Найбільш успішними у Верховній Раді є президентські законопроекти – Кокс

Три євро на людину на рік витрачає Верховна Рада на професійну освіту своїх співробітників, каже голова місії Європарламенту зі сприяння реформі Ради Пат Кокс. У Києві він узяв участь у форумі «Ялтинська європейська стратегія». Пат Кокс називає безпрецедентним нинішній рівень підтримки України Європарламентом і зазначає, що успішність реформи Верховної Ради зокрема залежить від того, як довго пропрацює нинішнє її скликання. Колишній президент Європарламенту очолив профільну місію влітку минулого року. Через півроку місія оприлюднила перший звіт. Радіо Свобода запитало у Пата Кокса, на якому етапі нині робота місії і реформа Верховної Ради.

– Де ми зараз? Робота триває. Була пауза, коли в Україні змінився прем’єр-міністр, дещо оновилася коаліція – хтось пішов, хтось прийшов. Тепер ми працюємо зі спікером Андрієм Парубієм. Літо завершилося, ми відновимо наші зустрічі. Зокрема, наприкінці жовтня ми плануємо зустріч за участі місії, спікера та всіх фракцій.

– Що може бути змінене у рамках реформи? Як реформу бачать у Європарламенті та як її бачать українські депутати?

– Перш за все, я наголошую, що реформа може працювати, лише якщо це – бачення і рішення самих українців. Йдеться про Конституцію України, йдеться про народних депутатів України.

Ми говоримо про дві опори – адміністративну й політичну (або інституціональну). В контексті інституціональної йдеться про якість законодавчої роботи, зокрема про підготовку і реєстрацію законопроектів. Я наведу приклад.

За перші 12 місяців роботи Верховної Ради цього, восьмого, скликання було подано близько 2500 законопроектів. Це дуже багато, деякі парламенти демонструють таку активність упродовж кількох, не одного, років.

Коли ми проаналізували документи, виявилося, що близько 2 тисяч законопроектів – це ініціативи депутатів, кілька сотень прийшли від Кабінету міністрів, близько 80-90 законопроектів прийшли з Адміністрації президента.

Далі ми проаналізували процес перетворення законопроекту на закон – тобто його ухвалення. Виявилося, що найбільш успішними в цьому плані є президентські законопроекти.

На другому місці – законопроекти Кабінету міністрів (що в цілому добре, але не характерно для парламентів у багатьох країнах, де на урядові ініціативи зазвичай чекає тривала процедура ухвалення).

Водночас із 2 тисяч законопроектів, поданих депутатами, лише 7 відсотків було ухвалено, а 93 відсотки – ні.

Природньо, виникає запитання: з огляду на таке цунамі із законопроектів, які готуються, реєструються, розглядаються на комітетах, де взяти час на вирішення пріоритетних питань і на належну якість цих документів? Тож одна з тем, яку ми обговорювали з українськими депутатами, – як організувати роботу так, щоб зменшити це цунамі і мати можливість зосередитися на пріоритетах.

Щодо адміністративної частини.

Верховна Рада вкладає дуже мало у професійний розвиток свого штату. Технології змінюються, система змінюється, людям потрібно відповідати вимогам часу, щоб забезпечувати таку систему. Ми підрахували, що на професійний розвиток кожного окремого співробітника Верховна Рада щороку витрачає всього 3 євро. 3 євро – це майже те саме, що нуль!

Тож система потребує оновлення. Чи це політична частина (тобто законотворчість), чи адміністративна (якість послуг і працездатності), нам треба мати змогу спертися на ці дві опори, а для цього необхідно систематично працювати.

– Якщо ви запитаєте українців про їхнє бачення реформи Верховної Ради, я впевнена, зможете почути, як люди згадають вам про кількість депутатів: мовляв, 450 – це забагато. Чи у рамках роботи місії ви обговорюєте таке питання, як кількість депутатів?

– Ні, у рамках роботи нашої місії ми не обговорюємо структуру партій, їхнє фінансування, виборче законодавство чи кількість депутатів. Цього не було у меморандумі і, відповідно, це не передбачено нашим мандатом. Наш мандат – видати рекомендації по змінах з огляду на існуюче виборче законодавство, на наявну кількість депутатів, на чинну структуру комітетів і чинний на регламент.

– Тобто йдеться про те, що ви можете зробити на тому фундаменті, який є?

– Треба добре розуміти, що можна спробувати змінити все, але у підсумку не зміниш нічого. Чи було б корисно переглянути кількість депутатів, принципи фінансування партій, виборче законодавство? Звісно, я б зі свого боку лише заохочував такий діалог. Але наша місія не про це. Наша місія – оцінити, як може трансформуватися Верховна Рада у найближчі 10, 20 років, щоб вона стала гідним парламентом для «післямайданної» України. Зараз в Україні багато енергії громадянського суспільства, є очікування населення – все для того, щоб покращити якість роботи й допомогти тим, хто хоче змін.

– Ви, вочевидь, розмовляли і з представниками парламентської опозиції. Про що вам казали, наприклад, в «Опозиційному блоці»? Що, на думку місії Європарламенту, має бути змінене саме в питанні діяльності парламентської опозиції?

– Ми говорили з усіма без винятку. І серед загального масиву тем, які ми обговорювали, було, звісно, і питання діяльності опозиції. Справді, ми зробили кілька висновків щодо цього. Я знову наведу приклад.

Ми вважаємо, що Верховна Рада має подивитися на структуру парламентських комітетів.

Ви казали, що багато депутатів, а я вам скажу, що у Верховній Раді багато комітетів. Якщо мені не зраджує пам’ять, у Верховній Раді їх 28. У деяких є голова комітету, перший заступник, кілька заступників і майже немає членів комітету (або один-два). У багатьох комітетах проблема з кворумом, бо ж багато комітетів, багато засідань. Або коли вони зрештою збираються, їх накриває цунамі з великої кількості законопроектів.

Тож ми рекомендували – якщо не для цього, то для наступного скликання – досягнути такої кількості комітетів, яка дорівнювала б кількості міністерств. Крім того, необхідно напрацювати систему пропорційного розподілу по комітетах відповідно до кількості обраних депутатів, причому як для коаліції, так і для опозиції. Таким чином, кожен матиме чесну частку. І якщо напрацювати таку систему вже зараз, то на наступних виборах їхні учасники значно краще розумітимуть, на що вони можуть розраховувати.

Є також розмови про те, що, можливо, потрібен окремий закон по правах опозиції.

Ми також запропонували представникам різних фракцій обрати топ-3 зміни у рамках реформи Верховної Ради, які вони вважають першочерговими. Ми ще не маємо результату, але в чому суть такого кроку: ми хотіли б, щоб на основі консенсусу ми мали по одному законопроекту для проведення таких змін. Те, що нам найменше зараз потрібно, щоб у нас на цьому етапі виникла «битва законопроектів». Щоб не було так, знаєте, мовляв, мій законопроект кращий за твій, ні, мій кращий, а в результаті нічого не ухвалимо. Тож зараз ми працюємо над спільним підходом. Якщо нам удасться його напрацювати, то впевнений, що питання законодавчого базису для опозиції ми зрештою також торкнемося.

– Ваш прогноз: коли завершиться реформа Верховної Ради?

– Фахово відповім вам, що не знаю. Я б хотів досягнути якнайбільше у якнайкоротший термін. Але я реаліст і знаю, що в порядку денному Верховної Ради багато нагальних запитань. Ви маєте ухвалити державний бюджет, є питання щодо енергетичного сектору, сфери охорони здоров’я, є питання по Конституції, питання в рамках Мінського процесу. І за цих умов маємо робити те, що запланували в контексті реформи.

Чому я не можу назвати конкретний час?

Мені поки не зрозуміло, чи ми маємо перспективу робочого процесу, чи на нас чекає політична нестабільність, що може призвести до позачергових виборів. Об’єктивно – чим довше працюватиме цей парламент, це скликання, тим більша ймовірність того, що нам удасться ґрунтовно втілювати реформу. Якщо ж будуть позачергові вибори, ми нікуди не підемо. Ми спробуємо зробити, що встигнемо, до кінця цього скликання, і потім продовжимо роботу.

Наша робота зараз немає аналогів в історії Європарламенту. Рівень залученості фахівців Європарламенту у реформування Верховної Ради безпрецедентний. Як інші намагаються допомогти Україні, наприклад, у реформі судової системи, так ми маємо на меті посприяти у створенні сучасної і якісної інституції. Така Верховна Рада, на нашу думку, була б одним із основоположних факторів для досягнення Україною її соціальних і економічних цілей.