Павло Новиков
Після анексії півострова кримчани змушені регулярно стикатися з таким психологічним явищем, як когнітивний дисонанс. Як бути, коли в телевізорі розповідають про мільйони туристів, а на пляжах порожньо? Коли переконують у міжнаціональному мирі, а кримські татари зникають або опиняються в тюрмах? Коли замість радості від економічного процвітання кримські бізнесмени спалюють себе публічно? Про це говоримо з психотерапевтом Ганною Афіногеновою.
Заповнюваність кримських пансіонатів і готелів майже 90% ‒ таку інформацію подають у підконтрольному Кремлю «міністерстві курортів і туризму Криму». Тут повідомляють про майже 2 мільйони туристів. На думку ж екс-міністра туризму Автономної Республіки Крим Олександра Лієва, ця цифра дуже перебільшена, оскільки аеропорт і Керченська переправа не здатні впоратися з таким потоком приїжджих. На півострові створені комфортні умови для спільного проживання різних народів, зокрема й кримських татар, так говорить підконтрольна Росії «влада» півострова. Разом з тим рішенням суду забороняють діяльність Меджлісу, забирають приміщення, лідерам організації не дозволяють в'їзд на територію Криму. Активісти Меджлісу, які залишилися в Криму, потрапляють під пресинг або в тюрму. Пляжі доступні всім ‒ під таким гаслом підконтрольний Кремлю «голова» Криму Сергій Аксьонов оголошує боротьбу із забудовою в прибережній зоні та починає боротьбу з власниками готелів і ресторанів. Місцеві ж бізнесмени скаржаться, що таким чином кримська влада розправляється з неугодними, в яких хоче забрати прибутковий бізнес. 2 вересня в Ялті підпалив себе 75-річний підприємець Олександр Стрекалін. Таким чином він протестував проти знесення кафе «Хоттабич» на набережній. Дружина загиблого вважає, що у них хочуть загарбати прибутковий бізнес. Підконтрольне Кремлю «управління Слідкому Росії в Криму» перевіряє факт спроби самоспалення.
‒ Ганно, що робити кримчанам, які чують від «влади» одне, а в реальності бачать зовсім інше? І як це явище впливає на психіку?
‒ Безумовно, це провокує внутрішній конфлікт. Конфлікт між двома ідеями, двома мотивами ‒ це важко, людині складно переносити таку невідповідність. Психіка прагне до ясності, однозначності. І людина надає більше значення тому, що комфортніше, відсікаючи інше. Наприклад, додатковий вихідний ‒ це добре. І людині легше сконцентруватися на цьому, а не на тому, що в цей день у Криму мусульманам не дають здійснювати свої релігійні обряди для святкування Курбан-байраму. І, думаю, цю заборону теж якось обґрунтували, щоб людям було спокійно. Це маніпуляція, тому що люди ж не знають справжніх причин.
‒ Ганно, загиблий в результаті самоспалення бізнесмен Олександр Стрекалін підтримував «прихід» Росії в Крим, але нова «влада» принесла йому загрозу позбавлення бізнесу. Як впоратися із психологічними наслідками таких невідповідностей очікуваного і реального?
‒ Почнемо з того, чому це працює. У кожного з нас є свої глибинні цінності, і те, що відбувається так чи інакше їх зачіпає. Зверніть увагу, які емоції у вас виникають після перегляду новин. Якщо вони зашкалюють, якщо це ейфорія, гордість, особливо якщо ми для цього нічого не зробили ‒ значить, якусь струнку в нас зачепили. І ось для того ж загиблого бізнесмена влада була певною цінністю, і невідповідність цінностей реальності виявилася дуже болісною, викликала сильну кризу. Ось чому важливо стежити за емоціями. Підвищена тривожність, страх, ейфорія, незбалансованість ‒ на це потрібно звертати увагу і з'ясовувати, що стало причиною виникнення.
Отримуючи якусь інформацію, припустимо, з новин, подумайте: що вона означає особисто для вас
Окрім того, отримуючи якусь інформацію, припустимо, з новин, подумайте: що вона означає особисто для вас? Не для народу, не для абстрактного «ми», адже наш особистий рівень контролю над цим мізерний, а тривожність зростає феноменально. Наприклад, я слухаю новини про нібито забиті туристами кримські пляжі. Я живу в Києві, для мене ця новина практично нічого не означає. Для людини, яка живе в Криму, може щось означати: заробіток, можливості.
Насамперед, інформацію потрібно перевірити. Не привласнювати її, не передавати далі, поки вона неперевірена, адже саме це створює хвилю паніки. Від емоцій ми отримуємо вторинну вигоду, відчуття кипучого життя, проте виснажуємо свою нервову систему.
‒ Чим це небезпечно?
‒ Якщо ви будете на знос, без відпочинку копати картоплю, ваші м'язи рано чи пізно відмовлять. З психікою те саме. Депресія, апатія ‒ ось можливі наслідки. Тоді енергії не вистачає вже і на позитивні емоції. А це позначається на близьких, на стосунках.
‒ Ще в 2014 році Ваша колега Світлана Паніна писала про несправедливість порад терпіти кримчанам, які відчувають на собі всі труднощі так званого перехідного періоду. Що Ви про це думаєте?
‒ Кожен народ діє за сценаріями, закладеним в колективному несвідомому. Для нас терпіння, на жаль, буде актуальним ще довго. Терпи, є «влада», «цар», якась батьківська фігура, яка про тебе «подбає». Це інфантильна модель. А ось стати зрілим, відповідально ставитися до інформації, яку передаєш ‒ це страшно і складно. Це праця, це не приходить само собою.
‒ Чи можлива ця робота над собою в нинішніх умовах у Криму?
Подумайте: що я збираюся завтра робити у зв'язку з цим і чи збираюся?
‒ Криза ‒ це саме можливість розвитку. Можливість абстрагуватися, побачити картинку з двох сторін і подумати: а що це значить особисто для мене? Що я збираюся завтра робити у зв'язку з цим і чи збираюся? Роздуми про це можуть від'єднати особистість від великого й абстрактного.
Новини, де звучать слова «все», «завжди», «ніколи» ‒ це маніпуляція. І технологіями такої маніпуляції володіє не те що «влада» ‒ будь-який маркетолог. Прочитайте «Техніки впливу» Роберта Чалдіні, там це дуже добре описано. Різниця між емоцією і думкою дуже велика. Візьмемо висміяну блогерами історію про те, як днями Путін і Медведєв пливли на човні, зустріли неправдоподібно чистих і ошатних рибалок та їли разом з ними юшку. Навіщо ця ідилічна картинка? Навіщо ці казкові мотиви? Логіка людини, у якої відсутнє критичне мислення: можновладці спустилися до нас, вони такі ж, як і ми. Це стара казка про царя, про дідуся Леніна, до якого приходили ходоки. Цей міф експлуатується раз у раз ‒ і працює. І, коли ви чуєте таку історію, подумайте: чого від мене хоче ця історія, а чого хочу я?
Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
