До депутатів із європейських країн, які їздять до Криму і стверджують, що там немає порушень прав людини, мають бути запитання від їхніх правоохоронних органів, адже вони порушують власне і міжнародне законодавство, вважає колишній політв’язень Геннадій Афанасьєв. 14 червня він повернувся до України після двох років ув’язнення в Росії за обвинуваченням у тероризмі. Про справу підозрюваного Росією у підготовці терактів в окупованому Криму українця Євгена Панова, чий допит було нещодавно показано по російським каналам, він говорить, що може не лише зрозуміти, що людина може сказати під тортурами, але і відчути це. З Геннадієм Афанасьєвим, який нині перебуває у Чехії на запрошення правозахисної організації «Людина у скруті», ми зустрілися у празькій студії Радіо Свобода.
– У Чехії був євродепутат, який відвідував Крим після анексії, нещодавно група депутатів французького парламенту побувала в Криму і повернулася звідти з тією ж думкою, що приєднання було добровільним і ніяких утисків прав людини там немає. Вам хотілося б зустрітися з ними? Що би Ви їм сказали?
– На зараз зафіксовано 256 випадків порушення прав людини, в нас є документи, що це підтверджують, і ми можемо їх передавати до Європарламенту. Нещодавно був затриманий ще один українець, ми вважаємо, що він був викрадений. Він утримується у катівнях Кремля, ми впевнені, що його катують і будуть катувати, і він є ще один політв’язень.
Також є викрадення людини, представника кримськотатарської діаспори. І це не перша і не остання людина, бо вже зафіксовано 22 викрадення, ще є близько сотні справ, які ми перевіряємо і теж будемо надавати інформацію суспільству.
В мене є дуже багато запитань до тих людей, які порушують законодавство та санкції, прийняті щодо Криму
В мене є дуже багато запитань до тих людей, які порушують законодавство та санкції, прийняті щодо Криму. І я вважаю, що не тільки в мене має бути запитання, але має бути запитання від законодавчих органів, в яких ці представники працюють, бо вони перш за все, порушують їхні закони і політику їхніх держав.
– Євген Панов, якого, за словами його брата, було викрадено з України, а, за офіційною російською версією, його було затримано в Криму при спробі здійснити терористичний акт. Як Ви ставитеся до цієї справи і нової ситуації в Криму після цих заяв Росії?
Я теж давав свідчення на камеру, перед тими свідченнями мене били струмом
– Насправді, це – методи з 1930-х років, тиранії у власній державі. Що можна сказати? Мене теж називали диверсантом, терористом, я пам’ятаю, як мене затримали. Я теж давав свідчення на камеру, і теж казав… А перед тими свідченнями мене били струмом, мене душили, на мене надягали протигаз, де я захлинався власним блювотинням, і після цих тортур, я впевнений, що майже кожна людина скаже все, що потрібно, на камеру.
А якщо ви уважні і вмієте працювати з відеоредактором, ви побачите, що весь запис «склепаний». Що робили з цією людиною поміж цих «склепань», ми можемо лише уявляти. А я можу ще і відчувати, що з нею робили. Тому все, що з цією людиною робиться, я вважаю ще одним випадком викрадання людини з української території, катуванням, незаконним позбавленням волі, це – саме ті порушення прав людини, про які деякі європейські депутати говорять, що їх немає. Ось це і є останній приклад таких порушень.
– Що Ви могли б порадити йому і його родині з власного досвіду? І чи Ви вважаєте реакцію української влади достатньою?
– Як тільки я повернуся до Києва з Чехії, в мене буде зустріч з братом Євгена Панова, якому я надам усі можливі поради. Самому Євгену я можу порадити лише триматися і знати, що його там не вб’ють. Бо світова спільнота на нього дивиться, і ці кати не посміють його вибити. Тому, нехай тримається, і як би там не було, він гідно пройде цей тюремний шлях.
– Коли Ви відчули, що Ви – не один? Ви сказали, що він має триматися і відчувати, що крім його родини, з ним ще і Україна, і світове співтовариство. В який момент Ви це відчули?
В мене була повна зневіра, і я вважав, що я один. Через рік і чотири місяці я отримав перші листи
– Я був перший, я був одним із перших українських політв’язнів, і до мене не було таких прикладів, щоб когось викрадали, і за кого б замовляло своє слово міжнародне співтовариство та Україна, я не знав, що таке можливо. Тому в мене була повна зневіра, і я вважав, що я один.
Лише через рік і чотири місяці я отримав перші листи. Мені віддали перші листи, які від мене переховувало ФСБ, і в них я побачив, що я не один, що люди з Європи, з Канади, з Вільнюса, зі всієї України і навіть із Росії мені писали, писали слова підтримки.
В той час я вже відмовився від своїх свідчень, які з мене вибивали так само, як зараз вибивають з Євгена Панова. І коли суспільство побачило, що я є та людина, яка має гідність, підключилися справжні добрі адвокати, а не від ФСБ, підключилися і правозахисники, і журналісти. Я на той час скинув із себе власні кайдани того страху, які я бажав би скинути усьому світу, як казав Олег Сенцов, «навчитись не боятися». Коли я навчився не боятися, я відчув, що я не один, що ви всі, хто був поруч зі мною, і я є однією частинкою тих людей, які борються за свободу.
– Ті люди, які залишилися в ув’язненні, після того, як випустили Вас, випустили Надію Савченко, вони мають більше шансів вийти на свободу, чи менше? І чи можуть Ваші свідчення зіграти важливу роль в їхній долі?
Путін – тиран, послідовник Сталіна, сьогодні Україна, вчора Грузія, а завтра хто? Молдова? Чехія? Німеччина?
– Дуже необхідно доводити до суспільства, проводити просвітницьку діяльність і серед суспільства України, і Росії, і всієї Європи та Америки і інших держав, те, що там дійсно коїться, щоб вони не вважали Путіна якимось «білим та пухнастим зайчиком». Бо насправді, це – тиран, це – послідовник Сталіна, і оті знущання, які ми витримували, оті тортури, які я витримував майже кожного дня, 767 днів поспіль, про ці страждання треба говорити, щоб люди дійсно знали, бо сьогодні це – Україна, вчора це – Грузія, а завтра хто? Молдова? Чехія? Німеччина? Хто далі?
Я не вважаю, що ці люди самі можуть зупинитися і позбутися свого імперіалізму. Тому Україна прямує до Євросоюзу, ми хочемо бути єдині проти цього страшного ворога. Тому про це треба казати, бо ця інформація допомагає політв’язням. Бо коли прокидається свідомість у тих євродепутатів, у цілого суспільства, починають висвітлювати цю проблему, а коли доля політв’язня висвітлена, відтоді його припиняють бити, знущатися з нього, бо вони вже бояться, що хтось дізнається.
