(Рубрика «Точка зору»)
Президент Франції Франсуа Олланд може скільки завгодно разів називати Росію не загрозою, а партнером, який «іноді застосовує силу». Питання навіть не в тому, чи вірить Олланд сам собі. Головне – йому не вірять в Москві.
Якби Франція дійсно вважала б Росію не загрозою, а партнером, вона не погодилася б із рішенням колег по НАТО про розміщення в країнах Балтії і Польщі додаткових чотирьох батальйонів. Якщо Росія – партнер, то до чого ці батальйони? Якщо Росія нікому не загрожує, чому учасники Варшавського саміту стверджують, що рішення про розміщення військ є відповіддю на її дії?
У підписаному 1997 року Основоположному акті про відносини НАТО і Росії одним із найважливіших питань було нерозміщення військ Північноатлантичного альянсу по периметру російських кордонів на постійній основі. Варшавські рішення формально не порушують цих положень, бо ж батальйони будуть розміщуватися на ротаційній основі. Але всі чудово розуміють, про що йде мова насправді. Батальйони – це фундамент військової присутності, яке може бути збільшено у разі російської агресії. І якщо Росія – партнер, то до чого цей фундамент?
Можна впевнено сказати, що в Варшаві НАТО вирішило відійти від найважливіших положень Основоположного акту. Але альянс не починав першим. Першим почав Путін. Його дії в Криму і на Донбасі, його постійні провокації, його неприхована підготовка до війни – все це фактично знищило суть акту. Тому що акт якраз стверджував, що Росія і НАТО – партнери. А Путін став сприймати НАТО як загрозу. На це сприйняття працює російська військова машина. На це сприйняття працює російська пропаганда. Із цієї нісенітницею в голові живуть мільйони росіян, які не розуміють, що таке сприйняття НАТО – це не політика.
Це психіатрія.
НАТО ухвалює рішення про посилення військової присутності на Сході саме тому, що Росія стала загрозою для альянсу і цивілізованого світу. І до демонтажу путінського режиму не стане партнером цього світу. Але сам альянс Росії не загрожує. Більш того, його існування і готовність реагувати – гарантія того, що рано чи пізно путінський режим впаде і Росія отримає можливість приєднатися до сім’ї вільних народів.
І ось тільки тоді президент Франції зможе з чистим серцем сказати, що Росія – це партнер, а не загроза. І повірити в це.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції