Наталя Парій
Що потрібно українським військовим на блокпостах і кого не хочуть бачити в Донецьку проросійські бойовики? Яким рекламним щитом зустрічає всіх приїжджих місто шахтарів? Радіопроект «Донбас.Реалії» публікує замітки про поїздку на окуповану територію.
Потяг Київ-Маріуполь. Заради кондиціонера купила собі купейний квиток, хоча по студентському могла доїхати втричі дешевше. Не встигли ми від’їхати від Києва, сусід уже звертається до провідниці:
– Увімкніть, будь ласка, кондиціонер.
– Тут немає такого, – відповідає молода жінка.
– А це що? – вказує чоловік на стелю, де розташована конструкція, з якої в інших потягах дме холодне повітря.
Провідниця відповідає, що це вентиляція.
– Вікно хоча б відчиняється?
– Так, звісно, тільки для цього потрібна чоловіча сила.
Мій сусід намагається відчинити, але каже, що там щось запаяно.
Вісімнадцять годин задухи – і я у Волновасі. На виході з вагону чути вигуки: «Таксі до Донецька, до Маріуполя». Однак я заздалегідь записалася до чоловіка – він обіцяє за двісті п’ятдесят гривень відвести до Донецька без черги на блокпостах.
В автомобілі, крім водія, нас четверо. Троє – з київського потяга, а одна жінка вранці приїхала у Волноваху з Донецька, щоб купити продукти й мийні засоби. Водій одразу запитує, чи всі прописані в Донецьку? Пізніше пояснює, що на «ДНРівських» блокпостах висаджують людей з нетутешньою пропискою. «Нічого вам там робити», – так аргументують заборону в’їзду бойовики.
У Бугасі на українському блокпосту черги немає. Стоїть близько двадцяти автомобілів. Військові ретельно обшукують наші сумки. За допомогою дзеркальця заглядають під сидіння. У моїй сумці їх зацікавила польська кава. А в сумці хлопця поруч – шейкер для коктейлів. Солдат звертається до нашого водія:
«Привезеш мені такий? – наче запитує і одночасно стверджує. – Або запитай у хлопця, чи сильно йому цей шейкер потрібен?» Водій не встигає нічого сказати, військовий продовжує: все одно завтра тут їхатимеш, то й привези.
Ми прямуємо далі. Доїжджаємо до Оленівки, де стоїть блокпост проросійських сепаратистів. На плиті написано: «Слава ДНР». Черги теж немає. Водій розповідає, що це лише в останні два дні людей так мало. До цього були величезні черги.
Біля посту стоїть ДАІшник. На вигляд хлопцеві років сімнадцять. Наш водій каже: вчора його хотіли оштрафувати. Їхав по лівій стороні до блокпосту при вільній правій. Він обурюється, що причепились безпідставно. Чоловік розповідає: на території під контролем угруповання «ДНР» за порушення одразу забирають права. Віддають лише тоді, коли заплатиш штраф.
До нашої машини підходить чоловік. На руці в нього тату: терикон і напис «Донбас». Просить паспорти на перевірку. Поки чекаємо, чую, як інший «ДНРівець» розмовляє з жінкою. Нині вона живе в Німеччині, але батьки тут, у Донецьку. Чоловік з «калашніковим» на плечі розповідає, що Європа страждає від ультраправих. «Головне, щоб у нас цих мавп не було», – каже бойовик.
В’їжджаємо в Донецьк. Перший білборд: «Наш долг – державу защищать». Яку державу? І від кого захищати?
