Львів – Переселенка з Криму, професійний режисер Наталія Меньшикова створила у спальному районі Львова аматорсько-професійний театр «Domus». Прем’єра вже 9 жовтня. Головна ідея театру – об’єднати кримчан і львів’ян, митців-аматорів і професіоналів. Як їм вдалося реалізувати задумане? Дізнавалась Галина Терещук, яка побувала на репетиції.
Театр «Домус» став духовною домівкою для Наталії Меньшикової і її друзів-переселенців із Криму. У Сімферополі залишила помешкання і всі речі, але забрала чотири улюблені рослини. У Криму Меньшикова працювала режисером, мала свій театральний центр. Втім, два з половиною роки тому доля привела її у Львів – і тут почалось все з початку. Відколи приїхала, відтоді мріяла про власний театр.
«Театр – це колектив, це люди насамперед, які , як і ти, прагнуть створити щось добре. У квітні я зустрілась з нашим директором Денисом і ми вирішили спробувати. Краще спробувати, аніж жалкувати, що не спробували», – каже Меньшикова.
У культурно-мистецькому центрі імені Довженка, який розташований у Сихівському районі, пішли назустріч митцям – з середини серпня почались репетиції професійно-аматорського театру «Domus». З реквізитами до вистави допомогли добрі люди у Львові та Ужгороді. Оформлення сцени робили самостійно. Костюми також змайстрували з того, що було доступним.
«Внутрішня потреба, сцена, як раз вийдеш… Я завжди займався багатьма справами, а тягнуло саме сюди, саме на сцену. Ця ідея театру літала в багатьох знайомих, а з поштовхом Наталії почало все закручуватись. Переважно всім хотілось би театру, а ніхто не робить. Наталія прийшла – все, без нічого…» – зауважив львів’янин, директор театру і актор Денис Федєшов.
Театр вдихає життя
Митці для прем’єри обрали виставу-притчу «Уві сні та наяву» за творами Габріеля Гарсія Маркеса і Анни Соколової – про людей, які намагаються вирватись на волю із встановлених обмежень, які борються за своє життя. Тобто про сьогодення, яке складається з певних перепон.
«Це вічна тема. Чому Маркес? А потім почула мелодію місцевого музиканта і кажу: це просто музика для моєї вистави. Я зрозуміла, що це було для Маркеса написано – мексиканські, колумбійські мотиви і це звучить у нашій виставі. У сні ми дуже вільні люди, нас нічого там не стримує. Наяву, у реальному житті, багато рамок , бар’єрів. Тому це Соколова, бо це мандрівний зоопарк, який їде з міста в місто. Це теж сьогодні відповідає тому, що відбувається у нашій країні. Поєднання цих авторів у виставі – це наша вдала ідея», – розповіла Меньшикова.
Театр став внутрішнім порятунком і для кримчанки Олени Таврійської. Вона переїхала до Львова у 2014 році з Євпаторії, де працювала у театрі, у танцювальному колективі. З Наталією Меньшиковою вона познайомилась вже у Львові.
«Коли ми переїхали, все було добре. Львів – гарне місто, ми дивились і раділи. А потім журба, журба, журба за Кримом. Я дуже люблю море, дуже сумую за ним. Мені там було добре, якби не «русский мир». Сумувала за друзями, рідними. Потім так сталося, що зустріла Наталку, яка любить театр, і я люблю. Отак спільно і почали працювати. У мене знову театр вдихнув життя», – говорить Олена Таврійська.
У планах митців поєднати дитячий і дорослий театри, створити власний репертуар. Уже зараз маленький колектив з семи осіб працює над двома новими виставами. А до зали, де відбуваються репетиції, вже зазирають ті, хто хоче приєднатись і зацікавився тим, що творять спільно колишні кримчани і львів’яни, що об’єднує, а не роз’єднує людей.
