Що зробити, щоб партії в Україні були незалежними від олігархів? Польський досвід

Варшава – Польську державну політику й національне законодавство нині формують представники шістьох політичних партій. 25 років тому в Сеймі Польщі були представлені 26 політичних сил. Попри такі кількісні зміни, ані чверть століття тому, ані тепер у польському парламенті не було партій, створених олігархами, або якихось кишенькових проектів польських бізнес-середовищ. Радіо Свобода запитало польських експертів, яким чином полякам вдалося уникнути «українських» помилок і створити функціональну партійну систему.

У Польщі зареєстровано 84 партії найрізноманітнішого ідеологічного спрямування – від крайніх правих, таких як Національний рух, до крайньо лівої Комуністичної партії Польщі. Є серед польських політичних сил і такі, які ставлять перед собою якісь конкретні вузько профільовані завдання. Наприклад, «Партія пенсіонерів» захищає права літніх людей, а польська «Партія піратів» протидіє монополії в інтернет-мережі. Натомість «Партія власників валютних кредитів» вимагає переведення банківських позик у національну валюту.

Утім вирішальний вплив на польське політичне життя мають дві партії – «Право і справедливість» та «Громадянська платформа». Перша прийшла до влади у жовтні минулого року й створила парламентську фракцію, до якої входить більшість депутатів Сейму – 234 із 460. Саме ця партія сформувала теперішній польський уряд, а вихідець із її лав Анджей Дуда вже рік є президентом Польщі. Натомість «Громадянська платформа», яка після останніх виборів опинилася в меншості, керувала Польщею майже 10 років.

В польському політичному житті переважають праві

Особливістю польської партійної системи є перевага у ній партій правого спрямування, розповідає польський професор-політолог Станіслав Фалінський.

«Польська система влади є парламентсько-урядовою з відносно сильною позицією президента. Політичні партії в осному є центристстькими чи право-центристськими. Специфіка польської партійної системи полягає в тому, що у нас в парламенті практично немає лівої або ліво-центристської партії. Опозиційні до теперішньої партії влади – це правоцентристські партії, а правляча «Право і справедливість» та коаліційні з нею партії – це праві сили. Жодна з польських парламентських партій, принаймні на рівні декларацій, не заперечує демократичної системи», – каже він.

Професор Фалінський наголошує, що польська партійна система формувалася в 1990-х роках паралельно із створенням потужного місцевого самоврядування. За його словами, саме органи місцевої влади стали кузнею кадрів для політичних партій.

«Вибори в органи самоврядування призвели до того, що в політику прийшли абсолютно нові люди. Люди, які виграли місцеві вибори в 1990 році – це були люди із списків виборчих комітетів «Солідарності», тобто люди, які не пов’язані з попередньою системою, люди, які її заперечували, які розуміли демократію як систему чесну й некорумповану», – сказав Фалінський.

Ришард Білл, ветеран «Солідарності» й діяч місцевого самоврядування, брав активну участь у створенні нових політичних партій в 1990-х роках. На його думку, поштовхом до розвитку польської партійної системи стала пропорційна система обрання депутатів до парламенту, вперше застосована на виборах 1991 року.

«У зв’язку з цим ми досягнули того, що кожна, навіть найменша політична партія могла опинитися в парламенті. Тобто різні групи суспільства могли мати своїх представників у нижній палаті парламенту – в Сеймі. Натомість у верхню палату парламенту, в Сенат, ми обирали депутатів в одномандатних округах. І тому туди потрапляли типові представники великого бізнесу. Тож якби ми обирали депутатів Сейму в одномандатних округах, то хто знає, чи в нас не склалася б така ситуація, як в Україні. На мою думку, саме те, що це була пропорційна система призвело до того, що в нас змогли сформуватися політичні партії», – розповідає Білл.

Ришард Білл також наголошує на тому, що вплив на незалежінсть партій від бізнесу мало ухвалення закону про політичні партії у 1997 році. Згідно з цим законом, держава дофінансовує ті політичні сили, які здобувають депутатські мандати під час парламентских виборів. Чим кращий результат, тим більше коштів з держбюджету отримує партія на свою статутну діяльність.

Польським комуністам не вдалося присвоїти державну власність

Ґражина Станішевська, одна з колишніх керівників антикомуністичного руху «Солідарність», стояла біля витоків сучасної польської партійної системи. Вона каже, що на межі 1980-1990 років польські комуністи сприймали «Солідарність» та політиків нової хвилі як щось несерйозне й тимчасове. Комуністи були розгублені, коли зрозуміли, що наслідки «круглого» столу й перших напіввільних виборів – незворотні. Тому, пояснює Станішевська, у Польщі не було масової приватизації держмайна колишніми партапаратчиками.

«Ніхто не встиг приготуватися до того, щоб зробити, так би мовити, стрибок на державну власність. На жаль, це сталося в Україні. В Україні люди не були аж настільки задіяні в здобутті незалежності, це значною мірою була ідея партапарату, щоб відрватися від СРСР. Коли вони це вирішили, то кожен захотів подбати про свої інтереси. У Польщі чогось такого не було», – пояснює вона.

Згадуючи 1990-і роки Станішевська говорить, що тодішній бізнес здебільшого намагався триматися осторонь політики. Така атмосфера сприяла формуванню незалежних від бізнесменів політичних партій. «У Польщі встигли зміцніти політичні партії, які, звісно, користувалися підтримкою бізнесу, та в нас ніколи не було того, що є в Україні, тобто таких ситуацій, коли бізнес-середовища мають свої власні партії, і вважають партійців своїми кишеньковими людьми», – зазначила Станішевська.

Утім, як наголошує Станіслав Фалінський, це не означає, що польські бізнес-середовища не робили спроб впливати на парламентські партії, але державний апарат вирішує ці проблеми, тож вони не стали головною тенденцією. Професор Фалінський наголошує на тому, що гарантом незалежності політичних партій повинна бути держава. Він проводить паралель між ринковою економікою та партійною системою в демократичному суспільстві. «Капіталізм, ринкова економіка ефективна не тому, що вона хоче бути ефективною, а тому що є конкуренція, а конкуренція мусить гарантуватися державою. Якщо хтось намагається монополізувати ринок, тобто позбавити його конкурентності, то держава повинна цим зайнятися», – розмірковує польский політолог.

Розмірковуючи про проблеми з виникненням незалежних від олігархату партій в Україні, професор Фалінський говорить, що ключем до успіху української партійної системи мусить бути успішна реформа місцевого самоврядування. Якщо зміни відбудуться на місцях, переконаний експерт, тоді й у центрі до влади зможуть прийти нові люди.