Віталій Запека – боєць батальйону спецпризначення «Полтава». До конфлікту на сході був фотохудожником. Після анексії Росією українського Криму та подій у Слов’янську зрозумів: коли в країні війна, то чоловік повинен взяти у руки зброю та стати на її захист. Інтерв’ю із Віталієм Запекою журналісту Радіо Свобода вдалося записати фактично під прицілом зброї супротивника, адже боєць наразі перебуває у зоні бойових дій на сході України.
«Я не міг братися за фотосесії, а, ті, що вмовляли мене проводити, обробляв по два місяці. Зазвичай, у мене йде на це два-три тижні. І тільки тоді, коли я записався до батальйону, то відчув, що перебуваю там, де потрібно», – каже він.
Перебуваючи на Донбасі, він щодня бере до рук фотоапарат та створює цілі фотоісторії, які підсилює пронизливими розповідями про життя бійців, їхні поранення та втрати. Каже, що за півтора року в особистому архіві вже назбиралося кілька тисяч фотографій.
Військовий зі США надихнув на нові ідеї
Їдучи в зону конфлікту, Віталій Запека розумів, що продовжить фотографувати. За задумом автора, репортажі мали складатися тільки з героїчних фотографій. Але перед вступом до батальйону він познайомився з американським військовим, учасником війни у В’єтнамі. Показавши свої фото, ветеран надихнув його на створення циклу буднів бійців.
«Раніше на такі фото, де кілька солдат сидять на ящиках й курять чи п’ють каву, я навіть уваги не звертав. Тепер я фотографую все, що можу: як будують зруйнований бліндаж, як вибухами рознесло мішки з піском, як будують позицію, як шкарпетки перуть або посуд миють у річці».
«Найризикованіший мій репортаж був зроблений у селі Кримському»
Віталію доводилося фотографувати й на лінії розмежування. Найризикованіший репортаж із сектора «А» – села Кримського Луганської області.
«Ми пішли на зачистку. Я по-геройськи накинув через плече автомат та фотоапарат, яким фотографую дорогою, водночас тримаю свій сектор та контролюю сектор солдата-ЗСУшника. У цей час сепаратисти-диверсанти побачили нас і вирішили не приймати бій – зникли ярами. Якби ми не прийняли бій, то нас шістьох всіх «положили» б», – згадує боєць.
Зібравши цілий архів фотографій, Віталій Запека випускає фотокнигу, до якої вже відібрав 300 світлин.
«Тут я демонструю місця, де я був, а також людей, які є у нашому батальйоні. Із цих знімків обираю та компоную, які, на мій погляд, найцікавіші. Загалом назбиралося декілька тисяч фотографій. У мене вже й фотоапарат не витримує. Коли навесні у мене «вмер» черговий об’єктив, то харківський фотоклуб надіслав безкоштовно новий. Дякую їм».
«У мене є фото із слідами «Градів», заборонених міжнародним законодавством»
Якось в одному селі поблизу лінії розмежування місцеві жителі пояснили Віталію, що сліди на воротах, які він фотографував, зосталися від касетних «Градів».
«Я дивлюся на ворота й не розумію: сліди від осколків незрозумілі, адже не знизу вгору йде розширення, а, навпаки, згори донизу. Там дуже легкі «проступи» з усіх сторін», – згадує Віталій.
Авторські світлини зі сходу тепер зберігаються і в Державному архіві з відміткою «зберігати вічно». Віталій Запека періодично надає ці знімки Києву, а другий екземпляр відправляє у Полтаву.
«Я коли вперше побачив відмітку «зберігати вічно», то це мене навіть трохи налякало, адже я, може, десь «схалтурив», десь невдало зробив фотографію... Бо немає такої можливості, щоб ретельно продумати кадр, світло тощо. Тим не менше, це до чогось зобов’язує», – певен фотограф.
На видавництво двох тисяч фотокниг необхідно приблизно 75 тисяч гривень. Це для бійця дуже дорого, тому збирає кошти по всьому світу: проект вже підтримали жителі США, Німеччини, Італії та України. Автор сподівається, що кожен його побратим із батальйону «Полтава» безкоштовно отримає цю книгу. Адже до неї додав і розповіді бійців, які, до речі, у мережі стали популярнішими за фотографії. Одна із розповідей – це враження поважної людини про пережиті години під обстрілами «Градів». Розповідь «Дядя Ваня» дуже важко йому далася, адже він оповідає про те, як під час бою втратили побратимів. 4 дні він боявся підійти до оповідача, щоб той відредагував текст, бо й самому моторошно згадувати пережиті події.
Були й сльози на очах, адже одного товариша розрубало навпіл, а іншого – вбило осколками та обпекло фосфорними касетами. Жахливо нести товариша, у якого око висить на нитці...Це нестерпно
«Були й сльози на очах, адже одного товариша розрубало навпіл, а іншого – вбило осколками та обпекло фосфорними касетами. Жахливо нести товариша, у якого око висить на нитці...Це нестерпно. Це просто страшно».
Найбільше бійця вражає, що друзі вдома не цікавляться його переживаннями. Вони тільки запитують про заробітну плату та виправдовуються, чому не йдуть на фронт.
«Я нарахував 29 причин, через які друзі не підуть воювати. Іноді дивишся на людину, яка це сказала, й думаєш: «Невже він це серйозно?». Якщо йде війна в країні – це єдина причина, через яку чоловік повинен взяти в руки зброю. І навіть якщо він її ненавидить, як ненавиджу її я», – каже боєць.
«Коли учениці танець із українськими прапорами виконують, директор дивиться на них вовком»
У містах та селах поруч із лінією розмежування найбільше вражають діти. Віталій згадує, як доводилося спілкуватися зі школярами, які відрізняють звуки 82-міліметрової міни та міни діаметром 122 міліметра, та розповідають, як снаряди різних калібрів звучать й свистять, бо це все літало над ними. Інший випадок, коли в одному із сіл на Донеччині син директора школи воює на боці сепаратистів. «Коли учениці на 9 травня виконували танець із українськими прапорами, то вона дивилася на них вовком», – каже Віталій.
Але далеко не всі там налаштовані проти України, каже боєць. «Одного разу повз нашу позицію проходила жінка похилого віку. Вона оглядається та впевнюється, що нікого, окрім нас, немає, а потім шепотом говорить: «Слава Україні, синки!». Питаємо: «Бабусю, а чого шепотом?». А вона каже: «Я колись сказала, що мені подобається Україна, так мене за це сусіди-«козачки» побили».
У Волновасі є 4 телеканали, із яких три належать до сепаратистських. «Процвітає там й «сєпарське» радіо. На посту сидиш й записуєш чергову маячню. Звідси ж і взялася моя розповідь про «Козаче радіо», – згадує боєць. Віталій певен, що Україна повинна протистояти інформаційній зброї сепаратистів саме поблизу та на окупованих територіях.
