і від України», – сказав Черьомушкін під час дискусії.

На його думку, процес впливу російської пропаганди є двостороннім. Не тільки Росія намагається впливати на простір, який її оточує, але й події, які відбуваються в навколишніх країнах пострадянського простору, формують стиль мислення в Кремлі.

«Програма «русского мира» була створена у відповідь на українську Помаранчеву революцію та Революцію троянд у Грузії, які викликали дуже сильну тривогу в російській владній еліті. Захоплення Криму стало реакцією не лише на київський Майдан, але й на події на Болотній площі в Москві та незадоволеність результатами виборів 2012 року. Все це супроводжувалось різким придушенням опозиції, пошуками ворога, іноземних агентів, шпигуноманією. Певною мірою Москва перейняла поведінку Олександра Лукашенка, коли впевнилась у тому, що жодні санкції Лукашенку ні до чого, а його влада лише зміцнюється. Російське політичне керівництво постійно наводить Лукашенка як приклад, повторює, що є небезпека хаосу, що у нинішнього режиму немає альтернативи», – пояснює Черемушкін.

«Політика, яку Москва почала реалізовувати від 2012 року, ґрунтується на дуже глибокому страху повторення подій на Майдані, у Лівії та Арабської весни», – додає він.

На думку Ростислава Хотина з української редакції Радіо Свобода, «русский мир» зазнав фіаско на двох етапах.

«Русский мир» – це реваншистська, агресивна, ностальгічно-радянська концепція, яка зламалася під Україною. Перший етап – коли «русский мир мав на меті духовне закріпачення українців, коли патріарх Кирило активно їздив до України. Ілюстрацією фіаско цього походу «русского мира» було в Харкові. На літургію, якою він правив, прийшло так мало віруючих, що Московська патріархія скористалася фотошопом, аби збільшити вдвічі кількість людей. Друга стадія «русского мира – військово-агресивна, яка почалась у Криму, і яку Україна зупинила своїм опором та боротьбою за незалежність на Донбасі», – сказав Хотин.

У Росії може бути спокуса використовувати як зброю в експансивній концепції російську культуру – велику російську літературу, музику, живопис, однак це не дасть жодного результату, вважає журналіст.

«По-перше, ні Достоєвський, ні Шостакович, ні Чайковський не належать Росії – вони належать світу. По-друге, вже минули радянські часи, коли була певна зацикленість, фіксація лише на російській культурі. Українцям, білорусам та громадянам інших незалежних країн зараз також цікава світова та європейська культура, наприклад, англійська, німецька або польська», – запевняє Ростислав Хотин.

«Важливо розуміти, що велика російська культура ніколи не відбувалася завдяки владі, чи то царській, чи комуністичній, чи путінській, а всупереч їм. Вона завжди була поза законом, вона завжди була в опозиції, вона завжди була гнаною. Тому використовувати російську культуру в імперських цілях не вийде. І з цього погляду «русский мир» в собі не несе нічого нового, ціннісного і привабливого», – констатує журналіст Української редакції.

З думкою Ростислава Хотина про поразку «русского мира» в Україні не погоджується журналіст «Еха Кавказу» (проект Радіо Свобода) Вадим Дубнов, вважаючи що історія – якщо не починається зараз, то досить далека від свого кінця.

«На відміну від радянських ідеологічних дебатів, нинішня російська влада досить хитро еволюціонує, тому що замість загнивання капіталізму, безробіття, убогості та страшних переживань, які зараз відчувають за кордоном, зараз потрібний інший підхід. Якщо спрощено, то ця теза звучить як «сам дурень». Ми неначе повідомляємо світові: «Ви самі поводитесь неправильно, ви самі робите не так, а істини немає...». І коли це множиться на граничну простоту ухвалення рішень, то результатом виявляється і Крим, і все інше, що вже сталося і що ще може статися. І від цього, на жаль, ніхто не застрахований», – додає він.

На думку Вадима Дубнова, ідея «русского мира» еволюціонує залежно від доктрини, яку нинішня влада Росії вважає за важливу. Зі змінами ситуації всередині країни доктрина від оборонної перейшла до наступальної. Така пульсація вкрай непередбачувана, каже журналіст, а відтак це не просто експансивна ідея, це технологія існування держави вже багато років, і в цьому полягає найбільша небезпека.

Ефективність російської пропаганди обумовлена культурною, історичною та етнічною близькістю російського народу з народами, які живуть в сусідніх країнах, аналізує Юрій Дракахруст із Білоруської редакції Радіо Свободи.

«Українці та білоруси мають з росіянами більше спільного, ніж українці й білоруси з китайцями. І хоч це ні про що не свідчить, робляться певні висновки: «Раз ми з вами близькі, це означає, що ми з вами маємо бути за одним парканом. Значить, ми повинні проводити таку політику, яка нам заманеться». Російська пропаганда орієнтується на те, що ми «свої». Ми і ви – одне і те саме», – зазначає Дракахруст.

Наскільки концепція «руского мира» обмежена?

Проблема Росії в тому, що вона сама не знає, де закінчуються її межі, стверджує Хотин. Не дивлячись на те, що світ став маленьким, Росія все ще мислить категоріями 19-го століття, розширюючи свої кордони. Він вважає, що Росія мала б звернутися до внутрішнього розвитку, модернізації себе зсередини.

«Головна жертва кремлівської пропаганди – це російський народ. Кремлівська пропаганда перш за все вбиває творчу ініціативу російської людини. Вона вбиває можливість російської людини мислити критично, без чого неможливо обійтися в сучасному світі. Російська пропаганда робить ворожим імідж Заходу, який насправді не є ворогом Росії. Ця пропаганда дає можливість людям, які при владі у Росії, тримати народ у покорі, а самим збагачуватись. Бо в українців, латвійців, чехів та інших, на кого спрямована пропаганда Кремля, все ж є імунітет, а в російської людини його немає. І це найбільша розгадка всієї цієї історії з пропагандою», – переконує журналіст Ростислав Хотин.

Великого успіху «русский мир» здобув у Західній Європі завдяки його адаптивності, не сумнівається Вадим Дубнов. «У Європі, з її вічним питанням емігрантів, антиглобалізмом, антиамериканізмом, у кожного є своя маленька слабкість. І це в певному сенсі фантастичний шанс «руского мира» простягнути свої щупальця в сокровенні глибини Заходу», – зазначає Дубнов.

«Взяти, наприклад, дуже демократичну Грузію. Там усе добре. Але міра лояльності там така, що політична партія, яка за останні чотири роки нічого не зробила, отримує на виборах конституційну більшість. Просто тому, що там люди звикли так жити, за такими традиціями. І це без допомоги авторитаризму. У Східній Європі свої комплекси. І в кожній з цих точок «русский мир» знаходить щось своє», – каже Дубнов.

Щоб зрозуміти мотиви імперської поведінки Росії, необхідно згадати історію. У цьому переконаний журналіст Білоруської редакції Радіо Свободи Юрій Дракахруст. Росіяни ніколи не були класичною нацією, вони завжди були імперським народом, каже він. Порівнюючи дії сучасної Росії із діями Німеччини за часів Отто фон Бісмарка, можна знайти очевидні паралелі. Анексія частини Данії, німецьких князівств та Ельзас-Лотарингії зробила Німеччину фактично наймогутнішою державою в Центральній Європі. Можливо, в російського народу виникають саме такі мотивації, припускає білоруський журналіст.

«Коли Німеччина почала набирати таких мускулів, люди знали: вона небезпечна, і тому її треба стримувати. Стали утворюватися союзи, Антанта… Люди були практичнішими. І в цьому сенсі Росія теж небезпечна. Я думаю, Путін сам не знає, де закінчуються кордони «русского мира». Справа навіть не в тому, що це якийсь секрет, він просто сам не знає. І ось модель Першої світової війни показала, що у війні, якої ніхто не хотів, всі «кидали понти». А потім виявилося що за «понти» треба відповідати. Володимир Путін зараз «кидає понти» весь час. За це, можливо, потім теж доведеться відповідати», – зазначає Юрій Дракахруст.